ЗЕЛЕНИЙ ЛІТОПИС

У старі часи вулицям не давали імен Паризької комуни чи героїчних видобувачів вугілля або золота. Принаймні у Києві. Воно й зрозуміло — від Хрещатика до Бастилії далеченько, як і до родовищ корисних копалин, чого б це? Їх називали в основному за зовнішніми ознаками, наприклад Крива або Глухий Кут. І тут уже помилок не припускалося. Так складався своєрідний ландшафтний літопис місцевості.

Тепер старі назви поступово повертаються.

Вулиці Липська, Шовковична, Садова, Паркова дорога — і все це в одному районі, здавна іменованому Печерськом. Невже ці назви були виправдані? Безумовно, були.

Наша пам’ять зберегла ще назву селища Берестове. Вона походить від густого, майже непрохідного берестового лісу, що спускався з печерських пагорбів до Дніпра. Заснували його київські князі. Сам Володимир Святий проводив тут час, відпочивав від трудів праведних, полював на дикого звіра. Це місце стало місцем і відпочинку, і молитов, а пізніше й упокоєння окремих представників князівського роду. Канув у минуле берестовий ліс, залишилися тільки назви — Берестове, Звіринець.

Цілу історію можна було б розповісти про Липську вулицю і назву місцевості — Липки, яка зберігалася дуже довго. Сьогодні вже ніхто не скаже, коли точно з’явився тут великий липовий гай. А ось історія його загибелі відома. Відома вона з XVIII століття. М.Закревський зазначає, що липові насадження простягалися на значній території, починаючи від Кловського палацу, вони близько підходили до Царського саду, а в північному напрямку закінчувалися біля Хрещатика.

Лиху честь знищення липового гаю приписують генерал-губернатору Левашову, який чинив у Києві в ті роки вищу владу, і вказують час події — 1832 рік. Але цей вчинок — аж ніяк не примха генерал-губернатора. Київ розвивався, потребував і нових площ, і перепланування. Проводилося «велике переселення» Подолу, що часто потерпав від руйнівних повеней та пожеж. Тоді утворився новий район забудови — так зване Нове будівництво, що розмістилося в напрямку до річки Либідь, тоді ж інтенсивно стали освоюватися й вільні від житла ділянки Печерська. Оскільки земля тут була дорога, то селилася на Печерську переважно знать. Так і з’явилися аристократичні Липки, де виростали переважно особняки міської адміністрації, купців, відставних військових. Але пам’ять про липові насадження збереглася — і в назві мікрорайону, і в назві Липської вулиці. Так само про минуле розповідала і вулиця Шовковична.

Насаджень шовковиці на Печерську і взагалі в Києві було багато. Ще знаменитий мандрівник Павло Алепський, який відвідав місто 1653 року, звертав увагу на велику кількість садів та інших насаджень, безліч фруктових і ягідних дерев і чагарників. До них належала і смачна шовковиця.

А вулиці Липок набували популярності завдяки високопоставленим мешканцям. Досить пригадати поміщиків Ганських, у чийому будинку бував О.Бальзак, добру знайому Ф.Ліста княгиню Сайн-Вітгенштейн і менш титулованих, але досить знаменитих композитора А.Виноградського, у якого гостювали Чайковський і Рубінштейн, та багато інших. На розі вулиць Шовковичної й Інститутської, наприклад, стояв будинок коменданта Київського арсеналу А.Іванова, садибу якого місто придбало для героя Вітчизняної війни генерала Миколи Раєвського. Пізніше цей особняк займали генерал-губернатори, у тому числі і Павло Скоропадський.

Чимало будинків цього мікрорайону вирізняються нестандартним виглядом. Для прикладу можна послатися лише на один так званий шоколадний будиночок, що належав відомому меценату С.Могилевцеву, — у ньому багато років містилося відомство одружень...

По суті, кожен будинок зелених вулиць має свою цікаву історію. А їхні назви повертають нас до далекого вже минулого, до чудових людей, котрі населяли цей зелений оазис.