Підтримати
Кілька років тому ізраїльський історик і футурист Юваль Ной Харарі опублікував книгу під назвою «21 урок для 21-го століття», один розділ в якій він присвятив майбутньому війни. Розділ називався «Ніколи не недооцінюйте людську дурість» і відзначав, що перші десятиліття 21 століття були найбільш мирною ерою в історії людства. А війни як такі більше не мали ані економічного, ані геополітичного сенсу.
Але ці факти не гарантують мир абсолютно, тому що «людська дурість серед найбільш важливих сил в історії». І навіть «раціональні лідери часто роблять дурні вчинки».
«Попри такі роздуми, в лютому 2022 року я був шокований, коли Владімір Путін спробував завоювати Україну. Очікувані наслідки для самої Росії і для всього людства були настільки руйнівними, що це здавалося неможливим кроком навіть для холоднокровних людей з манією величі. Однак, російський автократ вирішив покінчити з найбільш мирною ерою в людській історії і штовхнути людство в нову еру війн, яка може стати гіршою, ніж будь-що з того, що ми вже бачили. Це може поставити під загрозу саме виживання нашого виду», - пише Юваль Ной Харарі в своїй статті для The Atlantic.
Він називає вчинок Путін трагедією. Адже останні кілька десятиліть довели, що війна - це не невід’ємна сила природи, а людський вибір, який був різним в різних місцях і в різні часи. З 1945 року світ не бачив жодної війни між великими державами. А жодна країна в визнаних міжнародною спільнотою кордонах не була знищена шляхом іноземного завоювання. Більш обмежені регіональні і локальні конфлікти все ще досить поширені.
«Я живу в Ізраїлі, тож я знаю про це дуже добре. Але незважаючи на ізраїльську окупацію Західного узбережжя Йордану, країни рідко намагалися розширити свої кордони в односторонньому порядку за допомогою насильства. І це одна з причин, чому ізраїльська окупація привернула таку велику увагу і викликала стільки критики. Те, що було нормою впродовж тисячоліть імперської історії, стало анафемою», - пише ізраїльський історик, зауважуючи, що навіть з урахуванням громадянських війн, повстань і тероризму, за останні десятиліття «війни вбили менше людей, ніж самогубства, автодорожні аварії чи хвороби, пов’язані з ожирінням». В 2019 році близько 70 тисяч людей загинули в збройних конфліктах чи були застрелені поліцією. Приблизно 700 тисяч людей скоїли самогубство, 1,3 мільйона померли в ДТП, а 1,5 мільйона - від діабету.
Однак, мир не був питанням цифр. Можливо, найбільш важлива зміна за останні десятиліття була психологічною. Впродовж тисячоліть мир означав «тимчасову відсутність війни». Наприклад, між трьома Пунічними війнами між Римом і Карфагеном були десятиліття миру. Але кожен римлянин і карфагенець знали, що цей «Пунічний мир» може закінчитися будь-якої миті. Політика, економіка і культура були під впливом постійного очікування війни», - пише Юваль Ной Харарі, зауважуючи, що в кінці 20-го і на початку 21-го століть значення слова «мир» змінилося.
«Якщо Старий Мир означав лише «тимчасову відсутність війни», то Новий Мир - це «малоймовірність війни». У багатьох (хоч і не в усіх) регіонах світу країни перестали боятися, що їхні сусіди вторгнуться і знищать їх. Тунісці перестали боятися італійського вторгнення, жителі Коста-Ріки не думають, що армія Нікарагуа може увірватися в Сан-Хосе, а самоанці не бояться, що флот Фіджі раптом з’явиться на горизонті. Чому ми можемо сказати, що країни не бояться всього цього? Досить подивитися на їхні державні бюджети», - йдеться в статті.
Харарі зауважує, що ще не так давно армія була головною статтею витрат кожної імперії, султанату, королівства і республіки. Уряди мало витрачали на охорону здоров’я і освіту, тому що основна маса їхніх ресурсів йшла на платню солдатам, будівництво стін і бойових кораблів. Римська імперія витрачала 50-75% свого бюджету на армію, династія Сун в Китаї витрачала 80%, а османська Імперія в кінці 17-го століття - приблизно 60%. З 1685 і до 1813 року частка оборонних витрат в бюджеті британського уряду ніколи не опускалася нижче 55% і всередньому становила 75%.
«Під час великих війн 20-го століття демократії і тоталітарні режими однаково залізли у великі борги, щоб заплатити за кулемети, танки і субмарини. Це розумна поведінка, якщо ми боїмося, що наші сусіди можуть в будь-який момент вторгнутися, пограбувати наші міста і зробити рабами наших людей, анексувавши нашу землю», - пише ізраїльський історик.
Державні ж бюджети в часи Нового Миру дають більше причин для оптимізму, ніж всі пацифістські трактати, які хоч колись були опубліковані. На початку 21-го століття в середньому уряди витрачали на свої армії лише 6,5% доступних ресурсів. І навіть домінуюча в світі супердержава - США - витрачають на свою військову перевагу приблизно 11%. Харарі це пояснює тим, що народи більше не живуть в жаху зовнішнього вторгнення. І уряди можуть інвестувати більше грошей в охорону здоров’я і освіту, ніж в армію. Наприклад, в середньому уряди витрачають на медицину 10,5% бюджету або 1,6 оборонних бюджетів.
«Для багатьох людей сьогодні той факт, що бюджет охорони здоров’я більший, ніж військовий, не здається чимось особливим. Але якщо ми будемо ставитися до Нового Миру як до належного, а отже знехтуємо ним, ми дуже скоро його втратимо», - попереджає Харарі.
Він пояснює, що Новий Мир - це результат трьох великих сил. По-перше, це технологічні зміни, зокрема, розробка ядерної зброї, яка сильно підвищила ціну війни між великими державами. Ядерна бомба зробила війну між такими гравцями божевільним актом колективного самогубства. Саме тому великі держава уникають прямого зіткнення з часів Хіросіми і Нагасакі. По-друге, економічні виклики сильно скоротили вигоду війни. В минулому ключовими економічними активами були матеріальні ресурси, які можна було захопити силою. Коли Рим переміг Карфаген під час Пунічних війн, він став багатим, тому що пограбував розбитого ворога, продав його людей в рабство, а також взяв під контроль шахти з видобутку срібла в Іспанії і пшеничні поля на півночі Африки. В останні десятиліття наукові, технологічні і організаційні знання стали найбільш важливим економічним активом в багатьох місцях.
В Кремнієвій долині немає кремнієвих шахт. Бізнеси з вартістю в трильйон доларів, такі як Microsoft і Google, збудовані на інтелекті інженерів і підприємців, а не на тому, що лежить на землі чи під нею. І якщо захопити срібну шахту грубою силою легко, набути чужих знань таким чином не можливо. Ця економічна реальність призвела до різкого падіння дохідності завоювань.
Юваль Ной Харарі нагадує, як російські солдати грабували українські міста на зразок Херсона, відправляючи в Росію вантажівки з килимами і побутовою технікою, які вони вкрали в українських домівках.
«Це не зробить Росію багатою і не компенсує росіянам неймовірно високу ціну війни. Але вторгнення Путіна в Україну доводить, що самих лише технологічних і економічних змін не достатньо, щоб закріпити Новий Мир. Деякі лідери настільки спраглі до влади і безвідповідальні, що можуть почати війну, навіть якщо вона економічно перетворить їхню власну країну на руїни і підштовхне людство до ядерного Армагеддону. Тому третій важливий стовп Нового Миру стосується культури і інституцій», - пояснює ізраїльський історик.
Харарі пише, що в суспільствах дуже довго домінували мілітаристські культури, які вважали війну неминучою і навіть бажаною. Аристократи в Римі і Карфагені вірили, що воєнна слава - це вінець життя і ідеальний шлях до влади і багатства. Митці, такі як Вергілій і Горацій, погоджувалися з цим, присвячуючи свій талант оспівуванню зброї і воїнів, прославляючи криваві битви і жорстокі завоювання. В еру Нового Миру митці, навпаки, почали викривати жахіття війни, а політики намагаються залишити свій відбиток в історії через реформи охорони здоров’я, а не шляхом пограбування міст за кордоном. Лідери по всьому світі під впливом страху перед ядерною війною, а також змін природи економіки і культурних тенденцій, об’єднали сили, щоб збудувати функціональний глобальний порядок, який дозволив країнам розвиватися мирно, при цьому стримуючи розпалювачів війни. Цей глобальний світовий порядок був заснований на ліберальний ідеях, зокрема, про те, що всі люди заслуговують на базові свободи, що жодна група людей не має спадкової переваги над іншими і що всі люди розділяють ключові цінності і інтереси. Ці ідеї заохочували лідерів уникати війн, натомість співпрацюючи в захисті і просуванні спільних інтересів. Ліберальний глобальний порядок пов'язаний з вірою в універсальні цінності, які забезпечують мирне функціонування глобальних інститутів.
Харарі наголошує, що Новий Мир не виник як загадкове чудо. Його вдалося добитися завдяки тому, що люди робили кращий вибір і будували функціональний глобальний порядок.
«На жаль, надто багато людей ставилися до цих досягнень як до належного. Можливо, вони вирішили, що Новий Мир гарантують технологічні і економічні сили. І що він може вижити без третього стовпа - ліберального глобального порядку. Отже цим порядком спочатку почали нехтувати, а потім атакувати з дедалі більшою злістю», - пише ізраїльський історик.
Він визнає, що ці атаки почали держави-парії, такі як Іран, і лідери, такі як Владімір Путін. Однак, самі вони не досить сильні, щоб покінчити з Новим Миром. По-справжньому глобальний порядок підірвали країни, які отримали найбільшу вигоду від нього (включно з Китаєм, Індією, Бразилією і Польщею), а також ті, хто його збудував (зокрема, Велика Британія і США). Останні відвернулися від свого творіння. Brexit і обрання Дональда Трампа президентом США стали символом цього розвороту, - вважає Харарі. Він пояснє, що ті, хто кинув виклик ліберальному глобальному порядку, не хотіли війни. Вони лише хотіли просувати те, що вважали інтересами своїх країн. І вони стверджували, що кожна національна держава повинна захищати і розвивати власну священну ідентичність і традиції. Однак, вони так і не пояснили, як всі ці різні народи будуть домовлятися між собою без універсальних цінностей і глобальних інститутів.
«Опоненти глобального порядку не запропонували жодної чіткої альтернативи. Вони, здається, подумали, що різні народи просто якимсь чином примиряться один з одним. А світ стане мережею відгороджених, але дружніх фортець. Але фортеці рідко бувають дружніми. Кожна національна фортеця зазвичай хоче трохи більше землі, безпеки і процвітання для себе ціною своїх сусідів. І без допомоги універсальних цінностей і глобальних інститутів ворогуючі фортеці не можуть домовитися між собою про будь-які спільні правила. Модель мережі фортець - це рецепт для катастрофи», - наголошує Харарі.
Пандемія коронавірусу показала, що без ефективної глобальної співпраці людство не може захистити себе від спільних загроз, таких як віруси.
«Можливо тоді, спостерігаючи, як COVID ще більше підриває глобальну солідарність, Путін дійшов висновку, що він може завдати «милосердний удар», порушивши найбільше табу ери Нового Миру. Путін подумав, що якщо він завоює Україну, а Росія її поглине, деякі країни засудять його, але ніхто йому нічого не зробить. Твердження, що Путін неохоче вторгся в Україну, щоб випередити західну атаку - це пропагандистська нісенітниця. Якась розмиста західна загроза - це не законне виправдання для знищення цілої країни, пограбування її міст, для згвалтувань і катування її жителів, завдаючи немислимих страждань десяткам мільйонів чоловіків, жінок і дітей. Будь-хто, хто вірить, що у Путіна не було вибору, повинен назвати країну, яка готувалася до вторгнення в Росію у 2022 році. Гадаєте, німецька армія збиралася біля її кордонів? Чи Наполеон встав з могили, щоб повести свою Grande Armée ще раз на Москву і в Путіна не було іншого вибору перед загрозою неминучої французької бійні? Варто пам’ятати, що Путін вторгся в Україну ще в 2014 році, а не в 2022-му», - пише ізраїльський історик.
Він впевнений, що російський автократ довго готував вторгнення в сусідню країну. Він не змирився з розпадом Російської імперії і ніколи не вважав Україну, Грузію чи будь-яку іншу пострадянську країну легітимно незалежними. Харарі вказує і нате, що якщо уряди в середньому по світі витрачають приблизно 6,5% своїх бюджетів на армію, а США - 11%, у Росії цей показник завжди був значно вищим. Автор визнає, що не може назвати точну цифру, однак, допускає, що Москва витрачала на армію більше 20-30% своїх ресурсів.
«Якщо ставка Путіна переможе, результатом буде остаточний крах глобального порядку і Нового миру. Автократи по всьому світі зрозуміють, що завойовницькі війни знову можливі. А демократії теж будуть змушені мілітаризуватися заради самозахисту», - ввадає Харарі.
Він вказав на те, що російська агресія вже змусила Німеччину різко збільшити витрати на свою оборону буквально за день. А країни, такі як Швеція, відновили обов’язковий призов на службу в армії. Гроші, які повинні були отримати вчителі, лікарі і соціальні працівники, підуть на танки, ракети і кіберзброю.
«18-річні люди по всьому світу обов’язково стануть солдатами. Весь світ буде таким, як Росія, країна з величезною армією і недоукомплектованими лікарнями. Почнеться нова ера війн, бідності і хвороб», - прогнозує Харарі.
Натомість, якщо Путіна зупинять і покарають, глобальний порядок вистоїть і стане міцнішим. Будь-хто, кому було потрібне нагадування, раптом зрозуміє, що певні речі робити просто н еможна. Який з цих сценаріїв матеріалізується? Харарі зауважує, що, на щастя для всіх, Путін катастрофічно не врахував один критичний фактор - українців. Він нагадує про перемоги української армії на околицях Києва, в Харківській області, а також про визволення Херсона. Але Путін досі відмовляється визнавати свою помилку, відповідаючи на це лише більшою жорстокістю. Передбачити, чим закінчиться ця війна і якою буде доля Нового Миру, неможливо.
Після кінця Холодної війни багато людей думали, що мир неминучий. І що він буде тривати, навіть якщо знехтувати глобальним порядком. Після того, як Росія вторглася в Україну, дехто змінив свою точку зору на протилежну. Вони стверджують, що мир завжди був ілюзією. І війна - це некерована сила природи. І єдиний вибір, який є в людсьва, це бути жертвою або хижаком. Харарі наголошує, що обидві позиції помилкові. Війна і мир - це рішення, а не щось неминуче. Війни вигадані людьми, це не закон природи. І оскільки люди починають війни, вони ж можуть і встановлювати мир. Але мир - це не одноразове рішення. Це довготривалі зусилля, націлені захистити універсальні норми і цінності, а також збудувати інститути для співпраці.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google