Гори простяглися майже на 400 кілометрів, і складки рельєфу орієнтовані приблизно паралельно їхнім хребтам: з них сходять досить сильні (для Плутона) вітри, швидкість яких може досягати 10 метрів на секунду, які й приносять дрібні гранули замерзлого метану з гірських схилів. Загальна площа покритого ними району складає близько двох тисяч квадратних кілометрів.
У ході дослідження вчені провели математичне моделювання, яке показало, що сили вітрів Плутона достатньо для того, щоб утримувати в польоті такі метанові піщинки, але навряд чи їх вистачить на те, щоб підняти їх у політ, особливо при місцевій надзвичайно розрідженій атмосфері. На думку вчених, механізм утворення дюн на Плутоні повинен відрізнятися від того, як це відбувається на Землі. Перш ніж вітри, що дують з гір, почнуть складати дюни, частинки крижаного метану приносяться до їхнього підніжжя "мусонами", які дмуть з боку Рівнини Супутника, поки вона нагрівається Сонцем, і її льоди сублімуються в газову фазу.
New Horizons - автоматична міжпланетна станція NASA, запущена в рамках програми "Нові рубежі" (New Frontiers) і призначена для вивчення Плутона і його природного супутника Харона.
Запуск було здійснено 19 січня 2006 року, з прольотом Юпітера (і гравітаційним маневром в його полі тяжіння) у 2007 році і Плутону - в 2015 році. Повна місія станції New Horizons розрахована на 15-17 років.
Станція New Horizons максимально наблизилася до Плутона (12,5 тисяч км) 14 липня 2015 року в 14:50 за київським часом. Космічний апарат протягом 30 хвилин повинен був провести близько 150 наукових вимірювань. Однак існувала ймовірність, яка дорівнює 0,01%, що New Horizons може бути втрачено через зіткнення з частинками космічного пилу і великими тілами. Після прийняття "дзвінка" від міжпланетної станції, вчені переконалися в успішному виконанні нею своєї головної місії.
Очікується, що в 2019 році станція досягне планетоїда 2014 MU69 – об'єкта в поясі Койпера, обраного в якості можливої нової цілі для New Horizons.