Як перезавантажити грантову систему фінансування науки в Україні

На третій рік повномасштабного вторгнення РФ суспільство нарешті усвідомило, що без власної потужної наукової бази та наукомісткої промисловості Україні не вижити у цій війні на виснаження. Однак для того, щоб далекобійний дрон «Лютий» зумів піднятися у повітря, Мінцифри довелося чимало попрацювати над дерегуляцією чинного законодавства у цій галузі, без чого вся праця інженерів розбивалася об чиновницьку байдужість. Тепер такий же момент істини нарешті настав і для наукової сфери, яку останніми роками фактично задушили супербюрократичні «обійми» Національного фонду досліджень України (НФДУ) — головної грантової агенції країни з річним бюджетом 587 млн грн.

Перша ж планова перевірка Державної аудиторської служби України (ДАСУ) викликала шалену істерику з боку Фонду та афілійованих до нього осіб, які звинуватили аудиторів у всіх смертних гріхах. Насправді саме Фонд є головним каменем на шиї української науки, який фактично унеможливлює проривні дослідження в Україні та витрачає на це чималі кошти з держбюджету. Не вірите? Тоді нижче — факти, факти і нічого іншого, окрім фактів.

Пункт перший — дискримінаційні вимоги до науковців, які хочуть узяти участь у конкурсах Фонду. Як влучно зазначають аудитори, анкету керівника проєкту складено в такий спосіб, що під її вимоги потрапляють лише обрані люди, а решту автоматично «відмітають» (с. 44). Як це шалено дисонує з європейськими науковими фондами, де для подачі заявки на отримання гранту слід мати якісні наукові публікації у топових міжнародних виданнях, працювати в науковій установі й… усе!

Пункт другий — постійне вигадування очільниками Фонду нових обмежень і нормативно-правових актів, які всупереч статті 58 Конституції України мають зворотну дію в часі. Останній «хіт сезону» — заборона на участь у конкурсах Фонду всіх учених, у статтях яких «проскакували» співавтори з афіліацією РФ ще до повномасштабного вторгнення. Хоча таке нововведення аж ніяк не перешкоджає голові Фонду професору Вільчинському мати аж дві статті у співпраці з науковцями з РФ, датовані 16 березня 2022-го та 26 травня 2022 року, вже після трагедії у Бучі та розриву всіх наукових відносин із РФ постановою Кабінету міністрів України від 24.03.2022.

Однак і це ще не все! Розробниця Положення про дотримання принципів наукової етики, яка власноруч прописувала вимоги щодо недопустимості співпраці з ученими з РФ, сама є співавтором статті з росіянами у листопаді 2023 року, вже після публікації зазначених вимог! А це як зрозуміти?! Еге ж, якщо росіян у статті менш як 1/20, то це не вважається колаборантством, бо так вирішила «незалежна» Наукова рада Фонду.

Панове, ми не на єрусалимському базарі, а у центрі найкривавішої за останні 80 років війни, і колаборантство не може бути на пів пальця. Воно або є за фактом спільної публікації, або його нема, тому не треба тримати нас за дурнів! А ще огидніше, коли такі аморальні вчинки вищого керівництва Фонду жалюгідно прикриваються індульгенцією «кишенькової» Наукової ради Фонду — в порушення всіх можливих і неможливих постанов КМУ і чинного законодавства України. «Друзям — усе, ворогам — закон» — ось слоган єзуїтської бюрократії Фонду. Тільки от невдача, він явно несумісний із моральними принципами воюючої країни.

Пункт третій — монструозна грантова заявка перевантажена зайвими й абсолютно непотрібними формами, завданням яких є максимально збити з пантелику науковців. Понад те, усюди присутнє прямо-таки маніакальне бажання представників Фонду засунути свого носа куди тільки можна, навіть туди, де їхньої думки взагалі не питають. Останній приклад — спільний конкурс Швейцарського наукового фонду та НФДУ 2023 року. Рецензування та подальше фінансування грантів здійснюється швейцарською стороною, а роль НФДУ у цій ситуації суто декоративна, як весільного генерала. Так ні! Спеціально, щоб ускладнити життя українських співвиконавців конкурсу, бюрократи з Фонду змусили їх заново переписати свою частину проєкту (яка вже є в ідеальній швейцарській заявці!) в окремих формах і подати їх українською (sic!) та англійською мовами. У мене одне запитання: навіщо?

Пункт четвертий — надзвичайно низька кваліфікація рецензентів. До 50% із них в окремих секціях узагалі не відповідають навіть власним вимогам Фонду! Тож готуйтеся до того, що оцінювати вашу грантову заявку будуть не професіонали, а якісь малограмотні «волейболісти від футболу», про що прямим текстом згадують аудитори (с. 46), повністю підтверджуючи слова автора статті 2020 року. Рейтинг у 85, 90 і 45 балів для Фонду — цілком звичайне, я навіть сказав би, буденне явище, і хоч би куди ти звертався, відповідь буде одна: так вирішили експерти.

Однак мушу додати, що НФДУ, як і путінська РФ, чудово вчиться на власних помилках і максимально користується з недолугих нормативних актів, які регламентують його діяльність і були спеціально розроблені Науковим комітетом ще 2019 року. Якщо раніше сильні команди конкурентів «валили» з допомогою підбору «правильних» рецензентів, то зараз цей процес відіграє другорядну роль, оскільки на перше місце вийшло масове відхилення заявок за формальними ознаками, які неможливо оскаржити. 2023-го та 2024 року це набуло ознак справжньої епідемії — до 40% усіх грантових заявок було відхилено саме за формальними ознаками! Надати можливість керівнику проєкту виправити ці дрібниці — ні, не чули, хоча такий механізм давно реалізовано у міжнародних грантових організаціях (SNF, FWF, DFG). Процедури апеляції у НФДУ як не було, так і немає досі, і головне, навіть не планується, бо це ж так зручно — в ручному режимі маніпулювати проєктами, прикриваючись колективною безвідповідальністю.

Навіть ДАСУ не витримала та чітко зазначила: «…причини відхилення проєктів за формальними ознаками в окремих випадках були настільки неістотні, що в кінцевому випадку ненадання проєкту призводить до втрати вагомих для Держави результатів наукових досліджень». Це суперечить основним принципам діяльності Фонду, передбаченим пунктом 9 положення №528, а саме — максимальній відкритості та прозорості, дотриманню засад доброчесної конкуренції. Що це, як не шкідництво Фонду в умовах воєнного часу?

Пункт п’ятий — оригінальна грантова заявка є «біблією», як сказав колишній очільник Наукового комітету О.Колежук на парламентських слуханнях по НФДУ 24 червня 2021 року, тому вносити будь-які зміни у неї при підписанні договору та його подовженні на наступні роки заборонено. Однак такі драконівські вимоги Фонду до заявки у дивний спосіб поєднуються з улюбленою забавою бюрократів із добровільно-примусового зменшення фінансування науково-дослідних робіт з формулюванням «не можете виконати, відмовляйтеся, але всі 100% задач з оригінальної заявки маєте виконати». І як у таких умовах можна говорити про якісне виконання гранту? Відповідь одна: ніяк.

І не треба розповідати байки про таку ж страшну грантову бюрократію на Заході. Як виконавець гранту Австрійського наукового фонду (FWF) у 2022–2023 роках я на власні очі бачив разючу прірву між цими організаціями та їхніми підходами до роботи з науковцями. Змінити кошторис проєкту на льоту, перекинувши кошти із зарплати на матеріали, відтермінувати звітність на чотири місяці після неформальної розмови керівника проєкту з президентом FWF на звітній конференції, бо група не встигає витратити всі кошти на реактиви, — це абсолютно нормальні речі на Заході. Як же це різко контрастує з демонстративним ігноруванням Фондом усіх звернень вчених, із відписками у стилі «сам дурень», а коли у нещасних людей здають нерви, то з подачі дирекції НФДУ ціла Наукова рада збирається і взагалі забороняє їм подаватися на подальші конкурси НФДУ (як ось тут, с. 4). Бюрократія, на яку ми заслужили. Ну, а удавана незалежність численних керівних органів Фонду є цілковитою фікцією, адже 99,9% рішень Наукової ради на користь виконавчої дирекції Фонду затверджуються абсолютною більшістю голосів. Такому феноменальному «одобрямсу» позаздрили б навіть у РФ!

Та чи справді все так безнадійно для української науки? Ні, це не так, адже у прогресивної наукової спільноти є гідна відповідь на антинаукову бюрократію НФДУ — УНТЦ! Український науково-технологічний центр — це міжнародна міжурядова організація, яку було створено ще 1993 року з метою запобігти розповсюдженню знань і досвіду, пов'язаних зі зброєю масового знищення. УНТЦ не є платником податків, тому розмитнення реактивів та обладнання з його грантів безплатним, а заробітна плата виплачується рівно у тому самому обсязі, який був зазначений у відповідній графі проєкту, — без нарахувань, накладних та інших податків, які у випадку з НФДУ з’їдають до 50% суми гранту. Ну, а всі паперові процедури обмежуються короткими квартальними звітами та фінальним — наприкінці виконання проєкту. Ідеально? Авжеж, бо лише в таких умовах у науковців залишається час на творчість і проривні відкриття, який не витрачається на задоволення чергових бюрократичних примх.

Безумовно, у читачів одразу виникне запитання: а для чого було город городити з НФДУ, якщо на момент його створення уже існував УНТЦ? Річ у тім, що основним джерелом фінансування УНТЦ була не держава Україна, а іноземні донори (США та ЄС), однак з початку повномасштабного вторгнення все разюче змінилося. Якщо раніше всі невійськові видатки бюджету України оплачувалися коштами платників податків, то тепер це прерогатива іноземних донорів. Так-так, і благоустрій у містах, і зарплати медикам, і видатки на наукові дослідження — це все кошти США, ЄС, Японії та інших країн-донорів. Фактично НФДУ при цьому виконує роль жахливо неефективного посередника, який лише ускладнює роботу науковців своїми шалено бюрократичними процедурами, і головне, в принципі не планує змінюватися, як показала істерична реакція НФДУ на аудит ДАСУ.

Недивно, що саме через УНТЦ, а не через корумпований і забюрократизований НФДУ йде фінансування всіх міжнародних грантових проєктів (EURIZON, Impress-U), бо західні донори після першого знайомства з «фондарями» швидко зрозуміли, who is who, і більше не хочуть мати з ними справу. То навіщо нам узагалі здався НФДУ, якщо зі значно більшим успіхом його функції під час війни виконає УНТЦ? Все, що для цього треба, — це у домовленостях уряду з іноземними донорами попросити скерувати умовні 25 млн дол. у бюджеті України на 2025 рік на УНТЦ, який зможе прозоро й ефективно розподілити ці кошти на конкурсній основі для проєктів, ґрунтуючись виключно на їхній якості.

Усі передумови для цього є — 30 років досвіду УНТЦ у цій сфері, база з понад 500 міжнародних експертів з усіх галузей і спеціальностей, яка була створена титанічними зусиллями маленького секретаріату конкурсу EURIZON у складі трьох людей лише за рік (для довідки, виконавча дирекція НФДУ згідно зі штатним розписом має у своєму складі 60 людей і за минулі чотири роки так і не спромоглася зібрати кваліфікованих експертів (с. 10). І головне — безмитне ввезення приладів, реактивів та нуль бюрократичних перепон для науковців.

Що таке 25 млн дол. для держави? Це вартість чотирьох танків Леопард 2А6, час життя яких на полі бою вимірюється годинами. З іншого боку, це 250 проєктів по 100 тис. дол. на рік для топ-команд науковців (НФДУ у свої найкращі часи забезпечував фінансування до 70 проєктів на конкурс із середнім бюджетом 3 млн грн/рік), яких вистачить як на гідну заробітну плату, так і на обладнання середнього рівня для їхньої роботи. Все це дозволить досягти реальних, а не декларативних успіхів у виконанні завдань проєктів-переможців і безпосередньо вплине на ефективність нашої економіки та ВПК в найближчі роки. А саме цього Україна конче потребує вже на вчора! А от Фонд за свої непрофесіоналізм і колаборантство нехай несе відповідальність згідно з чинним законодавством.

У автора та в редакції є необхідна доказова база до всього сказаного у статті.