ЖІНКА В РЕЖИМІ ONLINE

Ё Кількість користувачів Інтернету перевалила за двісті тридцять мільйонів чоловік, що становить близько п’яти відсотків жителів нашої планети. Більше половини з них — американці.

Ё Стосовно України, песимісти говорять про двісті тисяч користувачів, оптимісти — про вісімсот. У середньому це становить півтора відсотка населення.

Ё Приблизно сімдесяти п’яти відсоткам користувачів від десяти до тридцяти років. Переважна більшість має вищу освіту або навчається.

Ё Жінок в Інтернеті вчетверо-п’ятеро менше, ніж чоловіків.

Навчіть мене Інтернету!

Нині смішно згадувати, як уперто я опиралася спробам чоловіка й сина навчити мене користуватися Інтернетом.

Їхні захоплення з приводу Всесвітньої мережі викликали в мене тихий подив. Я не розуміла, що змушує моїх чоловіків годинами сидіти, втупившись в екран монітора, тоді як навколо вирує не віртуальне, а цілком реальне життя. Мені здавалося, що це таке ж безглузде чоловіче заняття, як дивитися футбол по телевізору. Але одного разу я погодилася відіслати свій матеріал у газету не в конверті, як звичайно, а з допомогою e-mail — електронної пошти. І коли мій текст за кілька секунд відлетів в інше місто, а вже за кілька хвилин з редакції надійшла відповідь, я зрозуміла, що Інтернет — мені друг, товариш і брат, оскільки заощаджує час, зусилля та гроші.

Але чим більше я обвикалася з підступною Мережею, тим більше переконувалася, що не все так однозначно. Виявилося, що комп’ютер з модемом — не просто інструмент для комунікації. Інтернет — це якийсь новий вимір, паралельний світ, де люди знайомляться й здобувають освіту, знаходять роботу й радяться, лікуються та зав’язують ділові стосунки. Тут є свої преса й клуби, свої концертні зали й бібліотеки, свій етикет і свій гумор, свої слівця та знаменитості. Тут панує повна демократія, суспільство однакового доступу до майже безмежних ресурсів у будь-який час доби. Потрібно лише опанувати навички роботи з Internet Explorer і вміти читати й писати. Принаймні, російською (українськомовні ресурси вельми вбогі), але набагато краще — ще й англійською. Це найпопулярніша мова в глобальній мережі — її використовують більше половини користувачів, а на решту припадають всі інші дві з половиною тисячі мови світу.

Спочатку я з захопленням «перебігала» з однієї web-сторінки на іншу, відкриваючи для себе нові й нові можливості, і, як усі щасливі, часу не помічала. А потім розпочалися проблеми. По-перше, виявилося, що час спілкування з близькими різко скоротився. По-друге, почала дратувати повсякденна потреба готувати обід, ходити на ринок або прибирати в квартирі. По-третє, давні друзі не завжди витримували порівняння з новими віртуальними знайомими, котрі могли жити за сотні й тисячі кілометрів від Харкова, але бути такими близькими по духу. А по-четверте, Інтернет в Україні — річ дорога, можна сказати, предмет розкоші.

Напевно, тому всі знайомі мені по Мережі жінки використовують її з суто практичною метою: заробляють гроші, роблять кар’єру, шукають роботу, гранти або чоловіка. У них немає часу чи грошей, щоб підвищувати свою освіту або вдовольняти допитливість. Для них, а тепер і для мене, Інтернет — це передусім можливість мати повноцінну інтелектуальну роботу й водночас залишатися вдома зі своєю родиною. А що вважають із цього приводу мої віртуальні подруги?

«Мій начальник живе в Інтернеті»

— З першого дня роботи найбільш категоричне неприйняття викликала в мене потреба писати переклад від руки, потім віддавати його друкарці й коректувати чотири надрукованих примірники, — розповіла Ольга Антимонова. — Тому я відразу зрозуміла, що комп’ютер — саме те що потрібно. Я неймовірно пишалася собою — з появою комп’ютера я не лише відмовилася від послуг друкарок, а й стала першою його власницею серед перекладачів у Києві. Продуктивність зросла, попит на мене різко підвищився, відповідно зросли й прибутки.

Потім я зрозуміла, що коли вже відмовилася від друкарки, то можу відмовитися й від начальника. З допомогою Інтернету всю роботу з пошуку замовлень і пересилання готової продукції по e-mail я взяла на себе, а зекономлені на начальстві грошики пішли в мою кишеню. Спілкування з роботодавцями по e-mail, а в найважчому випадку раз на тиждень телефоном, наповнило моє життя жаданою свободою! Ніякого самодурства, паличної дисципліни, сексуальних домагань та інших принад спілкування з шефом.

Судіть самі: навряд чи можна назвати начальником співробітника спеціалізованого агентства зі США, котрий координує через Інтернет роботу перекладачів, які перебувають у різних країнах. Вимога до мене одна — вчасно і якісно виконати роботу та подбати про отримання грошей. Нині у Мережі вже є моя сторінка, за якою потенційні замовники знаходять мене самі. До речі, саме завдяки Інтернетові іноземні члени Американської асоціації перекладачів, до яких я належу, з заморських статистів перетворилися на вельми активних членів, що серйозно впливають на політику Асоціації.

На мою думку, Інтернет — це нова якість життя. Він знімає часові й просторові обмеження та вертикальну ієрархію в робочих стосунках змінює на горизонтальну. Зараз робота виконується найчастіше не в корпоративно-орієнтованому, а в проектно-орієнтованому режимі. Є робота, під неї збирають фахівців і призначають тимчасового керуючого проектом. У перекладацькій галузі це часто вже норма. В такому середовищі все залежить від вашої кваліфікації, освіти, динамічності й допитливості.

Тепер я користуюся бібліотеками та словниками в основному в Мережі. До книжкової шафи добиратися далі, ніж до електронного словника, посилання на який міститься прямо під курсором у мене перед очима. Те ж саме з газетами й журналами.

Відтак мій особистий рекорд тривалості сидіння за монітором становить шістнадцять годин з перервою на обід. Це рекорд, який загрожує перетворитися на норму, — надзвичайно багато роботи.

Звісно, через Мережу я дуже багато спілкуюся зі своїми колегами, котрих ніколи не бачила. Серед них є люди, яких уже можна назвати друзями. Хоча побачитися немає часу, та й відстані заважають, наше віртуальне спілкування цілком повноцінне. У дружні стосунки переростають і ділові контакти з західними замовниками, деякі з них приїжджали до мене з Німеччини та США. Напевно, річ тут не в Інтернеті, а в тому, наскільки легко людина йде на дружні стосунки в принципі.

Інтернет — це грандіозний карнавал

— А я завдяки Інтернету вийшла заміж за американця, — розповідає Ірина Сірко-Джордан. — Ні, спеціально чоловіка я не шукала! Хоча й знала, що в Мережі безліч шлюбних контор. Просто працювала в одній з приватних фірм Донецька «референтом зі знанням англійської мови і ПК», а коли роботи не було, від нудьги сиділа в інтернетівських чатах-«базікалках». Мені подобався цей легкий, без взаємних зобов’язань обмін посланнями з віртуальними незнайомцями з усіх кінців світу, який легко розпочати й так само легко полишити. Це було втішно й безпечно. Я могла блиснути тут своїм інтелектом, почуттям гумору, знанням класичної музики, тобто продемонструвати свої якості, що мало цінуються на нашому «ринку наречених», і водночас збагатити свою англійську. І нітрохи не комплексувати через зайві кілограми чи маленький зріст, оскільки в Інтернеті ми залишалися одне для одного невидимками.

Десь я вичитала, що спілкування через Всесвітню мережу — це танок одинаків у натовпі. На паралель з танцями я згодна, але хотіла б уточнити — це танець у масці. Чати — грандіозний інтернаціональний безперервний карнавал. Правда, у традиційному карнавалі, хоча обличчя й постать приховані, а голос змінений, усе одно залишаються рисочки, які багато чого здатні розповісти уважній людині. Принаймні видають себе вік і стать, граціозність чи незграбність рухів. А спробуйте здогадатися, чим є фантом з Інтернету, у котрого ані обличчя, ані голосу, ані віку, ані статі, тільки тексти послань і адреса електронної пошти. Він існує в якомусь ідеальному вигляді, у вигляді чистої ідеї, духовного субстрату.

Поступово таке спілкування стало для мене потребою. За монітором я позбувалася іміджу розумної, але некрасивої й відлюдної жінки. А, з огляду на власний характер, я наділяла своїх співрозмовників усілякими чеснотами, то й «викладалася» в цьому листуванні як могла. Ось і виходило, що в Мережі я жила повнішим, більш насиченим життям, ніж наяву! Мої інтернетівські знайомі зазвичай цілком задовольнялися віртуальним спілкуванням. Але один із них згодом почав просити, щоб я більше писала йому про себе, надіслала фотографію, а потім навіть наполягав на зустрічі. Але я відмовлялася, боючись, що він побачить оту саму некрасиву закомплексовану жінку.

«Якщо ви справді любите читати мої листи, я для вас набагато реальніша, ніж випадкова сусідка у вашому будинку, котру ви бачите щодня, але не помічаєте, — писала я йому у відповідь. — То навіщо вам моя фотографія, яка до нашого спілкування більше нічого не додасть? Моя думка про Стравін- ського разюче збігається з вашою? Чудово, але мій вік до цього аж ніяк не причетний. Ми щасливі одне з одним у віртуальному просторі — й нам не потрібна реальність, де ви, можливо, лисий, як більярдна куля, а я товста, мов бочка».

Але цей адресат, викладач коледжу з Алабами, був наполегливий. І став моїм чоловіком. Найкумедніше, що він справді лисий. Але це виявилося зовсім неважливо...

«І гадки не мала, що буду автором Інтернет-проектів»

— Два з половиною роки тому, уперше потрапивши в Мережу, я й гадки не мала, що сама стану автором Інтернет-проектів, — розповідає Cвітлана Високовська.

У минулому я працювала редактором реальної газети й, перш ніж створити сайт, довго мудрувала над дизайном, концепцією, темами майбутнього проекту. Так з’явилися віртуальні «Жіночі пристрасті» — www.passion.ru. Наша родзинка — консультації фахівців у галузі краси, психології, здоров’я та інших тем, важливих для жінок. Кожна відвідувачка сайта може поставити професіоналові запитання, яке її цікавить, і на сторінках часопису одержати компетентну відповідь.

Слід сказати, що в російськомовному Інтернеті регулярно з’являються нові проекти, орієнтовані на жіночу аудиторію. Тому й виник наш черговий сайт — каталог і рейтинг жіночих ресурсів «WWWomen online». З його допомогою будь-яка жінка, вперше потрапивши в Мережу, може знайти щось для душі. А постійні відвідувачки нині завжди в курсі цікавих новинок жіночого Рунету. Нещодавно ми створили новий інформаційно-розважальний канал «Як жінка жінці». Тут можна, приміром, виставити власну оцінку випробуваній косметиці й, прочитавши думки інших, не купувати неякісну продукцію, працює форум для спілкування.

Моя робота, як і будь-яка редакторська, передбачає добір інформації для наступного випуску журналу, спілкування з авторами статей, обмізковування нових рубрик та їх втілення. Але між паперовим і віртуальним виданням є й принципова різниця! В другому існує можливість моментального, а не раз на місяць чи тиждень, поновлення інформації, активного та мобільного спілкування між читачами й редакцією.

У наших читачок одна своя особливість — вони мають доступ до Інтернету. За підрахунками, наша щомісячна аудиторія становить близько ста тисяч чоловік. Їхній вік, переважно, в діапазоні від п’ятнадцяти до сорока років, мені самій, до речі, двадцять сім. А місце проживання, по суті, не важливе. Наші проекти доступні й у глухій провінції, і в столиці, й на іншому кінці світу.

Я переконана, що кількість жінок у російськомовній Мережі, як і в усьому світі, зростатиме й надалі, попри нестабільну економічну ситуацію в країнах СНД. Прекрасна стать, як відомо, народ допитливий, а Інтернет — просто бездонна криниця інформації, у якій намішано стільки всього, що можна задовольнити найвибагливіший смак.

До речі, я жодного разу не зустрічала дам, у котрих би, на відміну від чоловіків, розвинулася Інтернет-залежність. А ось жінок, які успішно працюють у Мережі, знаю чимало...