ЗГАДУЮЧИ МАЕСТРО

20 років тому, 17 серпня 1982 року, в розквіті творчих сил пішов із життя один з найвидатніших українських композиторів ХХ століття, народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка Ігор Наумович Шамо. Він народився 21 лютого 1925 року в Києві. Закінчив сім класів Київської спеціальної музичної школи-десятирічки ім. М.Лисенка. Після навчання у Вищому військово-медичному училищі був направлений у діючу армію. У складі військ Першого Українського фронту пройшов від Волги до Берліна, був поранений. 1951 року із відзнакою закінчив Київську консерваторію, клас композиції професора Бориса Лятошинського.

Ігор Шамо творив у різних видах, формах і жанрах. Його чудова музика й пісні здобули всенародне визнання. Вони звучать із сцен драматичних театрів, концертних залів, радіо і телебачення. Композитор написав музику до 40 театральних спектаклів і понад 40 кіно- і телефільмів.

Протягом останніх років я збираю спогади про Ігоря Шамо для майбутньої книги. Один із найстарших акторів Національного академічного російського драматичного театру імені Лесі Українки, народний артист України Євген Якович Балієв, попри похилий вік і погане самопочуття, протягом декількох вечорів розповідав мені про Ігоря Наумовича, віддаючи данину пам’яті композитору.

...Щораз, проходячи центральною площею столиці — Майданом Незалежності, слухаючи бій курантів із музичними позивними «Як тебе не любити, Києве мій», я згадую чудову людину, незвичайно талановитого композитора Ігоря Наумовича Шамо.

Познайомився я з Ігорем Шамо влітку 1958 року на зйомках двосерійного кінофільму режисера Віктора Івченка «НП, або Надзвичайна подія». Через два роки ми знову зустрілися на фільмі режисера Олексія Швачка «Вдалині від Батьківщини».

Однак наша творча співдружність почалася в Київському державному академічному російському драматичному театрі імені Лесі Українки в роботі над виставою Бориса Лавреньова «Розлам», а потім продовжилася в блискучій комедії Карло Гольдоні «Шлюб за конкурсом», для яких мені запропонували написати тексти пісень.

Особливо хочу розповісти про роботу над музичним спектаклем «Шлюб за конкурсом». Ми зустрілися у фойє театру — режисер Дмитро Алексідзе, Ігор Шамо і я. У невимушеній творчій бесіді обговорили, як будемо працювати. Дмитро Олександрович, незвичайно темпераментна людина, протягом години, а може, й півтори, викладав свій задум спектаклю, розповідав, якою має бути музика і пісні для деяких персонажів.

У театрі вже йшли репетиції, поки що без музики, якої артисти чекали з нетерпінням. За задумом режисера вистава мала початися з музичного вступу, а за ним пролог, який починався словами: «Мы сегодня представляем, представляем, представляем интересный и смешной забавный случай…»

Відразу хочу наголосити, що робота з такими двома чудовими майстрами, як Алексідзе і Шамо, була для мене надзвичайно складною, адже я непрофесійний поет. В основному я був відомий як людина, що писала капусники, котрі в 50—60-ті роки минулого століття з успіхом виконувалися на вечорах у клубах робітників мистецтв. Це, очевидно, і спонукало Дмитра Алексідзе запропонувати мені написати віршовані тексти. А Ігор Шамо до цього мав справу з поетами-професіоналами.

Я донині вдячний Ігорю Наумовичу — якби не він, навряд чи мені вдалося б впоратися із таким складним завданням. Ігор Шамо написав блискучу музику, а крім цього він допомагав мені — дивовижно тонко розуміючись на віршах, часто підказував ті рими, які я ніяк не міг знайти.

Робота рухалася досить успішно. Періодично ми збиралися втрьох і знайомилися з тим, що вже зроблено. У репетиційну залу Ігор Наумович приносив ноти, я — тексти, а Алексідзе — пляшку чудового сухого грузинського вина. Ігор Шамо сідав за рояль і починав награвати мелодії, я примощувався поруч із текстами, а Алексідзе уважно слухав; іноді робив якісь зауваження, вносив пропозиції, але найчастіше був задоволений. Зрештою справа доходила до пляшки. Мені наливали келих бурштинового красеня-вина, і я через молодість випивав його залпом, в один-два ковтки. Алексідзе дивився на мене з подивом: «Як вам не соромно, Женю? Ви п’єте це вино як самогон, як погану горілку. Вино треба пити по-особливому: повільно, гарно, зі смаком», — що він елегантно демонстрував, виголошуючи при цьому короткі грузинські колоритні тости.

Мене приваблювали в Ігорі Наумовичу не лише його високий професіоналізм, тонке розуміння музики, а й особисті людські якості. Надзвичайно чарівна і товариська людина, він був дуже приємним співрозмовником. Ігор Наумович дуже цінував у людях гумор, йому подобалося, що я знав безліч різноманітних цікавих анекдотів, нехай навіть і старих. Досить часто, зустрічаючи мене, маестро просив для підняття настрою розповісти якусь кумедну історію. Треба врахувати, що ми працювали над «Шлюбом за конкурсом» — дуже кумедною і дотепною комедією, і Ігор Наумович вважав, що веселий настрій має супроводжувати нашу роботу. Особливо він любив анекдоти, пов’язані з музикантами. Ось один із них:

«Великий симфонічний оркестр має вирушати на тривалі гастролі. За кілька днів до від’їзду диригент збирає оркестр.

— Отже, так, дорогі мої! — звертається він до оркестрантів. Звідси летимо у Свердловськ, там, кажуть, дуже кепські справи з крупами. Веземо туди гречку, пшоно, рис. Продаємо. Звідти перелітаємо в Архангельськ. Там кепські справи з борошном, особливо білим. Веземо, продаємо. А з Архангельська веземо додому в’ялену рибу. Вона в нашому місті у великій ціні. Продаємо.

Піднімається перша скрипка:

— Товаришу диригенте, дозвольте запитання?

— Будь ласка.

— А як щодо інструментів? Інструменти брати із собою?»

Цей анекдот Ігор Наумович дуже любив, і я частенько розповідав його в різних варіантах. Головне, що він правдивий і достовірний. У ті часи, про які йшла мова, у країні був постійний дефіцит...

Шановний читачу, авторові цих спогадів уже майже 90. Можливо, я трохи наївний, непослідовний, а може, у чомусь зраджує пам’ять. Але все, що стосується Ігоря Наумовича Шамо, я пам’ятаю достовірно і точно, оскільки такі особистості, як він, ніколи не зникають із пам’яті.

…Ігор Шамо, на жаль, дуже рано пішов із життя. Та його музика, його пісні завжди звучатимуть у кращих концертних залах України і за її межами. А пісню Ігоря Шамо про Київ — цей шедевр пісенного мистецтва, створений у співавторстві з поетом Дмитром Луценком, виконуватимуть багато й багато поколінь. Адже її написано серцем і вона навічно належить рідному місту, в якому він жив, творив і яке нескінченно любив.