ЖЕНИХ ЧИ СТРАЖДАЛЕЦЬ?

«Недавно я розлучився з дружиною — з власної ініціативи. Причому довго домагався цього розлучення, думав, нарешті зітхну вільно, легше буде жити! Та чомусь немає ніякої радості: нібито й вільний тепер, можна сказати, жених, а чому ж на душі так гидко?»

Справді, вважається, що після розлучення жінка отримує дітей, а чоловік — волю. А чи такою вже бажаною виявляється ця свобода насправді?

Мало хто говорить про те, що колишні чоловіки найчастіше опиняються в іще складнішому становищі, ніж колишні дружини. Бо якщо жінку, котра пішла від чоловіка, заведено певною мірою жаліти й підтримувати, то розлучений чоловік таке співчуття зустрічає рідко. Найчастіше його мовчки засуджують: мовляв, он який негідник, кинув дружину з дітьми, а сам гуляє!

Загалом, за статистикою, у переважній більшості випадків ініціатори розлучення — дружини. Бо, по-перше, жінці простіше розраховувати на підтримку суспільства в соціальному плані, а по-друге, пані дуже часто доходять рішення про розлучення на рівні емоцій. Можна сказати, що жінки, розлучаючись, ідуть ВІД КОГОСЬ (у даному випадку — від чоловіка). Тим часом як чоловік, подаючи на розлучення, іде КУДИСЬ. Тобто поки він не підготує собі місце для відступу, він не розлучається. І найчастіше чоловік іде з однієї сім’ї в іншу, від однієї жінки до іншої — усупереч міфам про жадану волю (звісно, бувають і винятки, але вони переважно лише підтверджують правило).

Цілком даремно багато хто вважає, ніби родина для чоловіка — це тільки важкі кайдани і що одружуються вони тільки поступаючись жінкам, а жодному справжньому мужчині родина, мовляв, зовсім не потрібна... Ця точка зору абсолютно хибна. Представники сильної статі також достатньою мірою потребують створення сім’ї: і не тільки для того, щоб позбутися побутових проблем...

Родина для чоловіка — це передусім його тил. Сімейні чоловіки спокійніше ставляться до соціальних негараздів (ясна річ, коли це справді родина, а не холодна війна). Створюючи сім’ю, чоловік змушений ставати сильнішим і відповідальнішим, якщо, звісно, хоче почуватися значущою особистістю. Тож для багатьох чоловіків родина — певний стимул боротися за місце під сонцем, причому не за найостанніше. До того ж, сьогодні одружені чоловіки нібито піднімаються на щабель вище в соціальній ієрархії: одруженому віддають перевагу солідні роботодавці, вважають надійнішою людиною, і загалом ставлення до нього набагато серйозніше. І, певна річ, не варто забувати про такі поняття, як кохання, домашній затишок і вчасно подана вечеря...

Таким чином, виходить, що кожен розлучений чоловік фактично втрачає більше, ніж здобуває. І навіть коли він розлучився «за власним бажанням», у перші дні після розлучення на душі кішки шкребтимуть. Бо виявляється:

— по-перше, тепер потрібно всюди встигати самому, і ніхто його не підстраховуватиме, тож часто доводиться змінювати робочі плани;

— по-друге, пригнічує побутова невлаштованість, але не тому, що чоловік не вміє відрізнити каструлю від пральної машини: просто поки він був одружений, він нібито й не втручався в кухонні питання. А тепер йому потрібно освоїтися в цій царині. Тож попервах він почувається кинутим у всіх значеннях цього слова;

— по-третє, не багатьом чоловікам подобається носити тавро «розлученого» й викликати в товариства такі думки про себе: «Або він бабій, або негідник, або його дружина сама вигнала»;

— по-четверте, він опускається в очах товариства на щабель нижче, туди, де перебувають його старі неодружені друзі. А з ними йому вже нецікаво;

— і, по-п’яте, не можна забувати про підсвідому образу кожного чоловіка на те, що жінка або вибрала іншого, або віддала перевагу самотньому існуванню...

Тож природний стан для кожного «свіжорозлученого» — легка депресія. А йому кажуть, що він тепер вільний і щасливий!

Авжеж, коли чоловік сам ініціатор розлучення, йому легше: він заздалегідь забезпечив шляхи для відступу, знає, чого домагався... Але воля чомусь не приносить стільки радості, скільки сподівався. І цей стан пригнічує найбільше саме своєю несподіваністю: мовляв, сам же цього хотів, нарешті звільнився — чому ж на душі гидко так?!

Ясна річ, особиста справа кожного чоловіка вирішувати — розлучатися чи ні. Особливо коли сімейне життя давно вже втратило свою актуальність, а подружні стосунки перетворилися на велике протистояння. На жаль, бувають випадки, коли розлучення — єдиний порятунок, причому для обох сторін. І все-таки будь-яке розлучення завжди — психологічна травма. Навіть коли ці зміни у вашому житті, поза сумнівом, на краще — однаково спочатку буде боляче, і до цього треба бути готовим. А щоб легше адаптуватися до свого нового становища, не зашкодить скористатися допомогою професійного психолога чи психотерапевта. Адже, скажімо, після хірургічної операції також має пройти так званий період адаптації, коли людина під наглядом фахівців повільно повертається до звичного способу життя. А розлучення — та ж операція, тільки в психологічній царині: точнісінько так само доводиться краяти по живому, але без наркозу…