Путін досі не може змиритися з втратою України - Atlantic Council

Коли маріонетки 3 на Сході України оголосили про заснування так званої "Малоросії", більшість людей посміялися.

Ця незграбна спроба підмінити незалежну Україну безвільним васалом розглядалася як черговий доказ, що російські політичні еліти безнадійно далекі від української громадської думки.

Але принаймні одна людина у Москві не змогла зрозуміти, чому це було смішно. Про це в статті для Atlantic Council пише Пітер Дікенсон.

Ключовий соратник Володимира Путіна і куратор вторгнення в сусідню країну Владислав Сурков назвав проголошення "Малоросії" способом підняти дискусію в Україні. При цьому він заявив, що російські бойовики в Донбасі воюють, щоб захопити всю країну.

"Київ хоче проєвропейську утопію. Донбас відповів Малоросією", - сказав Сурков.

Російський президент Володимир Путін теж висловив подібні оптимістичні сентименти під час саміту G20 у Гамбурзі, де він звинуватив українських лідерів у "русофобії" і вбиванні штучного клину між Росією і Україною.

"Я абсолютно переконаний, що інтереси України і Росії, українського і російського народів повністю співпадають", - сказав Путін, звинувативши Захід у заважанні російсько-українському зближенню "за всякий кошт".

Ці коментарі і поведінка Москви ілюструють очевидні російські ілюзії щодо катастрофічної втрати російського впливу на Україну з 2014 року. Кремль чіпляється за вигадку, ніби мовчазна більшість проросійських громадян України чекають нагоди, щоб влаштувати переворот в Києві і направити країну в російські обійми.

Таке видавання бажаного за дійсне не нове. Воно співпадає з російським історичним наративом про те, що будь-який рух за незалежність України - це лише "справа екстремістської меншості" і її іноземних союзників.

"Однак, події останніх кількох років зробили байки Кремля про "слов'янську солідарність" ще більшим анахронізмом. Хоча Путін відмовляється це визнавати, часи російського домінування над Україною переживають свій занепад. І російський президент може в цьому звинувачувати лише себе", - йдеться в статті.

На думу автора, коли історики з часом озирнуться на крах українсько-російських відносин, вони, вочевидь, будуть вважати російське вторгнення в Крим переломним моментом. Анексія півострова і гібридна війна в Донбасі змусили українців серйозно переглянути своє ставлення до Росії. Військова агресія отруїла двосторонні зв'язки і перетворила те, що було від початку торговельною суперечкою, на геополітичний "розрив століття".

На особистому рівні наслідки війни особливо болючі. Тисячі родичів, які живуть по різні боки кордону, тепер не спілкуються. Тривала дружба росіян з українцями стала жертвою агресивної пропаганди. На національному рівні опитування вказують на серйозний зсув у громадській думці українців. Колись вони підтримували тісні зв'язки з Росією. Але тепер така позиція не популярна. Більшість українців виступають за членство в Євросоюзі і НАТО. Війна також зміцнила українську національну самоідентичність, яка страждала після десятиліть існування СРСР.

Багато-хто в Москві, без сумніву, сподівається, що все це можна змінити. Зрештою, в історії немало прикладів, коли відносини між країнами покращувалися після закінчення кровопролиття. Франція і Німеччина пережили дві війни у 20-му столітті, перш ніж стали союзниками і рушієм об'єднаної Європи. Велика Британія і Америка пережили серйозний розрив у 18-му столітті, але зараз вони близькі союзники. Час теж може залікувати рани нинішньої війни між Росією і Україною. Але коли відносини відновляться, вони будуть опиратися абсолютно на інші засади.

Автор зауважує, що в Україні сильно скоротилася кількість проросійського електорату через війну. Москва розірвала економічні зв'язки, щоб покарати Київ, але останні дані щодо українського експорту вказують на те, що найбільш болючі дні вже позаду. І українські виробники знаходять нові ринки на заміну російському. Також до війни Україна була під впливом російської "м'якої сили". Багато українців дивилися російське телебачення, кіно і слухали російську музику. Але за останні три роки ситуація дуже змінилася.

Не важко зрозуміти, чому Москва не хоче визнавати скорочення свого впливу на Україну. Ставши президентом, Володимир Путін поставив за мету відновити статус Росії як супердержави і регіонального гегемона, який був втрачений в 1990-х. Втрата контролю над важливими імперськими форпостами не вписується в цей наратив. Разом з тим, нічого не вказує на можливість повернення російського впливу на Україну. В короткостроковій перспективі це може означати, що неінтенсивні бої можуть продовжитися в Донбасі. А в довгостроковій - захід домінування Москви дає шанс Києву проявити себе. Росія, напевне, вже програла війну за українську незалежність, але Україна все ще має перемогти.

Раніше лояльне до Республіканської партії видання Wall Street Journal писало, що Путін атакував Україну і втрутився у вибори США через ностальгію за СРСР. Найкращим поясненням його поведінки поки що лишається те, що він запеклий патріот радянської імперії, який мріє повернути світ до порядку часів Холодної війни. І саме тому він йде на агресивні вчинки.

Також лояльне до Демократичної партії видання писало, що Путін не відмовиться від війни проти України через велику кількість загиблих росіян. Путін майстерно маніпулює російською громадськістю, особливо у питанні конфлікту в Україні. Він навряд чи вмиє руки, якщо кількість російських жертв зросте.