Зі студентської лави у трудове рабство

Літо для багатьох студентів — гаряча пора. Ще за радянських часів вважалось привабливим записатися до будівельного загону і гайнути з друзями по гуртожитку до Казахстану піднімати цілину або до Сибіру на будівництво БАМу. Адже зароблених нелегкою працею грошей вистачало практично на весь навчальний рік. Та й вражень від масових молодіжних зборів, пісень під гітару і студентських закоханостей залишалося чимало. Та минули ті старі радянські часи, розпався комсомол і, як наслідок, студентські загони на якийсь час припинили своє існування. Однак питання додаткового заробітку у вільний від навчання канікулярний час так і не втратило своєї актуальності.

Перш ніж розпочати розмову про проблеми та різновиди сезонної праці, раджу для порівняння звернутися до трудового минулого радянських студентів. Як відомо, найважливішим завданням комсомолу було залучення молодого покоління до будівництва великого майбуття радянської дер­жави. Тому при кожному університеті на літній період створювали невеличкі студентські будзагони, які потім направляли на сільськогосподарські чи будівельні роботи. При відборі трудящих існувало негласне правило: перевагу віддавати юнакам, які опановують в інституті будівельну справу або здобувають будь-яку іншу інженерну освіту. Дівчат здебільшого відправляли на сільськогосподарські роботи чи на педагогічну практику в табори, чи влаштовували на роботу до їдалень будинків відпочинку та санаторіїв, де можна було не лише підробити, а й непогано відпочити на березі Чорного та Азовського морів. Однак заробітки жіночої половини студентського населення ніколи не могли зрівнятися з трудовими доходами хлопців.

Так, колишній студент Одеського політехнічного університету Анатолій Дем’янчук, працюючи в будзагоні спочатку на спорудженні Державної районної електричної станції №1 у славному місті Сургуті, а потім у далекому Казахстані, примудрявся привозити додому чималі гроші. Часом сезонний заробіток перевищував річний доход його батьків і становив близько двох тисяч карбованців, що дозволяло Анатолій весь навчальний рік харчуватися в заводській їдальні і навіть відвідувати кінотеатри з однокурсницями. Однак й це ще не головне. Бо ті навички й уміння, що він набув їх у студентські роки на будівництві різних об’єктів, й досі дають йому змогу заробляти собі і своїй родині на хліб насущний. Адже завдяки будзагону Анатолію освоїв професії плиточника, штукатура, маляра. А ще в одній з таких поїздок він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, про що анітрохи не жалкує. Щоправда, всі ці студентські подвиги залишилися далеко в минулому. І хоч як дивно, для Дем’янчука це найсвітліші спогади молодості. «Сьогодні, — переконаний він, — студенти позбавлені такої можливості працювати на славу Батьківщини і своєї власної кишені». У цьому Анатолій, можливо, й має рацію, але не на всі сто відсотків. Тому що сучасні студенти ніколи не прогавлять нагоди підробітку. Тільки способи заробітку нині дещо відмінні від тих, які існували за Радянського Союзу і, на жаль, не завжди закінчуються приємними спогадами.

Сьогодні сучасна молодь роботу «на будовах століття» проміняла на працевлаштування в далеких закордонних краях, де процвітає «незгнилий» дотепер капіталізм. На вітчизняному ринку праці з’явилася чимало студентських програм із хитромудрими іноземними назвами Au Pair, Work & Travel, Сamp America. Всі вони розраховані на людей не старше 25 років, бажано студентів, і дають можливість виїхати на підробітки до Америки, Франції, Англії чи Німеччини. Щоправда, ці програми не гарантують надприбуткового, навіть за нашими мірками, заробітку.

Приміром, Au Pair є однією з найдавніших пропозицій з так званого культурного обміну молоді з усіх країн світу. Назва програми — не випадкова. У перекладі з французької вона означає «нарівні», що вказує на становище учасників програми, які, живучи за кордоном у сім’ї нібито на правах родичів, мають виконувати домашню роботу з нагляду за дітьми; допомагати накривати на стіл або готувати їжу, підтримувати порядок у дитячій кімнаті, робити невеличкі покупки. За послуги гувернантки платять лише від 300 до 500 дол. на місяць. Щоправда, не всім такий рід занять до душі, до того ж, за розповідями наших студентів, діти іноземців, а особливо американців — дуже розпещені і не терплять тиску з боку батьків, не кажучи вже про вплив заїжджих «виховательок». Через що у наших співвітчизниць із батьками підопічних виникають певні розбіжності. Але компенсує цей недолік можливість вивчити іноземну мову з її безпосередніми носіями, а також безліч екскурсій по країні за рахунок іноземних «родичів». Крім того, великою перевагою програми Au Pair є безкоштовне проживання та харчування, чого не скажеш про інші види працевлаштування за кордоном.

Приблизно така сама робота очікує й молодь, яка виїхала до Америки за програмою Camp. Щоправда, дітлахів, яких доведеться доглядати, буде в 10, а то й у 20 разів більше. Адже працювати доведеться вожатим у таборі для дітей з неблагополучних сімей, здебільшого афроамериканців. До речі, за бажання приструнити чорношкірих дітлахів можна не лише втратити роботу, а й у примусовому порядку бути висланим із країни.

Досить популярною через самооплатність є програма Work & Travel (робота і подорож у США). Студенти, котрі добре володіють англійською, можуть розраховувати на більш вигідну роботу в сфері обслуговування — в готелі, ресторані, магазині, національному парку або на курорті. Щоправда, про дах над головою доведеться дбати самостійно, на що на місяць піде 300—500 дол. До цієї суми треба ще додати витрати на харчування типу фаст-фуд — 150—200 дол. Як результат, відкласти при зарплаті 1000—1500 дол. вдасться не більш як 500. Від заощаджених коштів слід відняти ще гроші, які підуть на подорожі по країні і розваги. Внаслідок вдасться вийти на нуль. Щоправда, вражень від такої поїздки залишиться чимало. До того ж можна чудово вдосконалити свою англійську. Але здійснити все це можна лише за вдалого збігу обставин. Адже не завжди з першого разу вдається влаштуватися на високооплачувану роботу, щоб орендувати пристойне житло і добре харчуватися. Оскільки в цій справі багато залежить від чесності та порядності наших рекрутингових агенцій, із якими українські студенти перед від’їздом укладають контракт на працевлаштування за кордоном.

Як правило, людина, котра не знає всіх тонкощів трудового найму за кордоном, осліплена пропозицією подивитися світ і добре заробити, легковажно ставиться до самої процедури укладання договору з фірмою-посередником і, не дивлячись, ставить свій підпис під усім, що запропонують. Таким чином, наші студенти ризикують бути ошуканими й опинитися на чужині у незавидному становищі. Щось подібне довелося пережити нашій студентці Олені Дідковській, яка, вперше виїхавши до США, потрапила на роботу з кабальними умовами праці. «Мені доводилося працювати без перерви майже цілий день — із восьмої ранку і до восьми вечора. При цьо­му за кожну відпрацьовану годину за контрактом я мала одержувати 7 дол., а мені роботодавець виплачував на долар менше. Та й місце, куди мене оселили, житлом назвати було складно. Воно, швидше за все, нагадувало жалюгідну халупу з величезною кількістю ліжок», — згадує дівчина. Однак якось змінити ситуацію на той момент вона не могла, оскільки підписала на батьківщині документ, у якому було чітко зазначені місця роботи і проживання. А порушивши умови контракту, можна було не лише нарватися на штрафні санкції, а й, що найважливіше, залишитися без так званого соціального номера, що нагадує наш ідентифікаційний код. Адже його оформлення залежить від волі роботодавця. А без цього документа отримати кровно зароблені долари, на жаль, у США практично неможливо.

Але, як то кажуть, на помилках вчаться. І наступного разу, коли Олена вирішила помандрувати за кордон, укладаючи контракт з фірмою, вона була уважнішою... До того ж стала віддавати перевагу недорогим короткочасним волонтерським програмам, які дають змогу чудово відпочити за кордоном, знайти нових друзів, подорожувати по інших країнах і, звісно ж, підучити нову іноземну мову.

Щоправда, за словами фахівців, у ситуацію, в якій опинилася наша героїня, вперше виїхавши за кордон, українські студенти потрапляють досить часто. Причина — у несумлінній роботі наших рекрутингових агенцій, за якими не має суворого нагляду з боку урядових установ. «Сьогодні наявність у фірм, що пропонують працевлаштування за кордоном, ліцензії Міністерства праці та соціальної політики не є гарантією надання якісних послуг для бажаючих підробити в Америці чи Європі, — вважає експерт Міжнародної організації з міграції України (МОМ України) Ольга Рахматуллова, — оскільки подальший контроль за такими приватними підприємствами в нашій країні здійснюють вибірково. Ну а вітчизняні кадрові агенції передусім налаштовані на отримання прибутку і це, як правило, шкодить якості надання послуг. Тому, якщо людина, виїхавши за кордон, опинилася в скрутній ситуації, доцільно звертатися по допомогу до нашого посольства або до громадських організацій, котрі там працюють і надають допомогу мігрантам». «Більше того, по приїзду додому не треба приховувати факти ошукування, а одразу інформувати про всі випадки шарлатанства з боку кадрових агенцій правоохоронні органи» — завершує експерт.

Щоб зменшити ступінь ризику, нашим студентам, які виїжджають за кордон за тими чи іншими програмами культурного обміну, доцільно знати таке. По-перше, молодим людям просто необхідно детально проаналізувати договір із кадровою агенцією. У ньому має бути чітко написано: «працевлаштування за кордоном», а не наведено розпливчасті формулювання щодо консультування, віртуального підбору вакансії. Ця сама порада актуальна і при укладанні контракту із самим роботодавцем, де мають бути зазначені: посада найманого робітника, обов’язки, рівень оплати, додаткові іспити, його витрати і витрати компанії, умови проживання, медична страховка, відповідальність сторін, форс-мажор...

По-друге, хоч ким би наші люди їхали працювати за кордоном, вони обов’язково мають знати мову тієї країни, куди вони прямують. До того ж, не завадить якнайбільше дізнатися про саму державу, в якій працюватимете. Необхідно вивчити місцеве трудове законодавство, засвоїти діловий етикет, оскільки в кожній країні існують певні нюанси. Наприклад, в Америці прийнято переодягатися щодня і якомога менше розмовляти на роботі про особисті справи. В Англії недоречний ошатний світлий костюм, туфлі на високих підборах і яскравий макіяж. Тому, що більше тонкощів ви знатимете про людей і їхні звичаї, то легше буде адаптуватися в незнайомій обстановці.

Крім того, виїжджаючи до США, бажано мати при собі права водія, оскільки їхня відсутність може викликати у роботодавця підозру у вашій дієздатності. Адже в Америці права на водіння автомобіля можна одержати вже в 16 років, і вони є повноцінним посвідченням особи. Дотримання правил дорожнього руху має бути неухильним — за кордоном штраф не забариться навіть за образливі жести і вирази стосовно учасників руху. Приміром, у Німеччині демонстрація середнього пальця руки обійдеться чи не у 8000 євро. А лайка «свиня» — у 5000 євро. Досить суворо в усіх країнах ставляться і до порушників швидкісного режиму. Тож, сидячи за кермом, треба бути гранично обережним і уважним.

Однак це далеко не весь список порад, які можуть знадобитися студентам, котрі бажають підробити за кордоном. Їдучи за кордон, людина залишається наодинці з усіма проблемами. Тому про свою безпеку треба потурбуватися задовго до від’їзду, щоб не стати заручником ошукування чи, що найстрашніше, легкою здобиччю для торговців людьми. На жаль, работоргівля й досі залишається однією з найприбутковіших справ. Кількість зареєстрованих у МОМ України випадків продажу наших громадян у рабство з метою сексуальної та трудової експлуатації за два останні роки сягнула двох тисяч. Однак насправді їхня чисельність значно перевищує дані офіційної статистики. Не виключені також випадки змови работоргівців із фірмами-посередниками з працевлаштування, що вельми спрощує пошук потенційних жертв. Адже ні для кого не секрет, що програми з виїзду студентів за кордон у ролі гувернанток, вожатих у таборі, офіціанток і покоївок в готелі розраховані здебільшого на представниць прекрасної статі, що саме по собі насторожує. Тому, зваживши всі «за» і «проти», мимоволі доходиш висновку, що все ж безпечніше шукати літній заробіток у нашій країні. Тим більше, що в Україні знову починають відроджуватися славні традиції студентських будзагонів.