Мережеві фрагменти України

Понад 10 мільйонів українців у всьому світі обмінюються досвідом міграції в спільнотах, створених у соцмережах. Після початку повномасштабного вторгнення українці перемістилися до Європи настільки миттєво й у такому масштабі, що часто не мали змоги обирати майбутнє місце перебування. Відтак українців сильно «розкидало» по європейській мапі, але доба інформаційних технологій дозволяє створювати національні, культурні та професійні осередки в цифровому просторі. ГО COMEBACKUA провела пілотне дослідження українських закордонних груп, створених у соціальних мережах.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Зворотний квиток на Батьківщину: умови повернення біженців змінилися

Як виглядає мережевий світ закордонного українства

Коли емігрант опиняється за кордоном, він стикається з особливостями місцевої культури, мовними бар’єрами та іншими проблемами адаптації. Наші співвітчизники історично в офіційних (особливо в закордонних) установах почуваються незручно. Вони передбачувано шукають «своїх», які б допомогли з порадою та поділилися досвідом. Найкоротший шлях — знайти українську групу в соцмережі та спитати «про своє», написавши пост.

Спілкування в мережевій групі обумовлюється особливостями інтерфейсу та культури співрозмовників. Що більша між ними географічна відстань, то менше українці дотримуються особистої дистанції в дискусіях. Навіть у чатах наші земляки намагаються одне одного перекрикувати. В одній із груп пролунав дуже влучний заклик до гіперактивних коментаторів: «Допоможи спілкуванню в групі — помовч!!!».

Сотні біженців у Польщі висловили бажання доєднатись до добровольчого українського підрозділу — ЗМІ

Більшість учасників групи не пише коментів, але забарвлює комунікацію емоційно через вподобайки та емодзі. У стрічках спостерігається дивний феномен, коли навіть на запит «Як краще дістатися до вокзалу?» завжди знайдуться ті, хто поставить емодзі «злість» або «ха-ха», висловлюючи обурення чи регіт. Хто ці люди й наскільки їхній віртуальний емоційний стан відповідає реальному — мабуть, є темою для окремого дослідження.

Переважна більшість постів у мережевих групах стосується нагальних питань (робота, житло, фінанси), але рано чи пізно практичний бік комунікації втрачає актуальність і коментарі набувають емоційної напруги, яка накопичується в українців через підвищене відчуття вразливості в нових умовах буття, брак живого спілкування та інші проблеми адаптації.

Адаптивність

Загалом українці характеризуються високим рівнем адаптивності, й це має історичні підстави: в українців певний час не було національної держави, тому вони мали пристосовуватися до політичних режимів, що походили з інших культур. Відтак українці традиційно ставляться до будь-якої влади з недовірою, не вважаючи її своєю. Так вибудовується логіка, коли багато громадян України так само ставляться навіть до власної держави. А проте українці прагнуть державної опіки в розрізі безпеки, соціально-юридичної підтримки та фінансової допомоги, й усе це вони наразі отримують у Європі.

Зі стрічок мережевих груп видно, що українці не схильні створювати анклави й добре асимілюються, але досить позитивно ставляться до пропозицій зустрітися діаспорою офлайн.

Цифрові засоби комунікації та здатність до налагодження горизонтальних зв’язків суттєво допомагають українцям за кордоном досягати підприємницьких успіхів, вивчати мову, ремонтувати одяг і техніку, ласувати рідними стравами, наводити красу, вчитися, лікуватися, знаходити психологічну підтримку й навіть балотуватися до місцевих органів влади.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Чинники (не)повернення: чому українці залишаються за кордоном під час війни та можуть не повернутися після?

Ставлення до місцевих норм

Утім, адаптивність українців часто виявляється в обході місцевих бюрократичних перепон. На Заході громадяни України дотримуються правил значно сумлінніше, ніж удома, але частина наших співвітчизників не втратить нагоди уникнути незручностей у сумнівний спосіб і щиро ділиться лайфхаками. Втім, інша частина дописувачів гучно їм дорікає за це.

Українське суспільство залишається дещо консервативним. Коли українські діти та підлітки пішли до європейських шкіл, їхні батьки близько стикнулися з гендерним вихованням. Іноді збентежено, іноді бурхливо вони обмінюються думками щодо місцевих підходів до сексуального виховання та ставлення до ЛГБТ+.

Ставлення до українців із боку Європи

Швидкі та всеохопні зміни життя супроводжуються стресом і роблять емігрантів вразливими. Те, на що вдома вони не звернули б уваги, на чужині видається вкрай болючим.

Вони відчувають неприязнь до себе з боку інших мігрантів, які вважають, що надана українцям підтримка є невиправдано великою. Небагато задоволення наші співгромадяни мають, коли стикаються з росіянами, значна частина яких навіть за кордоном перебуває під впливом путінської пропаганди.

Окрема категорія — мігранти з країн СНД і навіть українці, які мігрували в попередні роки й уже призвичаїлися в Європі. Вони роблять багато різких зауважень щодо українців, які приїхали нещодавно, вважають себе тими, хто чудово знає «понаєхавших», і відокремлюють себе від них. У дискусіях вони навіть беруть на себе роль захисників Європи від «навали нових мігрантів».

Зворотний квиток на Батьківщину: умови повернення біженців змінилися

Багато з тих, хто покинув Україну, мали вищу освіту, високу фахову кваліфікацію, гідну роботу й успішні бізнеси. В нових умовах українцям здається, що їм несправедливо чинять перепони в отриманні роботи за фахом і відповідно занижують рівень оплати праці.

Водночас українські групи відвідують місцеві, які докоряють переселенцям повільним працевлаштуванням, забаганками щодо рівня оплати праці або недостатньою вдячністю. З відповідей видно, що українські вимушені мігранти не вважають себе звичайними біженцями, бо не хотіли їхати зі своєї країни. Ба більше, дехто пише, що європейська політика щодо Росії спровокувала агресію, тому Європа має перед українцями моральний борг.

Із дописів видно, що українці відчувають охолодження в ставленні до них із боку місцевих. Утім, це не стосується внутрішніх взаємин українців, там буває гаряче…

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Українцям продовжили спецроумінг в ЄС: скільки ще можна користуватися

Ставлення українців одне до одного

Високий рівень адаптивності, притаманний українцям, має й негативні риси. Наші співвітчизники швидко сегментуються відповідно до зміни зовнішніх обставин і нерідко втрачають відчуття єдності, яке сягнуло піку на початку війни. Читаючи стрічки українських груп, можна відстежити нові лінії диференціації. Наприклад, рівень страждань — одні вимушені мігранти дорікають іншим, що ті поїхали з безпечних українських місцевостей заради безтурботного дозвілля в Європі. Хвиля міграції також упливає на сегментацію українців: мігранти, які приїхали в перших хвилях, дратуються на тих, хто виїхав згодом. Їм здається, що всі, кому було потрібно, вже поїхали з України. Ті ж, хто й далі прибуває, загрожують їхньому поточному матеріальному стану, бо європейці втомляться надавати тимчасовий захист і умови перебування для них погіршаться. Є й ті, хто вважає, що «Гєрманія нє рєзіновая» й щиро стають на захист власного «місця під сонцем». Ну й, звісно, українці й далі влаштовують мовні сварки, які нерідко переходять у з’ясування стосунків між регіонами України.

Тож не дивно, що спостерігається феномен, коли українці примудрилися сегментуватися навіть за країною поточного перебування, й у стрічках уже зараз можна чітко визначити зіткнення інтересів умовних польських і німецьких українців.

Тема дітей та підлітків

Окрема значна частина обговорень у стрічках груп — проблеми дітей та підлітків. Недорозвиненість дистанційних методів шкільної освіти неабияк упливає на якість шкільної освіти загалом. Необхідність навчання в двох школах (місцевій та українській) перевантажує дітей, і це змушує чимало сімей відмовлятися від навчання в українських школах.

Підлітки — судячи з кількості згадувань і розлогих мережевих обговорень — є найвразливішою категорією вимушених мігрантів. Для них розрив із однолітками та налагодження нових зв’язків виявилися складнішими, ніж для дорослих і дітей. Вони мають проблеми в школі, замикаються в собі та відмовляються вбудовуватися в нову культуру. Тож не дивно бачити чимало дописів про те, як підлітки змушують родини повертатися в Україну, й у більшості випадків це покращує їхній психологічний стан.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Медицина, мігранти, Україна і НАТО: новий прем'єр Британії оголосив про пріоритети уряду

Повернення в Україну

Повернуться

Якщо підлітки є причиною для деяких родини повертатися вже зараз, то решта українців, які визначилися, що будуть повертатися, чекають на закінчення бойових дій. Але невизначеність настання відповідних умов заглиблює їх у вирішення нагальних питань у нових місцях мешкання, що може з часом уплинути на мотивацію щодо повернення.

Не повернуться

Частина українських громадян мала інтенцію до еміграції й до війни, а тому скористалася шансом перебратися до західних країн і не планує повертатися.

Дехто з тих, хто вже освоївся, не хоче втрачати набуте. Особливо це стосується тих, хто потерпає від війни з 2014 року: їм довелося переїжджати зі сходу, потім із України, й нині вони не готові навіть розмірковувати про будь-який переїзд.

Багато дописів — зі сподіваннями на те, що Європа зацікавлена в українцях через дефіцит робочої сили, а тому є перспектива, що українських емігрантів не спонукатимуть до повернення.

Не визначилися

В мережевих групах переважно пишуть ті, хто має чітку позицію щодо повернення в Україну. Ті ж, хто не визначився, реагують пасивно (через вподобайки та поширення) або взагалі себе не проявляють. Але вони — більшість, і саме вони є тими, хто потребує уваги. Скільки українців повернеться з віртуального світу до реальної України, залежить від співпраці з ними українського суспільства й держави Україна.

***

Дослідження мережевої комунікації вимушених емігрантів показує джерела визначеності (точніше, невизначеності) їхньої позиції щодо повернення. Воно також показує здатність українців швидко пристосовуватися, й це створює певну перспективу, що в умовах відновлення країни саме адаптивність дасть змогу українцям повернутися в нові умови нової по суті країни.