Підтримати
Війна позбавила її дому. Та в її серці назавжди — рідний Схід. Вона вирішила розкласти на факти-атоми історико-культурні нюанси та системно доносити світу, з чого насправді складається її особливий індустріальний край. Створити крафтовий освітній проєкт, аби в його межах говорити про історію, мистецтво, унікальність, європейськість і українськість Донбасу. А ще — остаточно розвінчати радянський міф про «російсько-радянський» дух і походження східних регіонів України.
Наталя Михальченко — історик за фахом — до російсько-української війни 2014 року жила, навчалася й працювала в Донецьку. Сфера її інтересів — релігієзнавство, культурологія та краєзнавство. Вона — редакторка сайту про подорожі Україною UA-Travels — створювала маршрути та путівники для самостійних мандрівників. Активно популяризує український Схід, акцентуючи на культурологічному й антропологічному аспектах.
Двірник — професія мрії
У дитинстві Наталя вирішила — буде двірником. Бо дивилася на своїх батьків, на будівництво комунізму, яке щось не вдавалося, й розуміла, що кар’єра двірника — чудовий варіант. Дівчина не прагнула ходити на завод у три зміни. Тому вигадала проєкт самореалізації. Дізналася, наприклад, що двірникам дають житло. Тобто є мінімальна заробітна плата, власна оселя, робота, що не передбачає спілкування з тими, хто будує комунізм. Двірник — дуже шанована професія, з чудовим графіком, згідно з яким о сьомій ранку ти — вільна птаха! Можна спати, гнати самогон (для іміджу радянського двірника це обов’язково), довкола тебе крутяться творчі люди, та й самому можна бути творчою особистістю, малювати чи грати на гітарі у вільний час.
«Під час перебудови стало зрозуміло, що квартир двірникам уже не дають. І взагалі потрібно працювати одразу на десяти роботах, щоб звести кінці з кінцями. Тому я обрала більш приземлену професію — історик», — пояснює Наталя, чому поставила хрест на проєкті «двірник». Із першого курсу працювала науковою співробітницею, потім були різні проєкти в бізнес-корпораціях. А згодом вона таки трансформувалася в «двірника нового часу» й почала робити проєкт про те, що справді цікаво.
Історичні мандри чи мандри з історіями
Спільнота «UA-Travels. Збірка мандрівок» з’явилася 2005 року, коли інформації про подорожі Україною було не просто мало, а дуже мало. Почалося все в «Живому журналі». Ще за часів його популярності Наталя була однією з тих, хто мав блог на цій платформі. Вона просто ділилася враженнями від подорожей Україною та за кордоном. За якийсь час це вже була спільнота самостійних мандрівників, і Наталя приєдналася до модерації. Поки платформа була максимально популярною, спільнота розвивалася. Втім, 2014 року її українські користувачі вирішили залишити цей майданчик, бо він російський. Тоді Наталя разом із колегою на основі власних матеріалів про подорожі створили авторський сайт і запросили туди людей, із якими спілкувалися в тому-таки «Живому журналі» й для яких питання щодо зайняття улюбленою справою залишалося актуальним. Так виник сайт UA-Travels.
Просвітницькі мандри з UA-Travels
Це мандри Україною та світом і корисні тексти про ці подорожі. Маловідомі напрямки, а не туристичні місця. Покрокові маршрути, які може повторити будь-хто. Наталя прагне розповісти про невідомі, розкрити недооцінені з погляду туризму куточки України.
Київ, Львів, Одеса, Карпати, Кам’янець-Подільський, кілька замків і частина Чорноморського узбережжя. Все! До інших місць середньостатистичний українець потрапляє або для навчання й по роботі, або за сімейними обставинами. Більшість частіше бувала в Туреччині та Єгипті, ніж подорожувала своєю областю — бо постає питання: «А що тут дивитися?». Ну й логістика. Яка, м’яко кажучи, кульгає й кульгала. Тож аби закохати інших, Наталя закохується сама й ретранслює захоплення та повагу до кожної місцини, яку відвідує й про яку розповідає на сторінках власної платформи. «Потрібно показати та розказати про різні куточки України так, щоб у людини виникло непереборне бажання побачити це на власні очі. Я не знаю іншого способу, ніж любити Україну всю, цілком і без залишку — й не мовчати про це».
Бахмут: шампанське з сіллю та модерном
Звісно, серце Наталі завжди болить за Донбас. І до повномасштабного вторгнення вона з колегами робила крутезні туристичні маршрути до Бахмута та Соледара. До містечок, які межували з окупованими територіями та зберігали свій вайб, особливий шик та історію.
Нині читати статті Наталі на сайті UA-Travels у рубриці «Наш Схід» дуже дивно й особливо щемко. Ось кілька цитат і фото з матеріалу під назвою «Бахмут: шампанське з сіллю та модерном», датованого 8 травня 2019 року.
«Де виготовляли шампанське, без якого не обходилась жодна урочиста справа ще 30 років тому? А що було майже на кожній кухні в Україні та ще у 19 країнах світу? А де на вулиці міста можна побачити дерево, яке колись бачили динозаври? — Велком ту Бахмут!» «Та ну яка там на Донбасі архітектура!» — чуємо ми час од часу та ось що маємо відповісти. Прогулянка Бахмутом — це затишні вулиці з маленькими будиночками, що навесні потопають у бузку, влітку — чарують ароматом яблук та вишні. Це німецький модерн, що з’явився під час розбудови підприємств, це повоєнний сталінський ампір та монументальне мистецтво 70-х у центрі. Це степ на околиці, терикони на горизонті та дрібний порох, що вкриває взуття у будь-яку пору року.
У 1571 році у Франції ще королюють Валуа, у Москві править Іван Грозний, у Києві лютує чума, а у Львові будується дзвіниця Вірменського собору. А Бахмут вперше згадується в історичних хроніках. Козацька сторожа, потім солеварня, видобуток глин та поселення слобідського полку, повстання Булавіна, далі — адмінцентр Слов’яносербії, ярмарки та шахти, УНР, «Просвіта» та Донецько-Криворізька Радянська Республіка. У радянський період місто носило ім’я Артема, у 2014-му кілька місяців було під контролем бойовиків ДНР…»
А далі — такі рядки про соляні шахти Бахмута: «З дитинства на кухні ми мали грубу паперову пачку кам’яної солі з синьою квіткою, чи не так? На відміну від морської, цю сіль видобувають у шахті. Й у цю шахту можна потрапити!
Що всередині? — Чудеса! Під землею діє музей, спелеосанаторій, бар, є футбольне поле, показують кіно, дають симфонічні концерти та навіть запускали повітряну кулю! І місцеві майстри прикрашають шахту соляними скульптурами та композиціями».
На початку 2014 року Наталя була на історико-краєзнавчій конференції в Керчі у Криму. Українські науковці на півострові, вже оповитому російською пропагандою, проговорювали, що бояться невідомої сили, яка вирує на Майдані в Києві.
«І ті страхи залишилися б побутовими та згодом розвіялися, якби не сталося захоплення й анексії півострова», — каже Наталя.
1 березня 2014 року Наталя з чоловіком, кішкою та парою рюкзаків із речами в автівці стояла на Чонгарі. На Крим сунула колона російської військової техніки. Залишатись у цій окупованій бульбашці подружжя не схотіло і не змогло б. За кілька місяців із Криму виїхали й батьки чоловіка Наталі.
До рідного Донецька в свою квартиру Наталя відтоді так і не потрапила. Що нині з житлом, вона й гадки не має, адже коло її спілкування із «земляками» критично звузилося. Була на зв’язку лише зі своїм викладачем Ігорем Козловським, — після того, як Донецьк захопили проросійські бойовики, вчений залишився в місті, бо мав доглядати за паралізованим сином. Утім, зв’язок обірвався, коли бойовики кинули викладача за ґрати більш як на два роки, звинувативши у зберіганні зброї та зв’язках із проукраїнськими студентами.
Дніпро — новий дім
З 2014 року Наталя з чоловіком оселились у Дніпрі. Вона заходилася ретельно вивчати й це місто і відкрила його навіть для місцевих жителів. Адже Дніпро — це коктейль із історичної катеринославської забудови та сучасної архітектури, завод «Інтерпайп Сталь», культурний центр «Менора», цікавезні музеї. А ще — авторські прогулянки, квести, стріт-арт, кав’ярні-бари, творчі зустрічі й аматорські театри. Живе місто, якому є чим здивувати допитливого гостя.
Команда UA-Travels активно взялася просувати Дніпро в туристичному плані. Розробили «туристичні коробочки». Travel box — це певний набір для туриста: план для можливого квесту, магнітик, листівка з видом міста в нестандартній обробці, чек-лист активностей, які можна провернути в Дніпрі. А ще Наталя взяла участь у розробленні мобільного застосунку з прогулянковими аудіомаршрутами.
Подружжя придбало в Дніпрі житло. Збирали на омріяний дім кілька років. Центр міста. Новий сучасний ЖК. Але 28 липня 2023 року російські окупанти завдали ракетного удару по Дніпру. Поцілили в будівлю СБУ та багатоповерхівку, — житловий комплекс «Женева» зазнав значних пошкоджень… Квартира Наталі вціліла, але страх і біль розсипалися скалками, як розбите скло вікон будинку, і залишилися в серці… «Русскій мір» намагається позбавити дому вдруге.
Варто знати: як совєти вкрали Донбас
Нині Наталя мешкає у Львові. Активно реалізовує просвітницьку місію. Й далі веде власний блог в Інстаграмі. Розвінчує усталені суспільні міфи про Донеччину та Луганщину.
В одному з її постів написано:
«я із Донецька, але я не сиділа в тюрмі...
...не працювала на шахті
...не підтримувала антимайдан
...не приїхала з Росії
...не маю російськомовної щелепи...
Як і більшість людей з Донеччини та Луганщини».
Наталя завзято досліджує й ділиться інформацією про український Схід без стереотипів. Каже: «Навіть у тих, хто жив на Сході, часто немає уявлення про те, яка вона — Донеччина. І це типово, на жаль, для багатьох українців: ми мандрували далеко, залишаючи ближні місця «на потім». Вважаю, що «потім» уже настало… Тому запрошую вас у «кругосвітку» Донеччиною». Хоча б віртуально.
Бо «Донбас» — не лише один із регіонів, який перетворився зараз на поле битви за нашу незалежність, а й місце, в яке можна щиро закохатися. Бо там є все: мальовничі природні куточки, заповідні степи, тепле море, скелі та печери, унікальні місця, переконує Наталя.
Разом із колегою вона розробила унікальні електронні путівники. У доступі — п’ять маршрутів. «Прогулянка «страшним» Львовом», «Шість безлюдних місць у Львові», «Перемишль», «Надра Донеччини» та «Гід на Схід», який став «першим путівником Донеччиною за часів Незалежності України, провідником лабіринтами пам’яті та книгою, що вийшла запізно для подорожей і зарано для меморіального видання. Але іншого часу ніхто з нас не має», — кажуть авторки.
Окрім путівників у крамничці на сайті UA-Travels є листівки, значки, постери, а від початку повномасштабного вторгнення — й світшоти, футболки та шопери із символами Донбасу. Ці речі Наталя з колегою-дизайнеркою почали створювати, бо вони нагадують про дім, а ще допомагають збирати гроші на потреби ЗСУ.
Блог, дописи, рілси, Інстаграм Наталі — наче інтерактивна платформа, часто з унікальною інформацією, яку зібрано з архівів і невідомих джерел. Кожен пост — це цікавезні факти й не нудна історія України, а ще — справді освітній контент про Схід.
Але ж Наталя — професійний історик, тому ґрунтовні дослідження трансформувала у цикл лекцій про Донеччину. Від ідеї до реалізації — все робила самотужки. Вийшло шість годин унікальної авторської інформації, понад 300 слайдів, десятки посилань на статті, безплатні книжки та наукові дослідження про Донеччину. Археологія, історія, етнографія, архітектура, мистецтво. Фактично — концентрований спецкурс донецького краєзнавства. Лекції є в доступі онлайн. Кожну лекцію переглянуло (наразі) від 25 до 40 людей, загалом понад сотню, хоча були ті, хто купив одразу повний курс.
«На першому прямому ефірі в режимі онлайн було понад 100 людей, але більше передивляються потім. Утім, я розумію — життя бурхливе і збігтися в часі нам непросто. Онлайн продовжуватиму цю роботу, навіть якщо це буде тет-а-тет», — каже Наталя. Наступна її мета — розвіртуалізація. Планує взимку збирати у Львові повні зали! Готова виступати в бібліотеках, кав’ярнях, артпросторах чи соціальних закладах. І дуже чекає на запрошення.
Адже впевнена: кожен має знати історію та культуру українського Сходу. І не «клювати» на один із базових міфів «русского міра» — про перетворення дикого й незаселеного Сходу України на «індустріальне серце Росії» за Радянського Союзу. Бо проклали залізницю, створили інфраструктуру та будували промисловість на українському Сході європейці. За гроші звичайних європейських громадян. І задовго до СРСР, наприкінці ХІХ століття.
А після революцій та громадянської війни всі ці підприємства було «націоналізовано». Німці, бельгійці та інші «нащадки капіталістів» емігрували або були вислані в табори до Сибіру та Середньої Азії. А згадок про європейське минуле регіону неважко було уникати після того, як більшість міст зруйнувала Друга світова війна…
Текст підготовлено у співпраці з DATTALION (ГО «Датталіон»)
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google