Агрохолдинги сплачують більше податків, але місцеві фермери корисніші для громад – експерт

У більшості сільських територій землю визнають основним ресурсом як сільські голови, так і прості жителі. За цей ресурс уже йде серйозна конкуренція, яка може ще більше загостритися, пише директор з науки та розвитку Інституту громадянського суспільства, співавтор реформи децентралізації Анатолій Ткачук.

Структура розподілу земель під обробіток у сільських територіях між агровиробниками в різних місцях виглядає дещо по-різному.

До прикладу, у межах територіальної громади (старостинського округу – 1,5–5 тисяч га) велика частина земель нині перебуває в умовного ТОВ, створеного на залишках колишнього колгоспу/радгоспу його екскерівниками. Решта належить фермерам, що мають масиви земель у 30–50 га (причому частина з цих них є формальними, – їх землі обробляє домінуюче ТОВ), а частина земель перебуває в оренді великих агрохолдингів із земельним банком понад 50–100 тисяч га.

«Від того, які пропорції земельного банку належать цим с/г виробникам, дуже сильно залежить структура с/г виробництва і рівень зайнятості на 100 га ріллі. Що більша концентрація землі у одного товаровиробника, то менша зайнятість сільського населення», - пояснює Ткачук.

Самі селяни стверджують, що лише місцеві фермери беруть на роботу місцевих жителів і надають постійно підтримку сільським поселенням.

forum-ua

Тим часом у великих товаровиробників панує високотоварне зернове господарство з переважанням високомаржинальних культур – соняшнику, кукурудзи, пшениці, які не потребують високих витрат праці людини і легко продаються на експорт. На 1000 га землі в обробітку під зерновими культурами є 10-12 робочих місць, з них 3-4 некваліфіковані, які заповнюються за рахунок місцевих жителів.

У більшості територіальних громад, де зайшли великі агрохолдинги, побутує така думка: «Агрохолдингам не потрібні ні села, ні сільські жителі. Агрохолдинги руйнують старі колгоспні двори, ферми, інші об’єкти, що належали колгоспам, аби там не було якогось іншого бізнесу».

«Певною мірою це так, адже у структурі зайнятості таких агрохолдингів є охорона, яка з немісцевих і оберігає поля від можливого розкрадання місцевими жителями. Проте варто зауважити, що у деяких місцях у структурі агрохолдингів відбуваються зміни. Вони починають відкривати молочні та м’ясні ферми сучасного типу, які все ж таки створюють певну кількість робочих місць, але то місця, які потребують кваліфікації, якої нема у місцевих жителів. Часто на роботу у такі ферми возять людей із міст чи інших регіонів», - пояснює автор.

Тож у селян закріпилося розуміння, що агрохолдинги – то заробіток для чужих, вони добрі лише тоді, коли потрібно укласти договір оренди на багато років, далі за людей забувають і не дбають.

«По суті, агрохолдинги у сільських територіях сьогодні – це інновації, високі технології, тотальна хімізація, висока продуктивність і мінімальна зайнятість сільського населення, погіршення якості довкілля, знищення ендемічних видів рослин і тварин через надмірно великі площі монокультур», - додає Ткачук.

В окремих територіях, де не було великих площ під зерновими культурами, де поля невеликі і розташовані між лісами і болотами, закріпилися невеликі та середні фермерські господарства. Вони займаються картоплею та нішевими культурами – вівсом, гречкою, просом, ягодами, а також малим тваринництвом.

Ці фермери живуть у громаді і досить тісно інтегровані з громадою, в межах якої вони працюють. Деякі фермери своїм коштом побудували й утримують соціально важливі об’єкти, допомагають місцевій владі згортати сніг із доріг, виорювати городи жителів. Місцеві голови громад, а особливо старости на всіх зустрічах позитивно відгукуються про фермерів.

Попри те, що загалом агрохолдинги обробляють значно більше земель і сплачують великі суми земельного податку чи орендної плати, фермери забезпечують більшу зайнятість і соціальну підтримку громадам. Оскільки і техніка у них не така сучасна, то на ній працюють місцеві жителі, кваліфікації яких недостатньо для сучаснішої техніки.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Замість пів мільйона фермерів, Україна виростила одного олігарха Бахматюка — глава Ассоціації фермерів

Чому не глобальна урбаністична криза, а цілеспрямована державна політика вже 30 років вбиває українські села? Навіщо діюча влада навмисно виживає селян з їхньої землі? Чому ставить підніжки фермерам, – а вони створюють робочі місця, і дає повний «зелений» механізованим до зубів агрохолдингам? Для чого збільшує податок на оренду, підштовхуючи селян продавати свої паї? Як така політика позначається на демографії села і загальній атмосфері, де є місце пияцтву, зневірі та розчаруванню? Чому здобута в селі освіта стала неконкурентною, а доступ селян до державних послуг – критично низьким? Читайте у статті Анатолія Ткачука «Село і люди. Основним ресурсом сільських територій сьогодні цинічно вважають землю, а не людей» у ZN.UA.