ЗІЙДИ, СОНЕЧКО, НА ІВАНА...

Свято Івана Купала відбувається саме тоді, коли сонце піднімається над землею найвище, дає найбільше сили і тепла, коли квітує, множиться все живе. У міфології багатьох народів Купало характеризується як бог земних плодів. Недаремно у дохристиянські (язичеські) часи це свято присвячувалося Даждьбогу — богові сонця, який дарував життя на землі. Пізніше християнська церква почала відзначати його як Різдво Івана Хрестителя, що припало на той час.

Купальське обрядодійство обов’язково проходить при воді і вогні — двох з чотирьох основних природних стихій. Традиційно, на березі річки чи озерця наші предки ставили вербове деревце — Купало або Купайлицю. Верба уособлює надзвичайну життєздатність. У центральних і східних регіонах України встановлювали «Марену» — гілку чорноклена або вишні. Професор-етнограф Степан Килимник у праці «Християнський рік у народних звичаях» зазначає, що напередодні Івана Купала гільце прикрашали живими польовими та городніми квітами, обвішували цукерками, пряниками. Дівчата плели вінки з трав і чіпляли їх на вербу.

Відтак дівчата і хлопці бралися у танок і співали пісні. Чоловіки та жінки теж сходилися на видовище, але в співах участі не брали. Парубки, намагаючись перехитрити дівчат, перечіплювали віночки на вербі якомога вище. Щоправда, не один із них був за це покараний: у віночки де-не-де вплітали жалючу кропиву та колючі будяки. У Шумському, Зборівському та деяких інших районах Тернопілля, як згадують старожили, апогей хороводу — коли парубки діставали верхівку дерева. Давнє повір’я гласить, що хлопець, який дістане чубок купайлиці, незабаром одружиться і буде щасливий. Під кінець забави дівчата розламували обрядове деревце, а рештки його розкидали по своїх городах, «щоб огірки родили». У деяких селах вербові гілочки дівчата клали на ніч під подушку — щоб присниався суджений.

Хороводи, як правило, тривали до півночі. Тоді дівчата відшукували свої віночки і йшли з ними до води. У тернопільських селах над Збручем Івана Купала знали і знають як Івана Лопуха. Через усе село несуть величезний, замаєний стрічками лопух, який називають Іваном. Після достойного вшанування Лопуха топлять у річці. Пізніше хлопці дістають його і чіпляють десь на воротах.

У Борщівському районі на Тернопіллі сплетені із святоіванівської трави вінки освячують у церкві та зберігають упродовж року як засіб проти хвороб. А на Полтавщині вінки дівчата несуть додому і вішають їх у хатах чи у стайнях — як знак охорони від нечистої сили.

Наукові джерела твердять, що у давнину майже по всій Україні лікарські трави заготовляли лише на Купала.

Мені кілька разів доводилося бачити купальське дійство у гідропарку Тернополя, на річці Серет. Тут, як і у більшості місцевостей регіону, до кожного віночка прикріпляють невеликі свічечки, «щоб не згубилася дівоча доля в сутінках». Кинутий у воду вінок в українській обрядовій поезії означає кінець дівуванню. Здавна вважалося, що чий віночок втоне або його перекине хвиля, тій дівчині не судилося вийти заміж. Однак на Лемківщині, довідуємося зі спогадів переселених українців, ареал пускання вінків на воду був обмежений небагатьма селами. У західних Карпатах замаєне гілля від Зелених Свят зберігали до Івана. А ввечері, напередодні Купала, палили його на вогні.

Перестрибнути через купальське багаття означає очиститися вогнем, позбутися гріхів, звільнитися від скверни. Недаремно купальський вогонь повинні розкладати лише здорові, дужі парубки, та ще й з доброю репутацією. Хлопці стрибають по старшинству, котрий спритніше скочить — здоровішим буде. Після гри дотліваюче багаття розкидають по галявині, але обов’язково його треба затоптати ногами, бо рештки купальського вогню здатні дивні справи творити.

Кажуть, вночі проти Івана Купала дерева переходять із місця на місце і розмовляють між собою. Але хто може почути їхню розмову? А той, хто має цвіт папороті. Наші предки створили чимало припущень про цю таємничу квітку. За давніми віруваннями, якщо хочете дістати цвіт папороті, то мусите перемогти самого дідька. У подільській частині Тернопільщини стануть вас переконувати, що людина, здобувши цвіт папороті, стає всезнаючою і всевидячою.

Вдосвіта на Івана Купала люди зустрічають сонце купанням-очищенням. У західних регіонах України поширена легенда про те, що тоді сонце купається («грає») і в такий спосіб оздоровлює воду. Сторожили кажуть, що до Купала людям купатися не можна, бо інакше «сонечко воду скаламутить, дідько втопить» і т. п. Вранці до сходу сонця дівчата вмиваються росою — на вроду, на красу.