Засекречений конструктор. До 95-річчя від дня народження Володимира Челомея

Генеральному конструктору ракетно-космічної техніки СРСР, двічі Герою Соціалістичної Праці, лауреату Ленінської і Державних премій СРСР, академіку АН СРСР Володимиру Миколайовичу Челомею 30 червня цього року виповнилося б 95 років. За радянських часів про справжнє значення і роль Челомея у прогресі науки і техніки знало дуже небагато людей, що й зрозуміло — адже саме йому судилося стати творцем ядерного щита Радянського Союзу. Навіть державні нагороди присуджувалися науковцеві закритими указами. Крига скресла лише через п’ять років після його смерті. Світу почала відкриватися видатна своїми багатогранними талантами, красива, неординарна людина. Штрихи до портрета геніального конструктора має додати і Україна — Земля, на якій Володимир Челомей здобув освіту, сформувався як учений і особистість.

Дитинство і київські університети

Володимир Челомей народився 30 червня 1914 р. в м. Сідлець (поруч із містечком Челомей) Привіслянського краю в Польщі (яка входила тоді до складу Російської імперії) в сім’ї вчителів.

Під час Першої світової війни родина переїхала до Полтави. Там Челомеї мешкали в одному будинку з нащадками Гоголя і Пушкіна — Данилевськими і Биковими, в яких часто бували О.Макаренко і В.Короленко. Найкращим другом Володимира став праправнук Пушкіна Олександр Данилевський — згодом відомий учений-ентомолог. Майбутній конструктор зростав і формувався в інтелігентному середовищі, грав на фортепіано, любив класичну літературу, багато читав з історії техніки і фізики.

У 1926 р. родина переїздить до Києва, де після закінчення семирічної трудової школи 1927 року Володимир вступає до Київського автомобільного технікуму. Навчаючись, він докопувався до суті явищ, аналізував і узагальнював отримані результати, просто й зрозуміло їх викладав. Юнакові доручали виступати з лекціями перед однокурсниками і навіть робітниками майстерень і заводів.

У 1932 р. вісімнадцятирічний Володимир вступає на авіаційний факультет Київського політехнічного інституту. Через рік факультет виокремлюється в самостійний заклад — Київський авіаційний інститут ім. К.Є.Ворошилова (нині Національний авіаційний університет). Вибір КПІ для майбутнього конструктора був свідомим і омріяним, адже тут сформувалася знаменита київська авіаційна школа. На той час вона вже дала світу не тільки близько 50 конструкцій нових літаків і гелікоптерів, а й цілу плеяду видатних конструкторів — Ігоря Сікорського, Дмитра Григоровича, Олександра Мікуліна, Костянтина Калініна, Льва Люльєва, Архипа Люльку. Саме до КПІ вісьмома роками раніше вступив майбутній космічний геній Сергій Корольов, з яким Володимира Челомея в майбутньому пов’яжуть великі спільні справи, а потім роз’єднають драматично різні професійні позиції і шляхи.

З першого курсу Володимир поєднує навчання в КПІ з роботою техніком-конструктором у філії НДІ Цивільного повітряного флоту. Відвідує лекції з математики в Київському державному університеті. В Академії наук УРСР прослухав курс лекцій з механіки та математики італійського вченого Т.Льові-Чевіта. Улюблена дисципліна — механіка, і особливо її розділ «Теорія коливань», — стане його захопленням на ціле життя. Допитливий студент спілкується з академіком Д.Граве, відомим своїми працями з алгебри, прикладної математики і механіки; ленінградським академіком О.Криловим, знаменитим кораблебудівником, фахівцем з нелінійної механіки, чисельних методів і теорії коливань, видатними математиками і механіками І.Штаєрманом та Н.Ахієзером.

На другому курсі Володимир написав свою першу наукову працю, в якій виклав оригінальний метод розрахунку продування авіаційних двотактних двигунів із застосуванням апарата векторного числення. А вже у 1936 році в київському видавництві «Укргизместпром» виходить перша книжка В.Челомея «Векторне числення» — короткий курс векторного аналізу з багатьма прикладами практичного застосування в механіці.

Влітку 1935 року під час практики на Запорізькому моторобудівному заводі ім. П.Баранова молодий студент використав свої глибокі знання з теорії коливань. Завод ніяк не міг довести до серійного виробництва одну з модифікацій поршневого авіаційного двигуна БМВ-6, ліцензію на випуск якого було куплено за кордоном. Одна з секцій колінчастого валу постійно руйнувалася при нормативних навантаженнях. Природно, що інженери заводу спробували підсилити «слабку ланку» за рахунок збільшення товщини валу. А Володимир запропонував не потовщувати, а, навпаки, полегшити коліно валу, щоб вивести систему з резонансної зони. Ця парадоксальна рекомендація і стала вирішенням проблеми. Після цього київського студента запросили прочитати курс лекцій з динаміки конструкцій для інженерів заводу.

У 1937 р., на рік раніше від своїх однокурсників, Володимир Челомей отримує диплом інженера з відзнакою. Його запрошують в Інститут математики АН УРСР у м. Києві, де він працює над темою «Динамічна стійкість пружних систем». У 1937—1938 рр. опублікував 14 наукових статей і в 1939-му на Вченій раді Київського політехнічного інституту захистив кандидатську дисертацію на тему: «Динамічна стійкість елементів авіаційних конструкцій».

У 1940 р. в числі 50 найкращих молодих учених СРСР його приймають у спеціальну докторантуру при АН СРСР. 26-річний Челомей — наймолодший у цій півсотні обраних. Затверджується тема його докторської дисертації: «Динамічна стійкість і міцність пружного ланцюга авіаційного двигуна». Він отримує Сталінську стипендію в розмірі 1500 рублів, значну, як на ті часи, суму. Для порівняння — професор університету отримував 1200 рублів.

Донька Володимира Миколайовича — Євгенія Володимирівна розповідає: «Одразу після зарахування до докторантури її батька викликав Л.Берія і запропонував стати резидентом радянської розвідки в Німеччині, оскільки в розвідці був дефіцит технічних фахівців високого класу. Навівши аргументи, що він буде корисніший вдома як вчений і конструктор, батько відмовився, що було тоді небезпечно. Берія, який не звик до заперечень, аргументи прийняв і в подальшому Володимира Миколайовича не переслідував».

Навесні 1941 року молодий учений закінчує роботу над докторською дисертацією і успішно захищає її в академії наук УРСР. Але війна змінює плани. Документи до Вищої атестаційної комісії СРСР не дійшли. 22 червня 1941 року Володимира Челомея терміново викликають до Москви для продовження роботи в Центральному інституті авіаційного моторобудування ім. П.Баранова (ЦІАМ).

Генеральний конструктор

Головною метою нового призначення Челомея було створення пульсуючого повітряно-реактивного двигуна для бойових крилатих ракет, безпілотних літальних апаратів та винищувачів. Ідею такого двигуна, який працює без компресора при підвищеному тиску повітряного потоку, Челомей виношував ще під час студентської практики на Запорізькому моторобудівному заводі. Восени 1942 року потужні вихлопи, схожі на звуки канонади, що доносилися з території ЦІАМу (нині — район метро «Авіамоторна») сповістили про створення першого у світі двигуна такого типу.

У червні 1944 року стало відомо про використання німецькою армією реактивних літаків-снарядів «Фау-1» проти Англії. Результат застосування цієї зброї шокував. За кілька годин було зруйновано 23 тисячі будинків, поранено 18 тис. людей, убито — 7 тис. Невдовзі Черчілль надсилає Сталіну подарунок — збитий Фау-1. У ньому виявився двигун, подібний до раніше винайденого Челомеєм. У відповідь постановою Державного комітету оборони і за наказом наркома авіаційної промисловості О.Шахуріна перед Володимиром Челомеєм було поставлено завдання: створити нову зброю — безпілотну крилату ракету. Для цього він був призначений головним конструктором і директором заводу ОКБ-52 в
м. Реутові в Підмосков’ї, нині НВО «Машинобудування».

У фантастично короткі терміни — менш ніж за півроку було випробувано десятки ракет-снарядів. Спочатку їх запускали з бомбардувальників Пе-8, пізніше — з Ту-2. Бойову крилату ракету 10X було прийнято на озброєння на початку 1945 року, що стало асиметричною відповіддю на Фау-1 і надало істотну моральну й тактичну перевагу Червоній армії на завершальному етапі війни.

У квітні 1944 р. Володимира Челомея викликали до Сталіна для консультацій про можливість подавити Берлін крилатими ракетами перед його штурмом. Челомей категорично відкинув цей сценарій через велику концентрацію мирних людей і наявність видатних історичних пам’яток у Берліні. За його словами, «наслідки в загальнолюдському масштабі могли бути катастрофічними». Сталін дослухався думки молодого конструктора.

Після перемоги Володимир Миколайович продовжує працювати над крилатими ракетами з пульсуючими двигунами, повертається до активної наукової діяльності. У 1951 р. на Вченій раді Московського вищого технічного училища (МВТУ) імені М.Баумана він захистив докторську дисертацію: «Динамічна стійкість елементів ланцюга авіаційного двигуна». В 1952 р. йому присвоюють звання професора, у 1958-му обирають членом-кореспондентом АН СРСР, а в 1962-му — її дійсним членом. За кращу роботу з теорії авіації у 1964 р. Челомей був удостоєний Золотої медалі ім. М.Жуковського, а в 1977-му — Золотої медалі
ім. О.Ляпунова — вищої нагороди АН СРСР за видатні праці в галузі математики і механіки. У 1974 р. науковця обирають дійсним членом Міжнародної академії астронавтики.

В науці В.Челомей залишався відданим своїй улюбленій механіці, проблемам, пов’язаним із механічними коливаннями. У 1960 р. в МВТУ ім. М.Баумана він заснував кафедру «Аерокосмічні системи», де започаткував свою науково-педагогічну школу ракетно-космічної механіки.

Його школа вирішує багато завдань динаміки складних конструкцій з композиційних матеріалів, розробляє методики розрахунку аеропружних коливань конструкцій при турбулент­ному вихровому обтіканні, вивчає поведінку ракети при потужній сейсмічній дії повітря в шахтній пусковій установці, розробляє методи розрахунку та конструювання систем управління і стабілізації пружних літальних апаратів.

В.Челомей був дуже незалежною і гордою людиною, він ніколи й нікому не кланявся. На засідання комісії майже не їздив, а якщо приїжджав, від нього чули його крилату фразу: «Якщо не хочете допомагати, то хоч не заважайте. Як згадують свідки тих подій, «М.В. Келдиш був виключно принциповою людиною, для якої інтереси справи були вищі за відомчі інтереси і навіть інтереси його дружби з багатьма відомими людьми». У результаті роботи комісії, М.Келдиш, попри дружбу з С.Корольовим, горою став на захист проекту Челомея, пророчо передбачаючи майбутнє і видатну роль ракети «Протон» у космонавтиці.

Це було доленосне рішення, оскільки пізніше носій «Протон» забезпечив СРСР величезні успіхи в освоєнні Місяця, Венери, Марса, створенні та функціонуванні орбітальної станції «Мир».

У 1980 р. було завершено розробку автоматичної станції «Алмаз» з радіолокатором на борту. Станція не мала аналогів в світі. Запуск аналогічної станції цього класу було здійснено тільки в 1987 р. під назвою «Космос-1970». Пізніше американські фахівці визнали — якби програмою висадки на Місяць керував Челомей, радянські космонавти раніше за них здійснили б прогулянку по поверхні природного супутника Землі.

Челомей намагався здійснити ще одну мрію — створити апарати багаторазового космічного використання. Один із проектів 1970-х рр. — крилатий космічний корабель з екіпажем, що виводиться на орбіту ракетоносієм «Протон», внаслідок численних перепон з боку окремих керівників військового комплексу СРСР так і залишився нереалізованим.

1979 р. почався ще один важкий етап в житті генерального конструктора та його підприємства. Володимир Миколайович зазнав тиску і обмеження своєї діяльності з боку керівництва оборонних галузей промисловості на чолі з Д.Устиновим. Після закриття пілотованої програми починається наступ на космічні розробки НВО «Машинобудування» взагалі. Повністю підготовлена до польоту в липні 1981 р. перша автоматична станція «АЛМАЗ-Т»
для всепогодного зондування та радіолокації Землі не отримує дозволу на запуск. Станція так і залишиться під чохлом на полігоні, де пролежить близько шести років.

1981 р. Д.Устинов скаже про Челомея: «Він став дуже самостійним». А 19 грудня цього ж року вийде постанова ЦК КПРС та Радміну СРСР, яка фактично заборонить усі роботи НВО «Машинобудування» з космічної тематики. Так відбулося відлучення Челомея від космосу.

Ці випробування Володимир Миколайович переносить надзвичайно болісно, проте не здається і ще сподівається відстояти потрібні країні проекти. 1983 р. завершується створення принципово нового типу проти­корабельних крилатих ракет далекої дії для озброєння атомних підводних човнів нового покоління, що склали ядро ударної потужності ВМФ СРСР. Цими ж ракетами озброюють також нові ракетні крейсери. На початку 1980-х розгортається проектування нової уніфікованої крилатої ракети, яка повинна стати масовою зброєю кораблів ВМФ СРСР.

* * *

Щасливою і водночас драматичною була діяльність Володимира Миколайовича Челомея. За словами члена челомеївської групи космонавтів Валерія Романова, «Челомей повною мірою відчув, якою інколи беззахисною є могутня конструкторська думка перед примхою престарілого члена Політбюро, перед пихою маршала, перед заздрістю побратима».

8 грудня 1984 р. В.Челомея не стало. Він пішов з життя повний ідей і творчих планів. Його останні космічні ідеї були реалізовані вже без нього. Важкі супутники «Космос-1870» і «Алмаз-1А» масою 18,5 т з комплексом радіолокації були виведені на орбіту відповідно 1987-го
і 1991 р. — з метою дистанційного зондування Землі. Багато космічних проектів Челомея використовуються й донині.

Повернення до безсмертя

Тривалий час ім’я Володимира Миколайовича Челомея було фактично невідоме. Відкриваючи його, постійно ставиш собі запитання: «яким номером» у ракетобудуванні колишнього СРСР треба вважати Челомея. У плеяді п’яти корифеїв ракетно-космічної техніки — С.Корольов, В.Челомей, Л.Люльєв, М.Янгель, В.Глушко (перші троє навчалися в КПІ) — місце Челомея особливе. Якщо всі вони були інженерами від Бога з колосальною науковою інтуїцією і здатністю науково-технічного передбачення, то Челомей спочатку був видатним ученим-аналітиком, талановитим педагогом, а потім уже конструктором. Як пригадує С.Хрущов, «У своїх розробках Челомей ішов не від конструкції до науки, а від науки до конструкції». Кожні дев’ять з десяти виробів, розроблених у конструкторському колективі Челомея, не мали аналогів у світовій практиці.

Оцінюючи діяльність В.Челомея як видатного науковця та конструктора, можна констатувати, що в апогей ядерного протистояння між блоком НАТО і країнами Варшавського договору грізна зброя, створена Челомеєм, стала важливим чинником у досягненні паритету сил між протиборчими сторонами, що забезпечило стабілізацію геополітичної ситуації у світі і навіть прийняття низки мирних ініціатив.

Проте його заслуги не вичерпуються лише зміцненням оборони країни. Через створення нових оборонних систем відбувався величезний вплив на загальний технічний прогрес. Розробки нових технологій у машинобудуванні, матеріалознавстві, приладобудуванні, багатьох інших галузях промисловості дали вагомі результати і для виробництва цивільної продукції.

Здобувши визначні перемоги у космосі, Володимир Челомей мріяв зустрітися зі своїми американськими колегами, з якими підсвідомо змагався все своє життя. Він мріяв своїми очима побачити великий і красивий світ, який знав лише зі знімків своїх супутників-розвідників. Мріяв побувати у маленькому польському містечку Челомей і, можливо, знайти своїх родичів. Це містечко таке маленьке, що його немає на карті Європи і світу. Немає імені Челомей і на карті колишнього Радянського Союзу, авторитет і славу якого він підняв на космічну висоту.

У музеї Київського політеху, де В.Челомей починав навчання, сформувався як конструктор і вчений і де захистив кандидатську дисертацію, його портрет висить на почесному місці серед згаданих вище корифеїв авіації і космонавтики, колишніх київських політехніків. З челомеївською експозицією в музеї щорічно знайомляться понад 50 тисяч відвідувачів, і насамперед молодь. Студенти факультету авіаційної і космічної техніки КПІ вивчають оригінальні технічні рішення Челомея, які вже стали класичними. Найкращим виплачують персональну стипендію імені видатного конструктора.