Підтримати
Про це пише у своїй статті для ZN.UA експерт реанімаційного пакета реформ Олександр Ябчанка.
Як наголошує автор, у центрі і системи Семашка, уламки якої лежать в основі нинішньої української медицини, і інтегрованої моделі - людина: навколо неї вибудовується процес охорони здоров'я. Однак система Семашка була зреалізована деформуючими командно-адміністративними механізмами, що позбавлені мотиваційних інструментів. Інтегрована система убезпечена від таких деформацій і наповнена мотиваційними факторами завдяки своїм принциповим складникам:
- електронний реєстр усіх і вся. Від реєстру пацієнтів, лікарів і лікарень до протоколу лікування африканської чуми. Дані реєстру - матеріал, на основі якого систему фінансують і управляють нею. Від достовірності цих даних прямо залежить ефективність роботи системи - від її поточного стану до довгострокового планування на роки вперед;
- клінічні протоколи діагностики, лікування й маршрутизації пацієнтів, а також протоколи передавання даних у системі. Це правила гри, без яких жодна система не може функціонувати;
- контрактні відносини учасників системи. Це стосується і пацієнтів, і лікарів. Ніхто в системі не може бути зацікавлений так у результаті так, як її основні гравці.
"На етапі профілактики у вас є персональний лікар, з яким ви уклали контракт. Лікаря обираєте самостійно. Платитимуть ескулапу за ваше лікування за так званим подушовим нормативом: тобто за те, що пильнуватиме вас цілий рік, лікар регулярно отримуватиме плату від держави на лікарський рахунок раз на місяць. Оскільки лікар фінансуватиметься саме за кількістю контрактів, на "первинці" з'явиться конкуренція", - йдеться у статті.
"Ви зобов'язуєтеся проходити планові обстеження з певною періодичністю (для різних категорій - свої обстеження і частота) і звертатися по допомогу за найменшої потреби. На лікаря покладається обов'язок нагадувати вам про планові обстеження, аналізувати їх результати, проводити діагностику і лікувати у межах своїх можливостей (він не зробить пересадки серця, для цього є кардіохірургія) і в рамках своїх посадових обов'язків (і не надасть швидкої медичної допомоги посеред ночі, для цього викликають "швидку")", - пише Ябчанка.
Як наголошує автор, в інтегрованій системі відкривається безліч додаткових опцій, при цьому описує деякі з них:
- можливість роботи з пацієнтом груп спеціалістів (міждисциплінарних груп). Зрозуміло, що основними пацієнтами таких груп будуть хворі з хронічними недугами, літні люди. До складу груп входять також медичні сестри, сімейні лікарі і лікарі вузької спеціалізації. Координація роботи таких груп відбувається за допомогою протоколів і наявної інформації про пацієнта незалежно від місця знаходження спеціалістів;
- можливість для груп проводити аналіз власної роботи за чіткими методами оцінювання її ефективності. Наприклад, чи вдалося зменшити кількість ускладнень тієї чи іншої нозології або кількість госпіталізацій хронічних хворих? Подібна аналітика, окрім найбільш раціонального використання людських і фінансових ресурсів, дає широкі можливості для наукової і дослідної роботи.
"Напевно, інтегрована система охорони здоров'я нині - це ніби щось зі сфери наукової фантастики. Але все це реально. Вона вже працює в більшості країн Європейського Союзу. Ба більше: така система функціонує і в Україні, зокрема у Вознесенську і Скадовську. На запуск повноцінної моделі там знадобилося трохи більше року. Треба лише нарешті почати робити", - підсумовує автор.
Нагадаємо, за даними Всесвітньої доповіді щодо соціального захисту, який готує Міжнародна організація праці, частка прямих витрат населення на охорону здоров'я (без будь-яких схем страхування або накопичення) в Україні одна з найвищих серед країн Європи; в більшості країн ЄС вона не перевищує 12-25%.
Детальніше про інтерговану модель меддопомоги читайте в статті Олександра Ябчанки "Медична реформа: коли гроші нарешті підуть за пацієнтом?" у свіжому випуску тижневика "Дзеркало тижня. Україна".
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google