ЖАГА ОСЯГНЕННЯ ІСТИНИ ДО 90-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ АМОСОВА

Шостого грудня 2003 року Миколі Михайловичу Амосову виповнилося б 90 років. Він не дожив до цього віку, незабаром рік, як його немає з нами. До останніх днів зберігав він жвавий інтерес до наукових і загальнолюдських проблем і не переставав працювати.

Нам дуже не вистачає Миколи Михайловича. Його голосу, його суворого вимогливого ставлення до того, що відбувається навколо, його чуйності і діяльної доброти. Якось сумно вимовляти замість «Інститут Амосова» — «Інститут імені Амосова» і називати його ім’ям вулицю, що п’ятдесят років чула його кроки — колись швидкі й енергійні, і зовсім тихі останнім часом...

Микола Михайлович Амосов міцно ввійшов у наше життя як видатний хірург і невтомний пропагандист здорового способу життя. Менш відома інша гілка його наукової діяльності — кібернетичні дослідження, спрямовані на створення моделей організму людини, штучного інтелекту і спроби побудови моделі «оптимального суспільства».

Дослідження в цих галузях розпочав М.Амосов в Інституті кібернетики АН УРСР, де за підтримки академіка В.Глушкова 1960 року було створено відділ біологічної кібернетики.

Незабаром виходить друком книга М.Амосова «Регуляція життєвих функцій і кібернетика», що поклала початок роботам із математичного моделювання фізіологічних органів і систем з урахуванням можливостей обчислювальної техніки й теорії управління. Під керівництвом ученого проведено фундаментальні клініко-фізіологічні дослідження системи саморегуляції серця. Отримані результати цих допомогли створити кілька апаратів штучного кровообігу оригінальної конструкції, деякі з них успішно впроваджені в хірургічну практику. Узагальнюючий досвід досліджень покладено в основу монографії «Саморегуляція серця».

Виявилася життєздатною ідея створення самонавчальної діагностичної та лікувальної машини — ідея, що лягла в основу створення самостійного наукового напряму — медичної кібернетики.

Микола Амосов запропонував гіпотезу про механізми переробки інформації мозком людини. Принципово важливим було те, що об’єктом моделювання ставали не окремі структури, механізми чи функції (наприклад, пам’ять, сприйняття, навчання тощо), а мозок людини як соціальної істоти — homo sapiens. Монографія «Моделювання мислення та психіки» на кілька десятиліть стала «біблією» для дослідників, які працюють у цьому напрямі.

Реакцію наукових кіл на появу цієї монографії в цілому можна оцінити як мляво-агресивну. У дискусії щодо непорушності основних постулатів вчення І.Павлова про вищу нервову діяльність, яка велася на сторінках журналу «Вопросы философии», традиційні фізіологи зазнали дуже відчутної поразки. Багато що стало «можна», зокрема, похитнулася теза про незвідність вищих функцій мозку до нижчих. З’явилися роботи, що прямо трактують психічні процеси як процеси переробки інформації.

Поява монографії М.Амосова в цих умовах не викликала офіційного відторгнення його теорій, а ідеї, викладені в ній, отримали подальший розвиток у його наступних роботах («Моделювання складних систем», «Штучний розум», «Алгоритми розуму», «Природа людини»).

Комп’ютерні моделі інтелектуальної поведінки «РЕМ» і «МОД» продемонстрували принципову можливість створення нейромереж, які імітують механізми, що породжують складні психічні функції. Ці моделі створювалися як прообрази інтегральних роботів, здатних самостійно оцінювати власний стан і стан довкілля, планувати свою поведінку і приймати необхідні рішення для реалізації чи корекції плану. Це були перші серйозні спроби відобразити засобами нейромережі психологічні аспекти поведінки вищих тварин і людини.

Ознаки насування кризи нейрокібернетики стимулювали роботи, спрямовані на отримання результатів, які могли б мати практичне, прикладне значення. Для М.Амосова такі дослідження природним чином виявилися пов’язаними зі створенням макетів автономних рухомих роботів і розробкою нейромережних систем управління. Треба сказати, що на початковому етапі Микола Михайлович був категорично проти такого відволікання на «залізячки». Однак за його підтримки було розроблено і досліджувалося ціле сімейство таких роботів. У їх числі — перший автономний транспортний робот ТАІР, продемонстрований на IV Міжнародній конференції зі штучного інтелекту в Тбілісі.

Після цього було створено ще кілька роботів, на яких перевірялися різні схеми управління рухом і взаємодії із зовнішнім середовищем.

Досягнуті результати дозволяли налагодити виробництво і використання робототехнічних систем із розвиненими функціональними можливостями, однак вітчизняна промисловість у той час ще не була готова до масового впровадження високих технологій.

У середині 80-х років дослідження в галузі моделювання мозку пов’язують зі створенням нейрокомп’ютерів. У широкому сенсі їх розуміли як прообрази штучного мозку — розумної системи, яка має будуватися і функціонувати аналогічно мозку людини. Реальний стан справ досить швидко змусив звузити розуміння терміна «нейрокомп’ютер» до ототожнення зі штучними нейронними мережами.

Колектив Амосова першим у СРСР розробив нейрокомп’ютер на основі ідеології ансамблевих стохастичних нейромереж. Результати цих розробок викликали інтерес у японських фірм, і незабаром разом із фірмою WACOM на новітній елементній базі було створено нейрокомп’ютер, що дозволив вирішити ряд складних завдань розпізнавання образів.

Наступні роботи були пов’язані з розробкою нейромережних інформаційних технологій. Попри прикладний характер цих робіт, колектив М.Амосова зберіг прищеплений ним глобальний підхід до проблематики штучного інтелекту, уміння бачити завдання в цілому і накопичувати досвід для наступних проривів.

Микола Михайлович виявляв великий інтерес до суспільних і економічних процесів, взаємозв’язку людини та суспільства. Бажання знайти оптимальний баланс між свободою особистості та максимальною віддачею в області суспільнокорисної праці змусили його впритул зайнятися моделюванням соціальних систем.

Якими є переваги й недоліки у капіталізму та соціалізму, що таке «ідеальне суспільство»? Знайти відповіді на запитання такого типу М.Амосов гадав шляхом створення евристичних моделей.

Цей метод полягає в тому, що створюється математична модель складної системи на підставі гіпотези про її структуру та функції. Така модель ув’язує в єдину систему силу-силенну кількісної та якісної інформації, відомої з літератури та власного досвіду.

Психіка людини — система складніша, аніж її організм. Від чого залежить неповторність особистості кожного? Яким чином можна досить точно передбачити, направити поведінку будь-якої людини? Які створити умови, щоб її особистість розвивалася найбільш повно і гармонійно?

Було побудовано першу структурно-функціональну модель узагальненої людини СОЦІОН. Численні експерименти підтвердили можливість моделювати з достатнім ступенем правдоподібності такі важкоформалізовані властивості людини, як почуття, мотиви, стан душевного комфорту. Було створено модель узагальненої особистості МАН, орієнтовану на те, щоб в автоматизованих системах управління виробництвом спробувати врахувати так званий людський фактор. Дослідження дозволили зробити кілька нетривіальних висновків. Наприклад, що за певних умов підвищення зарплати не приводить до зростання продуктивності праці.

Прагнення М.Амосова збагнути вихідну базу психічних явищ змусили його звернутися до витоків становлення особистості, до дитинства. Під керівництвом ученого було проведено дослідження дітей раннього віку для виявлення вихідних мотивів і почуттів, ще не спотворених вихованням, тобто на генетично заданому (або близькому до нього) рівні.

Спостереження за групою дітей, починаючи з віку 11—12 місяців, тривали понад чотири роки, тож дослідники могли на власні очі бачити зміни психічних проявів залежно від віку і від впливів довкілля.

Проведені дослідження (досить трудомісткі і скрупульозні), на жаль, не дозволили дати відповідь на пряме запитання — скільки відсотків людських рис закладено від природи, а скільки привнесено вихованням. Швидше за все, такої відповіді не може бути в принципі. Однак у ході досліджень склалося певне уявлення про базові психічні функції, їхній вплив на поведінку. Крім того, отримано масу цікавої інформації, корисної як для теорії становлення особистості, так і для прикладних завдань у галузі виховання.

Дослідження в галузі біологічної та медичної кібернетики, одним із засновників якої був Микола Михайлович, продовжують розвиватися в різних напрямах, а їхні результати широко використовуються не лише в практичній медицині, біології, соціології. Виключною є роль цих робіт у становленні та розвитку інформаційного суспільства, інтелектуальних інформаційних технологій, високих технологій у машинобудуванні, приладобудуванні й інших галузях.

Його колектив, який по праву називають «амосовським відділом», продовжує працювати в Міжнародному науково-навчальному центрі інформаційних технологій і систем Академії наук та Міністерства освіти й науки України, створеному шість років тому на базі одного з відділень Інституту кібернетики.

Своєрідну оцінку роботи свого відділу дав сам академік Амосов на одній з останніх зустрічей із його працівниками. Саме в цей час формувалася фонотека для проведення робіт з ідентифікації особистості по голосу. Микола Михайлович погодився записати свій голос, але від читання тексту з книги чи журналу відмовився. Замість цього він сказав: «Я сьогодні отримав величезне задоволення. Я зустрівся з моєю не те щоб явною молодістю, але, принаймні, згадав минуле, досить далеке від мого нинішнього становища старості. Я зустрівся з працівниками мого колишнього відділу біокібернетики й отримав найбільше задоволення від того, що в цьому відділі ще збереглися традиції пошуку істини. Істини, що сама по собі являє собою цілком незалежну від усіх умов цінність.

Я побачив, що ще й нині, через, напевно, уже сорок років після створення цього відділу, його працівники досі зберегли цю пристрасть. Вони не стали процвітаючими громадянами нашого суспільства, не завели персональних автомобілів, не зробили якоїсь великої кар’єри, але вони зберегли найголовніше: жагу осягнення істини. І ось це вселяє в мене велике задоволення і надію на те, що і наша країна, і наш народ ще не зовсім пропав у всіх цих перипетіях і може досягти ще багато чого».

Президія Національної академії наук заснувала премію імені Миколи Амосова, яка буде присуджуватися за видатні досягнення в галузі біокібернетики, проблем штучного інтелекту і розробки відповідних інформаційних технологій, а також в галузі теоретичної медицини, трансплантації та кардіології.

Академік Амосов до останніх днів свого життя був радником дирекції Інституту кібернетики імені Глушкова і ставився до цього дуже серйозно. Ми нерідко обговорювали різні питання розвитку тематики інституту і всього Кібернетичного центру НАН України. Микола Михайлович у своїх судженнях і порадах завжди був ясний і небагатослівний, у ньому жила велика віра в можливості кібернетичних підходів при вирішенні різноманітних проблем, у тому числі і проблеми побудови інформаційного суспільства в нашій країні.