Зелена вулиця для червоних ліхтарів?

Запис у трудовій книжці: секс-працівник, зарплата — згідно зі штатним розкладом.

Чи можливо таке? Наскільки вірогідно, що влада легалізує проституцію в Україні? Чи все ж наполегливо намагатиметься викоренити найдревнішу у світі професію? Треба чи ні узаконювати такий вид «комерційної діяльності»? Як правильно вчинити, щоб потім не шукати винних? Такого роду обговорення хвилями накочуються на суспільство, а потім тихо зникають, аж доки хтось знову не зачепить «вічну тему». Питання самі собою не виникають, якщо вони постають — отже, це комусь потрібно. Невже тільки задля підняття власного рейтингу «дешевим піаром»? Може, так створюється вигляд бурхливої діяльності нашої міліції? Чи все ж бажання розібратися з проституцією має лише гуманний підтекст.

Чергову хвилю обговорення питання узаконення секс-бізнесу підняв керівник столичної міліції Віталій Ярема, запропонувавши легалізувати проституцію. Ця ідея не дуже сподобалася екс-міністру внутрішніх справ Юрію Луценку, який назвав її «неординарною» і заявив, що «про це навіть мова не йде»...

А от Голландія, Бельгія та Німеччина офіційно визнали найдревнішу професію. Розгляньмо на прикладі останньої, що з цього вийшло.

У 2002 році в Німеччині прийняли закон про легалізацію проституції, згідно з яким усі, хто задіяний у цій сфері діяльності, вважаються звичайними працівниками і повинні мати страховий поліс. Обов’язковою є сплата податків та відрахувань до пенсійного та інших фондів. Законодавством закріплене також право на створення профспілок. На папері все досить оптимістично, а чи й в реальності так само?

Справді, влаштовуючись на роботу, працівник секс-бізнесу укладає договір. Ним регулюється робочий час, відпустка, оплата праці, податки та лікарняний. Але в законі існують прогалини, які грають не на руку працівникам. Згідно з постановою, уряди різних земель Німеччини мають право забороняти в окремих зонах займатися проституцією. Як результат — майже на всій території деяких міст секс-бізнес заборонений. Сплатою податків, як виявляється, також можна «крутити» в різні боки. Так, на одних землях правоохоронці змушують платити, якщо зловлять за роботою по-чорному, в інших — навпаки женуться за кожним оголошенням у газеті.

Через нові вимоги старий закон 2001 року про те, що працівники секс-бізнесу повинні проходити медичний огляд, перестав існувати. Відповідно, майже удвічі зменшилася кількість лікарських консультацій для них. Виходить, здоров‘я жінок-повій повністю лягло на їхню совість.

Після прийняття закону про легалізацію проституції з’явилися випадки звертання секс-працівниць до відповідних інстанцій зі скаргами на клієнтів, недоплату та згвалтування, що раніше важко було навіть уявити. Але проблема у тому, що не кожен наважується скористатися своїм правом на захист (особливо, говорячи про нелегалів) — більшість із задіяних у секс-бізнесі бажають залишитися невідомими.

В Україні сьогодні питання легалізації проституції потрібно розглядати у кількох аспектах. По-перше — проблеми держави у зв’язку з існуванням такого бізнесу. Неспроможність контролювати процес зростання кількості неповнолітніх, які ідуть або, ще гірше, яких насильно втягують, у секс-бізнес. Фактична відсутність юридично закріплених норм захисту та покарання за проституцію. Адже сьогодні, за умови невстановленої правової основи в цьому питанні, покаранням, яке очікує на затриману за секс-працю людину, може бути штраф у розмірі 15 гривень або ж три години ув’язнення. Подеколи справжньою проблемою стає неспроможність гарантувати і підтримувати громадський порядок з боку правоохоронних органів у відповідних місцях. До того ж відомо, що у сфері секс-бізнесу «обертаються» чималі гроші, з яких до бюджету не потрапляє нічого, водночас скарбниці держав, де секс-праця є легальною, стабільно поповнюються на чималі суми.

І нарешті, наслідки узаконення секс-бізнесу безпосередньо для людей, зайнятих у цій сфері. Перш за все, допомога жінкам-повіям сприятиме ефективнішому зупиненню та контролю за поширенням захворювань. По-друге, це врегулює відносини між секс-працівниками та співробітниками міліції, а також слугуватиме захистом від кримінальних угруповань.

Однак суспільство ще й досі не може дати остаточну відповідь, що є краще — легалізувати секс-працю чи залишити все як є. Думки різняться.

Наталя Федущак, американська журналістка, яка багато років висвітлює соціальні питання, а останні три роки досліджує питання ВІЛ/СНІДу в Україні, вважає, що легалізація проституції є майже необхідною сьогодні: «Це є добра ідея, зважаючи на рівень ВІЛ, що в Україні зростає швидкими темпами. Секс-праця завжди існувала і буде існувати, тут ми мало що можемо вдіяти. Питання сьогодні в тому, що ми повинні зробити для збереження здоров’я жінок-повій та їх клієнтів». Як приклад, пані Наталя наводить Амстердам, де є бюро для реєстрації працівниць секс-бізнесу. Цілий район зі спеціальних будинків. Обов’язковою є присутність охорони, яка наглядає за додержанням порядку. І, звичайно, така організація праці виключає секс без презервативу. До того ж для всіх працівниць обов’язковим є медичне обстеження кожні три місяці. Завдяки цьому держава намагається регулювати рівень ВІЛу. «Жінки віддають якусь частину заробітку, але взамін отримують моральну і фізичну підтримку».

У результаті легалізації секс-праці та обліку жінок-повій держава також дістає змогу контролювати питання наркозалежності серед повій.

«Розглянемо це питання також і з погляду моральності. Ми можемо говорити, наскільки це добре чи погано користуватися послугами повій, але давайте подивимося на жінок, які працюють у цій сфері. Адже дуже часто цей бізнес розглядають як додатковий заробіток. Або ж навіть в нього ідуть студентки, які у такий спосіб намагаються заробити собі на освіту. Якщо ми сьогодні говоримо про моральність, то чому забуваємо про неї, коли вже аж надто часто на екранах показують оголених жінок? Чому останнім часом з’являється дедалі більше еротичної реклами? Де тут моральність?».

Говорячи про можливість легалізації проституції за умов, що склалися нині в Україні, пані Федущак апелює до корупційних схем у країні: «Чи це є нормальним, коли міліціонери самі користуються роботою повій? Жінкам просто необхідні центри, куди вони можуть звертатися по психологічну підтримку, інформацію, медичну допомогу і при цьому не боятися, що їх забере міліція».

Противники легалізації мають свою думку. Ігор Горпинченко, доктор медичних наук, генеральний директор Українського інституту сексології та андрології, президент «Асоціації сексологів та андрологів України» виступає проти ідей легалізувати секс-працю в Україні: «Нині це неправильний крок». Питання визнання проституції на державному рівні можна розглядати з двох позицій: звичайного громадянина — патріота своєї держави, та з погляду лікаря — знавця сучасної сексології. «Як людина, що дбає про майбутнє країни, я виступаю проти легалізації. Ті, хто сьогодні апелює до досвіду, так би мовити, цивілізованих країн, не бачать справжнього коріння проституції. Адже, наприклад, досвід Голландії не є для нас показовим. Це портова держава, у них історично заклалися передумови, і коріння сягає XVII—XVIII століть. У слов’янських же країнах це явище ніколи не мало підтримки, а хвилі навколо легалізації штучно здіймають, дбаючи про приватні інтереси. З погляду моралі, це абсолютно неправильний крок. Якщо держава сьогодні визнає проституцію, вона фактично підпишеться під своєю недієспроможністю. Молода людина повинна мати професію, якою можна пишатися. В усіх суспільствах проституцію осуджують. Якщо ми сьогодні її визнаємо, то наступним кроком буде легалізація зброї та всіх видів наркотиків. Це ситуація подвійної моралі. Дівчат, які не знайшли себе, розгубилися, фактично підштовхують йти на панель замість того, щоб створити для них достойні робочі місця. Легалізуючи проституцію, ми перекреслимо поняття любові, яким наділена лише людина. Це завдасть більшої шкоди, ніж економічні негаразди, адже узаконення секс-праці — крок до знищення моралі і нації».

Якщо ж дивитися на питання проституції з медичного боку, то частина лікарів вбачає позитив легалізації у тому, що секс-терапія для певної категорії хворих (каліки, що не можуть створити сім’ю) є вкрай необхідною. Пан Горпинченко це коментує так: «На щастя, розвиток сексології зробив великий крок уперед і сьогодні можна знайти безліч інших засобів, щоб допомогти таким хворим: починаючи від віагри і до хірургічного втручання, яке з погляду фізіології може наблизити цих людей до здорових. Проституція була і буде, але немає сенсу, керуючись гуманною секс-терапією, вводити це в норму.

Як сексолог із 40-річним досвідом, я визнаю твердження, що секс на стороні зміцнює сім’ю». Причина цього в тому, що чоловіки за своєю природою — полігамні, а жінки — моногамні. Хоча, коли на початку століття лише 7—8 відсотків жінок мали стосунки на стороні, то з часом цей показник збільшився до 40. Серед чоловіків «наліво» ходять близько 80%. Це зупинити не можна. Але не обов’язково звертатися до жінок-повій. Згадаймо скільки є вільних жінок або дружин, що схильні мати позаподружні зв’язки. Коли чоловік не знаходить гармонії з дружиною, хай знайде там, де може. Необов’язково виходом є лише звертання до секс-працівниць, як і не факт, що такі стосунки обов’язково розірвуть подружні зв’язки.

Людям, які затято виступають за легалізацію проституції, я ставлю єдине запитання: а ви б хотіли, щоб у трудовій книжці вашої доньки було написано — секс-працівниця? Я вважаю, що легалізувати цей бізнес — одразу розписатися у своєму безсиллі».

Чергова хвиля дискусій потроху згасає. Цього разу були голосніші заклики, більше полеміки на сторінках ЗМІ та навіть реальні звернення до Київради з проханням виділити землю під спорудження будинку розпусти. Але, здається, цим усе і закінчиться. Держава все ще вагається, а суспільство і досі вирішує, що для нього добре, а що знищує мораль.