Засівали проміння

Поділитися
Узбережжя Чорного моря. Крим. Віддалений шматочок України, відмежований високими хребтами, але свій, рідний...

Узбережжя Чорного моря. Крим. Віддалений шматочок України, відмежований високими хребтами, але свій, рідний. 1990 року в Ялті проживало близько 20 тисяч українців, хоча більшість уже були зросійщені — не знайти газети українською мовою, магазини не замовляли українських книжок, бо ті, що були, ніхто й не купляв. У Ялті — жодної школи з українською мовою навчання. Там проживав мій дорогий племінник Руслан, сирота, а для мене як рідний син. Може, вина в тім родини і моя, що не підтримали, не посприяли у навчанні. За 35 років на півострові він завжди розмовляв лише українською мовою і переживав за таку атмосферу у Криму.

Русланьо, як я його називала, вперше звернув увагу, що гора Ай-Петрі має вигляд тризуба. Казав, що це Бог поставив його на одній з найвищих вершин над Україною. В період утвердження української символіки племінник уперше закріпив блакитно-жовтий прапор на Ай-Петрі. Русланьо розповів мені, що в Криму в XVII столітті відбувалися козацькі походи проти турків і татар; що біля нього над будмістечком (навпроти Ластівчиного гнізда) угорі на скелі була Козацька Вежа. Але пізніше її зруйнували, хрест скинули в провалля. Про це я написала вірш. Цікавився літературою — хто населяв із давніх-давен півострів — таври, кіммерійці, готи, сармати, греки, слов’яни, татари, ногайці, караїми...

Коли я написала вірш «Голос моря», Русланьо допоміг мені записати шум моря — прибій. На цей вірш київський бандурист Ігор Лісовол склав музику і на тлі прибою чудово виконує пісню «Гримить прибоєм Чорне море — тут Україна...».

І саме Русланьо розказав, у якому занепаді будинок, де жила в Ялті Леся Українка — близько двадцяти років у риштованні...

Пам’ятник Лесі Українці в Ялті
Я пішла шукати цей будинок. Спершу знайшла музей видатного письменника Антона Чехова. Гapно упорядковано — так як і належить. А про будиночок, де мешкала Леся Українка, більшість городян й не знали. Нарешті знайшла у скверику провулок і там-таки добачила пам’ятник — сидить у зажурі Леся, а за нею будиночок весь у риштованні, навколо звалище і все обгороджено дерев’яним високим щільним парканом. А там, де мав би бути вхід, — на дошках великий замок.

Сумно стало. Я почала довідуватися, де хто є з української інтелігенції. Дізналася у школі, що найбільше вболівав за це все учитель, керівник капели бандуристів, голова гуртка Товариства «Просвіта» імені Т.Шевченка пан Олексій Нирко. Я розшукала пана Олексія — була в них на зібранні просто у парку (бо не мають спеціального приміщення), прочитала свої вірші — «Дихаю рідною мовою» та інші. Найбільш сподобались їм вірші «Розлука моря», «Голос моря», «Тризуб» (що символізує сам Ай-Петрі), залишила просвітянам рукописи.

Виявилося, вони також переживають за будиночок Лесі Українки, навіть обрали завідувачку неіснуючого музею пані Світлану Кочергу — філолога, але не можуть нічого вдіяти.

На другий день я вже була на прийомі у завідуючої міським відділом культури пані Тетяни Кізілової. Вона мені коротко роз’яснила, що йдеться навіть не про музей, а лишень про кімнату для проведення виставки до Лесиних днів у лютому 1991 року — 120-ї річниці від дня народження поетеси.

Пані Тетяна заявила, що будматеріалів на ремонт катма, а про музей і чути не хотіла, переконувала, що потреби в ньому нема, посилалася на брак експонатів. Я запевняла — коли приміщення буде готове, то й експонати будуть і від Львова, і від Волині, і від діаспори.

І тут вона мене різко запитала: «А почему это вы впервые поднимаете этот вопрос, а не местные?» Тоді я відповіла: «Бо я поет і землячка Лесі Українки. Якби ви були землячкою Олександра Пушкіна, й у нього було б щось у занедбанні, як би ви вчинили? Звичайно, не були б байдужі». Так ми і розійшлися. В коридорі чекав мене мій Руслан.

Я про все написала ряд статей і подала до друку. 28 листопада 1990 р. у газеті «Радянська Волинь» була опублікована стаття «Любов і ненависть» (у вінок шани Лесі Українці до 120-річчя поетеси).

У грудні 1990 р. у газеті «Вісті з України» була опублікована моя стаття «Чи українське місто Ялта?», а 10 січня 1991 р. у газеті «За вільну Україну», ще одна стаття — «Вогники на духовній цілині», де я зверталася до громадськості по допомогу у справі відкриття музею Лесі Українки — як засобу піднесення національної свідомості, борні за українську мову. Повернувшись із Криму, виступала по радіо, на зібранні Союзу Українок у Львові з проханням до інтелігенції щодо допомоги в збиранні експонатів і навіть посильної фінансової допомоги.

І так проламали ми стіну опору — крига скресла...

В Ялті відділ культури сприяв у ремонтних роботах, працювали вдень і вночі — там усім опікувалися Олексій Нирко, Світлана Кочерга, Лідія Бучанська та інші. А ми вже збирали експонати — адже ішлося не тільки про музей, а й про піднесення української духовності, підтримку українців «на нашій не своїй землі...», щоб наперекір усім чорним хмарам засівати проміння.

І приходили патріоти, приносили надзвичайні речі — експонати для музею.

Перший дарунок зробила визначна львівська художниця Марія Курочка — віддала свої твори з червоної глини «Лукаш і Мавка». Зворушливо було, коли приніс в дарунок музею чудовий портрет Лесі Українки художник Богдан Хрупович. Віддав єдиний портрет! Художниця Ольга Возниця подарувала унікальний полотняний рушник Волинського краю — тканий узором і вишиваний в часи юності Лесі Українки на Ковельщині. Це, мабуть, такий єдиний рушник в Україні, але для священного починання не пошкодувала Ольга Федорівна віддати цей твір.

Прихильно поставився до нашої спільної справи відповідальний секретар Спілки художників Львова Любомир Лесюк. Провів розмову з колегами. Богдан Романець зголосився подарувати музеєві свою монументальну працю — погруддя Лесі Українки в бронзі.

П’ять ліногравюр подарував художник-графік Ярема Оленюк з Карпат, поети Лідія Шевело і Петро Гоць передали свої поезії, присвячені Лесі Українці, заслужена майстриня з Полісся, ткаля Уляна Кот подарувала музею ткану доріжку з поліським орнаментом. Віддав свої графічні праці на тему «Сім струн» Михайло Курилич, Софія Скирта-Сварник подарувала портрет Лесі Українки (на дереві), Оксана Сатурська — вишиті перекладки до книжки. А відомий світові сопілкар, композитор, нині професор пан Мирослав Корчинський подарував унікальну сопілку і свої твори — ноти на поезії Лесі Українки; професор Леоніла Міщенко віддала до музею унікальну книжку поезій Лесі Українки, першого видання — «На крилах пісень» 1902 року, Юля Островська — подала писанки з Буркута (де часто бувала Леся Українка) і 100 карбованців, лікар-хірург Рогніда Сендецька подарувала вишиту серветку і 100 карбованців. Долучилися до доброї справи і друзі з Вірменського товариства від завідуючої їх товариством «Джерело» отримали 100 карбованців, а від композитора Сергія Петросяна — партитури пісень на слова Лесі Українки. Від Товариства української мови «Просвіта» лікарні, де я працювала, передали 100 карбованців.

За зібрані гроші, а також за свої я придбала вінки з квітів і багато метрів різнокольорових атласних стрічок до них. Ті віночки зі стрічками і дотепер висять у музейних кімнатах, а біля входу в першій кімнаті нас зустрічає і сьогодні Лукаш і Мавка. Я подарувала музею вишиту серветку, книжку своїх поезій «Дорогою птахів», де є вірш, присвячений Лесі Українці, «Зустріч», ноти своєї пісні «Досвітні вогні» тощо.

Все це робилося щиро, із захопленням. Моя хата на декілька днів перетворилася ніби на музей Лесі Українки. Я повідомила в Ялту, щоб приїжджали і забирали експонати.

Приїхала пані Світлана Кочерга. Вона побувала ще в Олеському замку. Там їй подарували чудову люстру. Зрештою все спакували, допомогли пані Світлані розмістити у вагоні потяга, що прямував до Ялти. А там її, звичайно, зустріли ялтинці, які і в Криму вже роздобули багато експонатів.

Працювали ночами і днями, аби встигнути. І встигли! 25 лютого 1991 року Музей Лесі Українки в Ялті був урочисто відкритий.

Згодом отримала лист-запрошення від Ялтинської держадміністрації на конференцію. Та недовго сонце світило — відділ культури Ялти наполягав на тому, що збирання експозиції слід завершувати. Знову звертаюся по допомогу до Міністерства культури України (пані Ганна Чміль), до Верховної Ради (тоді ще Української РСР), а саме до голови комісії з питань культури пана Леся Танюка, з проханням залишити експозицію і назавжди утвердити в Ялті Музей Лесі Українки. Невдовзі отримала листа від Леся Танюка, подяку і обнадійливі слова.

Отак багато снаги було віддано, аби запалити у Криму «досвітній вогонь».

P.S. Звичайно, пані Світлана Кочерга, яка стала завідувачкою музею, здібна людина і швидко пішла по сходинках слави. Нині вона вже професор української філології, видає свої твори, але дивно, що про нас, першопрохідців, забуто — навіть у своїй книжці «Іфігенія в Тавріді» вона згадує багатьох ялтинців, які відкрили музей, а про нас — жодного слова. Я не кажу про якусь деталізацію, але бодай одним словом сказати, хто ж насправді першим пробивав той мур, звідки з’явилися в ялтинському Музеї Лесі Українки перші експонати... Звичайно, згодом музей отримав чимало експонатів, та й фінансової допомоги від діаспори.

А мені навіть не відповідають на листи, не згадують, а нові працівники музею під час телефонних розмов кажуть, що не знають такої... Після сумної втрати Русланя, похованого в Ялті, ніхто так і не провідав могили сиротини на новому ялтинському цвинтарі. А він стільки допомагав, розвозив українські книжки у різні куточки Криму, і все, що я зробила для Криму, було за підтримки і допомоги Руслана.

Я прощаю, але сумно, що коли у мене поламані крила, то мої справи і друзів моїх — знехтували.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі