Жінка, з якою радяться державні мужі

Одвічне запитання: що вибрати жінці, коли на шальках життєвих терезів лежать дуже важливі речі — сім’я та наукова кар’єра? Катерина Левченко зуміла уникнути цього вибору і поєднати все. Дружина, мати, науковець, громадський діяч, автор понад двох десятків книжок, народний депутат п’ятого скликання, радник міністра внутрішніх справ — вона вже встигла в житті чимало. Хоча найголовніша перемога, переконана Катерина Борисівна, ще попереду.

Батько Катерини, який, закінчивши Харківський політехнічний інститут, залишився там працювати на все життя, бачив доньку фізиком. Та сама вона захоплювалася історією, навіть посіла друге місце на обласній олімпіаді. Однак обставини склалися так, що зрештою Катерина Левченко вступила на економічний факультет Харківського університету.

— Відділення політекономії, спеціалізація «соціологія», — розповідає Катерина Борисівна. — Та до історії я повернулася, коли розпочала викладацьку кар’єру на кафедрі філософії Інституту залізничного транспорту. Викладала історію світової культури, тож довелося вчитися заново. І хоча поділ гуманітарних наук є досить умовним, все ж чимало часу витрачала на самоосвіту.

Через два роки Катерина Левчен­ко екстерном склала іспити з політології. А тоді засіла за вивчення права: міжнародного, конституційного, кримінального, адміністративного... І захистила докторську дисертацію.

Сьогодні Катерина Левченко — автор понад двадцяти наукових посібників — збирається здобути кваліфікацію в галузі педагогіки.

Коли чоловіка Андрія Володими­ровича перевели на роботу до Києва, Катерина переїхала разом із ним, залишивши у Харкові й цікаву громадську роботу: з 1994 року Катерина Левченко активно працювала у Феміністській асоціації «Гуманітарна ініціатива».

— Про фемінізм у нас знають як про радикальний напрям. Насправді існує понад сорок різних його течій. У 2001 році ми навіть видали словник «Фемінологія», де вони описані. Гендерна рівність починається з пандусів на дорогах. Про яку рівність можна говорити, коли жінка з дитячим візочком обмежена в русі: через підземний перехід перебратися важко, до автобуса не зайти, по східцях до дверей під’їзду жінка і то насилу піднімається, штовхаючи коляску поперед себе?

Приїхавши до столиці, Катерина Левченко у 1997 році виграла конкурс на посаду національного координатора організації «Ла Страда», яка допомагає жінкам, постраждалим від торгівлі людьми або домашнього насильства.

Захисту прав людини Катерина Левченко присвятила чимало сил і часу. Останнє досягнення — створення з її легкої руки Управління моніторингу дотримання прав людини в системі Міністерства внутрішніх справ України. У планах роботи радника міністра — пропозиції конкретних законодавчих змін, які б унеможливлювали порушення прав людей.

Якось кілька років тому старша донька, а було їй десять, зателефонувала з Криму, де відпочивала в літньому таборі. «Мамо, мені потрібна конвенція про права дитини. Тут порушуються наші права, от лише я не пам’ятаю, яка саме стаття...»

Обидві доньки Катерини Борисівни цікавляться маминою роботою, знають набагато більше передбаченого шкільною програмою. І вже вчаться застосовувати свої знання на практиці.

— Доньки вчать по дві іноземні мови. Пояснюю їм: аби завоювати гідну нішу на ринку праці, моєму поколінню потрібно було знати одну іноземну мову, нинішньому принаймні дві, а вам уже треба вільно володіти щонайменше трьома іноземними, окрім, звісно, бездоганного знання української та російської. Мені самій володіння англійською мовою допомагало спілкуватися на міжнародному рівні, адже я побувала в багатьох країнах, на різноманітних міжнародних симпозіумах. Розумію французьку, хоча говорити цією мовою поки що складно.

Діти Катерини Левченко багато читають. Чотирнадцятирічна Оля навіть перекладає вірші з французької, англійської, вже друкувалася у періодичних виданнях. А нещодавно Оля вперше заспівала на шкільному концерті, акомпануючи собі на фортепіано. Однокласники були приємно вражені, адже про вокальні та музичні здібності дівчинки навіть не здогадувалися.

— А я ж хотіла колись продати це піаніно! Пропонувала батькам на виручені гроші купити мені братика чи сестричку. Дітей у моїх батьків було: я... і три дисертації, мамина та дві татові, — усміхається Катерина Борисівна. — Тепер на моєму інструменті грають доньки.

У домі Катерини Борисівни завжди багато гостей — двоюрідні, троюрідні брати та сестри, чоловікова рідня, батьки, їхні приятелі, яких знала з дитинства. Всі вони — велика дружна родина.

Однак сімейних негараздів Катерина Левченко не уникла. Маючи гарні стосунки у власній сім’ї, вона не змогла залишитися осторонь біди багатьох жінок, які щодня терплять від домашнього насильства. Оте споконвічне «б’є, отже, любить» на рівні підсвідомості закладає викривлене сприйняття норми взаємин дружини та чоловіка. Тож і терплять жінки побої, а водночас самі піднімають руку на власних дітей, призвичаючи їх до того, що насильне розв’язання проблем — це норма.

— У нас часто пропагується вирішення питань з допомогою сили. До того ж саме такі способи нам дедалі частіше пропонує телебачення, декларуючи вседозволеність. Приміром, в тій же рекламі ламають чиїсь авто, палять чиюсь власність, розбивають, топчуть, б’ють... І це подається як позитив. А саме «крута» вседозволеність навколо призводить до вседозволеності в сім’ї.

Мама дає ляпаси дво-, трирічній дитині, позицією сили заміняючи більш важку роз’яснювальну, виховну роботу. За одним з опитувань, 85 відсотків дітей заявили, що до них застосовувалися тілесні покарання. І це є дуже небезпечний дзвінок. Проблема насилля в сім’ї є часткою проблеми насилля в суспільстві, яка все більш поглиблюється. Прикро, але в Києві закривають Центр допомоги жінкам, який був розміщений в двоповерховому особняку, в сквері в центрі столиці. А там протягом кількох років знаходили прихисток, діставали кваліфіковану психологічну та юридичну допомогу сотні жінок...

Агресія батьків, виплеск власних проблем — свідчення безсилля, переконана Катерина Левченко. Звичайно, Олю та Оленку їй теж іноді доводилося карати. Приміром, не дозволяла йти в кіно. «Покарання для дитини не може виходити за межі батьківських обов’язків. Не можна позбавити вечері чи замість підготовки уроків примусити стояти в кутку. До того ж дитина повинна чітко знати, за що вона покарана». А ще, переконана Катерина Борисівна, важливо, щоб дитині було з ким поділитися своїми «секретами-проблемами». Вислухати-порадити може не тільки мати, а й старша сестра, бабуся, подруга. Лише, боронь Боже, щоб ображена дитина не йшла шукати поради на вулиці.

Однак багато в житті ця ділова жінка все-таки досягла завдяки допомозі, підтримці, порадам і розумінню чоловіка Андрія Володимировича. Історик, політаналітик, у минулому номенклатурний діяч — працював другим секретарем ЦК ЛКСМ України, Андрій не раз казав дружині: «Ти зможеш, я переконаний, тобі це вдасться». Освічений, творчий, він постійно допомагає їй порадою. Навіть сьогодні, сама радник міністра за посадою, Катерина часом звертається до чоловіка по допомогу.

— Я не терплю неробства, — каже Катерина Борисівна, коли її питають, як їй вдається усе встигати. — Загалом люди в житті витрачають багато часу на несуттєві речі. Потрібно чітко ставити мету, до якої йдеш. Важливо, коли поруч однодумці, люди, які розуміють і вже цим допомагають. Я не вірю, що можна мати сто справжніх друзів. Однак переконана в тому, що гарні взаємини з людьми не можна оцінити жодною валютою.