Один із супутників Плутона ледь не розколовся навпіл

Вчені з США та Ізраїлю встановили, що найбільший супутник Плутона Харон у минулому ледь не розколовся навпіл, а стародавні катаклізми вплинули на формування екваторіального регіону супутника. Такі висновки дослідники зробили на підставі даних, одержаних станцією New Horizons. Результати досліджень вчених були опубліковані на сайті arxiv.org.

Знімки станції показують, що вздовж майже всього екватора Харона тягнеться ланцюжок каньйонів. Ці каньйони досягають ширини близько 50 кілометрів і глибини кількох кілометрів. Вони перетинаються з ділянками різких "скельних" височин. Для появи подібних утворень необхідна певна активність. На думку дослідників, під шаром льоду на Хароні може існувати вода, або ж вона існувала там раніше.

Вчені змоделювали молодий Харон, який представляв собою густу суспензію з води і водного льоду з фрагментами кам'янистих порід і ув'язненими в них радіоактивними елементами, розпад яких злегка підігрівав всю суміш. Це робило лід більш податливим для сил гравітації, яких вистачило на те, щоб мільйони років стискати супутник, зменшуючи його в розмірах. При цьому лід на його поверхні, занадто далекий від джерел тепла, його дії практично не піддавався. Зрозуміло, що напруги, які між поверхневими шарами супутника і його надрами, повинні були "скинутися". І дійсно, проведене вченими моделювання показало, що поки внутрішні шари Харона зменшувалися, зовнішні тріскалися, утворюючи каньйони.

Моделювання також показало, що подальше замерзання Харона могло призвести до розширення супутника і виникнення на його поверхні "скельних" підйомів. Після того, як радіоактивність нагріла кам'янисті породи ядра Харона, лід знову підтанув, що викликало розширення супутника і збільшення тріщин на його поверхні. Такий процес коливань міг викликати довгий розкол його поверхні і створити гірські гряди, розташовані уздовж екватора.

New Horizons - автоматична міжпланетна станція NASA, запущена в рамках програми "Нові рубежі" (New Frontiers) і призначена для вивчення Плутона і його природного супутника Харона.

Запуск було здійснено 19 січня 2006 року, з прольотом Юпітера (і гравітаційним маневром в його полі тяжіння) у 2007 році і Плутону - в 2015 році. Повна місія станції New Horizons розрахована на 15-17 років.

Станція New Horizons максимально наблизилася до Плутона (12,5 тисяч км) 14 липня 2015 року в 14:50 за київським часом. Космічний апарат протягом 30 хвилин повинен був провести близько 150 наукових вимірювань. Однак існувала ймовірність, яка дорівнює 0,01%, що New Horizons може бути втрачено через зіткнення з частинками космічного пилу і великими тілами. Після прийняття "дзвінка" від міжпланетної станції, вчені переконалися в успішному виконанні нею своєї головної місії.

Очікується, що в 2019 році станція досягне планетоїда 2014 MU69 – об'єкта в поясі Койпера, обраного в якості можливої нової цілі для New Horizons.