Підтримати
В жовтні 2022 року група прогресивних демократів в Конгресі США спровокувала шквал критики, опублікувавши лист з закликом до президента Джо Байдена почати переговори з Росією, щоб закінчити війну, яка триває в Україні. Підписанти листа вимагали «активних дипломатичних дій, націлених на пошуки реалістичних рамок для перемир’я».
Листа швидко відкликали, а його публікацію списали на помилку. Однак, через місяць голова Об’єднаного комітету начальників штабів США генерал Марк Міллі повторив заклик до України «скористатися моментом» і почати переговори, стверджуючи, що Київ навряд чи доб’ється нових військових успіхів у найближчому майбутньому. Прихильники Києва жорстко відреагували на це, підкреслюючи, що переговори будуть неминуче означати компроміс, який принесе Росії перемогу.
«Але питання про те, переговори - це добре чи погано, опускають важливу суть. Переговори - це лише інструмент. І як будь-який інструмент, вони можуть бути корисними, якщо зможуть допомогти в просуванні інтересів і призведуть до прийнятних результатів. Тому краще поставити питання: чи можуть переговори принести кращий результат США і Україні, ніж відмова від них? Зараз відповідь все ще «ні»», - пишуть в статті для Foreign Affairs професор Гарвардської школи бізнесу і директор проекту з питань переговорів в Гарвардській юридичній школі Джеймс Себеніус і колишній старший директор з питань Близького Сходу Ради національної безпеки США Майкл Сінгх.
Вони пояснюють, що Україна, яка поступово добивається прогресу на полі битви, і Росія, яка заперечує цю реальність, не зможуть домовитися. Навіть сам заклик до переговорів сьогодні створює ризик, що Москва отримає вигоду. Але цей глухий кут не буде вічним. Зберігаючи тиск на Росію, Україна і її партнери на Заході можуть створити умови для успішних переговорів.
Удари по цілях і укладання угод
Щоб визначити, чи домовитися взагалі можливо, учасники переговорів часто звертаються до концепції під назвою «зона можливої угоди» (ЗМУ). ЗМУ - це проміжок між реальними критичними лініями учасників процесу, різняця між абсолютним маскимумом того, що одна сторона може запропонувати, і абсолютним мінімумом, на який може погодитися інша сторна. В цьому проміжку лежить спектр угод, які теоретично можуть бути прийнятними. Завдання учасників переговорів домовитися про одну з них. І кожна зі сторін, звісно ж, намагається відстояти ту, яка найкраще відповідає їхнім інтересам. І часто така угода максимально близька до критичної лінії іншої сторони.
Щоб ЗМУ існувала, повинні бути пакети потенційних угод, які кращі для обох сторін, ніж їхні реальні критичні лінії. В жаргоні учасників переговорів це називають «кращою альтернативою досягнутій угоді» (КАДУ). КАДУ, яка визначає, чи ЗМУ існує, не можна назвати непохитною. Вона змінюється відповідно до того, як змінюється ситуація, часто через умисні дії. Якщо КАДУ однієї сторони погіршується, наприклад, через погіршення позицій на полі бою, простір потенційних угод розширюється. Тому що домовленості стають відносно кращим вибором для цієї сторони.
Автори переконані, що ЗМУ між Росією і Україною зараз немає. Українські чиновники дали зрозуміти, що збираються повернути кожен сантиметр української території включно з тими регіонами, які були в окупації ще до початку російського вторгнення в лютому 2022 року.
Зі свого боку, російські чиновники дали зрозуміти, що вони бажають зберегти контроль над Донецькою, Луганську областями, а також над Кримом. На думку авторів, це не просто позування. Київ і Москва справді переконані, що такі їхні інтереси просто зараз.
Щоб створити ЗМУ, в якій би існували можливі і бажані угоди, російську КАДУ потрібно скоротити військовим або якимось іншим способом, щоб Москва була готова погодитися на менше. Водночас КАДУ України і Заходу не повинна скорочуватися, а навпаки, покращитися завдяки військовим, економічним чи будь-яким іншим діям. Щоб Київ не відчував, що на нього тиснуть, змушуючи погодитися на погану угоду.
«Просування цих цілей замість нескінченних закликів до всіх сторін сісти за стіл - це кращий спосіб покращити перспективи для врегулювання через переговори. Якщо російська КАДУ погіршиться, а українська покращиться, дипломати зможуть скласти угоди, які можна виконати і які будуть служити інтересам Києва і Вашингтона», - пояснюють Себеніс і Сінгх.
Погодитися не погоджуватися
Росія, Україна і Захід використовують розвідувальні дані і аналізи, щоб зрозуміти, яка критична лінія іншої сторони. Щоб більш точно оцінити мінімальну пропозицію, на яку погодититься контрагент, учасник переговорів повинен зрозуміти, як інша сторона бачить свої інтереси (а отже які його цінності) і хто серед різних діячів найбільш впливає на ці інтереси. Це завдання ускладнюється фактом, що обидві сторони мають тактичну схильність завищувати свою реальну критичну лінію, щоб спотворити переговори на свою користь під час діалогу або навіть на етапі його підготовки.
У випадку України і Росії реальну критичну лінію обох сторін дуже легко визначити. Попри те, що конфлікт по-суті стосується контролю над територіями, які законно належать Україні, Москва і західні чиновники також вважають, що будь-яка угода також повинна врахувати низку інших факторів, таких як умови перемир’я, ослаблення санкцій, обмін полоненими, відносини між Росією і НАТО в сфері безпеки, а також підхід України до альянсу і ЄС. На перший погляд, такий широкий порядок денний ускладнює перспективи досягнути домовленостей. Але числені невирішені питання, які сторони, швидше за все, по-різному оцінюють, можуть виявитися благом. Оскільки вони можуть допомогти уникнути перетворенню переговорів на запекле протистояння з нульовим результатом.
Україні і Заходу досить важко оцінити власні інтереси і КАДУ, щоб визначити можливі і бажані пакети угод. Але щоб досягти домовленостей, західним і українським учасникам переговорів також потрібно зрозуміти, які інтереси стоять за поведінкою Росії. Це, звісно, легше сказати, ніж зробити. Тому що важко побачити будь-яку користь для реальних національних інтересів Москви від її провального вторгнення, зважаючи на катастрофічну економічну, дипломатичну і людську ціну, яку країна заплатила, майже нічого не досягнувши. Але оскільки Росія - це диктатура, її мотиви, швидше за все, визначаються особистими інтересами Владіміра Путіна. А він, в свою чергу, хоче відновити Російську імперію і закріпити свою владу. Деякі аналітики припускають, що Путін втратив контроль над табором правих радикалів у Росії.
Це надзвичайно важливо для України і Заходу, коли вони обмірковують переговори і те, що саме визначить російську поизцію на них: національні інтереси РФ, особисті бажання Путіна чи інтереси інших фракцій. Щоб будь-яка сторона раціонально погодилася на домовленості, угода повинна здаватися більш привабливою, ніж КАДУ. Критично важливо те, що КАДУ кожної зі сторін визначається їхнім власним сприйняттям, яке не обов’язково має сенс для інших спостерігачів.
На даний момент Україна вважає, що військова перемога - це краща альтернатива для угоди, досягнутої шляхом переговорів. Це не означає, що для Києва переговори марні. Але з його точки зору, потенційний діалог повинен принести такий же або кращий результат за нижчу ціну. В цей час, Москва може й втратила віру в свою здатність досягти повної військової перемоги, але вона все ще переконана, що зможе утримувати важливі території України, вдаючись до впертого військового опору і знищуючи українську цивільну інфраструктуру. Цілком можливо, що з точки зору Москви ціна її згоди з реалістичною угодою, яка буде включати також внутрішньополітичні втрати, досі вища, ніж ціна продовження війни.
В такому випадку, єдиний спосіб створити зону можливої угоди - це змінити критичну лінію Росії шляхом погіршення її сприйняття альтернатив мирним домовленостям, що робить угоду більш привабливою. Автори вважають очевидним, що погляди Москви на те, що вона може досягти без дипломаті, вже змінилися завдяки потужному опору армії України, західній військовій допомозі, економічним санкціям, переозброєнню НІмеччини і розширенню НАТО за рахунок вступу Швеції і Фінляндії. Якщо на початку війни російські чиновники говорили про окупацію Києва за лічені дні й повалення українського уряду, то тепер вони не дуже впевнені у своїй здатності зберегти хиткі позиції за межами Криму і Донбасу.
Політикам на Заході і в Україні варто пам’ятати, що Росія теж намагається підірвати українську КАДУ. Москва розуміє, що Київ став більш впевненим у можливості добитися повної військової перемоги, витісняючи російські сили. Росія намагається підірвати цю впевненість, сигналізуючи про свою рішучість вести війну далі. Для цього вона оголосила про формальну анексію окупованих регіонів України і почала мобілізацію. Хоча призов в армію був непопулярним кроком вдома. Російські ядерні погрози теж потрібні для того, щоб похитнути впевненість України. Реальне застосування ядерної зброї не вписується в широкі інтереси Москви, зважаючи на те, якою буде відповідь. Але якщо такі погрози змусять Захід переглянути і скоротити свою критичну лінію, тоді можна буде сказати, що російські погрози добилися свого.
Той факт, що багато російських погроз націлені проти Заходу, а не проти України, може бути ще одним ускладнюючим фактором в конфлікті. Це може означати, що погіршення КАДУ Росії економічними чи військовими методами насправді не повністю в руках Києва. Зрештою, можливості української армії засновані не лише на навичках і сміливості українських солдатів, а й на західній допомозі. Також санкції проти Росії, які обмежують російську економіку і можливості вести війну, запровадили США, Європа і інші партнери. І хоч Захід і Україна загалом в міцному союзі, але різниця між їхніми цілями все ж помітна. Наприклад, Київ наголошує, що хоче повернути контроль над усіма територіями включно з Кримом і Донбасом. А чиновники США підозріло говорять про те, що будуть підтримувати Україну в поверненні лише тих територій, які Росія окупувала після 24 лютого 2022 року.
Тому для України виникає дилема. Адже її дії з метою погіршити очікування Росії, можуть призвести до погіршення і її власних позицій, загостривши розбіжності з Заходом. Будь-які спроби України ще більше втягнути НАТО в конфлікт - наприклад, в листопаді 2022 року Київ поспішно назвав Москву відповідальною за ракетний удар на території Польщі, - можуть загострити тривогу на Заході щодо ескалації. Також заявка України на вступ в НАТО, яку в США і Західній Європі зустріли опором, ризикує принести користь Москві, викриваючи тріщити у відносинах її суперників.
Також коли чиновники США і Європи публічно висловлюють страх перед ескалацією чи початком ядерної війни з Росією або закликають Київ піти на переговори з Москвою без чіткої перспективи досягти бажаної угоди, вони можуть тим самим послати сигнал, що російські зусилля, націлені погіршити очікування України, успішно працюють. Такі заяви можуть свідчити про те, що Захід переоцінює ціну української перемоги. І це робить територіальний компроміс більш прийнятним у порівнянні. Саме тому немає нічого дивного, що Москва зараз говорить про свою готовність вести переговори в той час, як Україна відмовляється від них. Реальна мета Росії - це не почати діалог, а розширити те, що вона вважає розривом між українськими і західними інтересами, щоб ослабити західну підтримку в конфлікті, який і далі буде продовжуватися.
Сісти за стіл переговорів
Зважаючи на чітку відсутність збігу між тим, що Україна і Захід вважають прийнятним, і тим, що Росія буде вимагати, немає жодних причин думати, що переговори просто зараз дадуть якийсь результат, який буде корисним для українських чи західних інтересів. Але чиновникам на Заході варто набратися терпіння.
У битві за КАДУ Україна перемагає. Українська армія показала себе набагато краще, а російська - набагато гірше, ніж всі могли собі уявити до початку війни. А надії Москви досягти бажаного військовою силою зменшуються з кожним сантиметром визволеної української території. Якщо США і Європа хочуть, щоб Росія пішла з України в результаті мирних домовленостей, вони, як не дивно, повинні переконати Москву в своїй рішучості допомогти українським солдатам вигнати російську армію за допомогою грубої сили, а також посилити інші покарання для Росії за агресію. Це означає, що потрібно зберігати тиск на Москву, непохитно підтримувати Україну і тримати в таємниці всі розбіжності у поглядах з Києвом. Лише за таких умов з’явиться простір для домовленостей, а дипломати зможуть успішно скласти справжню угоду.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google