ЗАВИДНА ДОЛЯ

Далеко не про всіх, хто був свого часу знаменитий, продовжують складати легенди через багато десятиріч. Тих, хто випробував на собі методи лікування знаменитого лікаря-гідропата Вітольда Камінського, нині залишилися одиниці. Та розповідей про нього не меншає. У Бучі вам розкажуть про лікаря-чудотворця, який зціляв людей, на котрих звичайні лікарі давно махнули рукою, про його чуйність і увагу до кожного, хто з далеких країв у пошуках зцілення прибився до водолікарні. Люди, які ніколи його не бачили, із захватом розкажуть, що лікар-гідропат ніколи не застосовував медичних препаратів, а творив дива за допомогою звичайної води та інших природних чинників, вважаючи, що кращих ліків і бути не може.

Вітольд Камінський народився 1859 року. Ставши дорослим, захопився тодішнім дивом техніки — телеграфом. Засвоїв професію, отримавши можливість чуйно вслуховуватися в ритми світу. Та позиція стороннього спостерігача Камінського не влаштовувала. Живий темперамент штовхав юнака до активнішої діяльності. Він обожнював Дніпро, мріяв про море та далекі романтичні подорожі... Хто знає, куди б вивели його мрії, якби не зустрів своє кохання...

Вона була німкенею. І після одруження Вітольд опинився в Німеччині. Там поступив до Лейпцизького університету на відділення фізіотерапії. Потрапив до навчального закладу саме тоді, коли він займав провідні позиції, коли там створювалася та розвивалася потужна школа гігієністів. В університеті працювали основоположник навчання про водолікування Прісніц, професор Вінтерліц, автор книжки «Гідротерапія», і багато інших. І Камінський захопився лікуванням водою.

Університет він закінчив із відзнакою. Знамениті вчителі пророкували йому велике майбутнє, адже вже перші наукові праці Камінського, присвячені природним методам лікування, отримали визнання. Однак замість того, щоб вибрати одне з багатьох запрошень у кращі клініки Німеччини та інших країн, молодий вчений і лікар разом із сім’єю повертається в рідні краї. Тут він займається науковою діяльністю і веде не менш напружену лікувальну практику.

Лікував Камінський майже безплатно, жив скромно та й працював без особливого штату. Дочки Марія та Елеонора, які підросли, були його помічницями. Можна лише дивуватися, як при такому навантаженні він устигав займатися ще й науковою діяльністю, узагальнюючи у своїх трудах величезний практичний досвід. Головну наукову працю — «Друг здравия» — бучанський лікар постійно доповнював і переробляв, поставивши в ній крапку лише 1930 року. І незабаром після того помер, підірвавши здоров’я непомірною для його віку працею.

Бучанським краєзнавцям, очолюваним невтомними Михайлом Тюменцевим і Надією Хвилею, вдалося чимало довідатися про подвижництво і науковий внесок Камінського в розвиток методики лікування водою та іншими природними чинниками. Його методи лікування свого часу мали чимало послідовників, а про наукові праці бучанського лікаря знають у багатьох країнах. Ентузіастам навіть удалося з’ясувати, що ряд учених Японії застосовують його методи впливу на організм природними чинниками для лікування онкологічних захворювань.

Однак на батьківщині лікаря-гідропата його наукові праці не перевидавалися. Хоча це й не привело до повного забуття: уривки з них поширювалися в рукописних варіантах. Вже в незалежній Україні зусиллями шанувальників Камінського невеличкими тиражами виданий уривок із його праць, з’явилася книжка й публікації про нього. Та цього, звичайно, не досить, щоб ввести багату спадщину в наукове та практичне використання.

Попри те, що Камінський відомий у наукових колах далеко за межами України і чимало його методів використовується на практиці у вітчизняній медицині, серйозного застосування роботи Камінського не знаходять. При цьому в народі пам’ять про нього зберігається, як мало ще про кого. Хоча після його перших робіт і піка лікарської практики минуло ціле століття, рядів шанувальників і послідовників лікаря-гідропата не меншає. А це означає, що останнє слово про спадщину Камінського ще не сказане та його досвід може бути затребуваний у набагато більшому обсязі, ніж нині. Хто в цьому сенсі більше правий — лікарі-практики чи народ, розсудить час.

Офіційного меморіалу знаменитому лікарю в селищі немає. Проте всі знають, де і як він жив, що зробив для земляків. Місцеві краєзнавці не давали спокою владі, й таки домоглися, щоб на будиночку, де жив і лікував Камінський, було встановлено меморіальну дошку, а його могилу на місцевому цвинтарі прикрасив гідний пам’ятник. Нещодавно одну з нових вулиць було названо ім’ям знаменитого земляка.

Та найголовніше навіть не в цьому. До місць, пов’язаних з ім’ям Камінського, не заростає народна стежка. У Бучі діє клуб здоров’я імені Камінського, в якому застосовують методику знаменитого земляка — і передусім лікування водою. Члени клубу не лише лікуються самі, а й пропагують методи лікування Вітольда Камінського. Тільки не слід плутати бучанських ентузіастів із «моржами»: їхні методи загартовування дуже відрізняються від модних нині прийомів. Вони використовують в основному воду кімнатної температури, стверджуючи, що ефект при цьому не гірший, ніж при екстремальних і ризикованих зимових купаннях.

У будинку Камінського живуть хороші люди. Вони не тільки не проженуть тих, хто цікавиться методами лікаря, а й покажуть, розкажуть — де знаменитий гідропат приймав людей, якою стежкою — від вокзалу через ліс — вони йшли до нього. В подвір’ї будинку Камінського в Бучі збереглися недоторканними й криниця, із якої він брав воду для лікування людей. До криниці і тепер ходять по воду. Причому не лише місцеві жителі. Ні-ні, та й під’їде машина з далеких країв.

Особливо хвилює небайдужих людей доля невеличкої лісової ділянки перед будинком Камінського. Тривога небезпідставна, адже нині земля — це товар, і недешевий. Не можна припустити, щоб хтось спокусився на цей шматочок землі перед будинком знаменитого лікаря. Він має належати селищній громаді, всім шанувальникам діяльності Вітольда Камінського, який дослідженнями та практикою набагато випередив свій час.