Замах на Бальдра

Дивна погода нашого часу якнайкраще сприяє розвиткові різних паразитів і хвороботворних явищ. Наприклад, це дуже сприятливі умови для омели. Температура нижче -10 згубна для цього куща - вампіра дерев.

Своєю чергою, комунальні служби в запалі боротьби з цим паразитом перетворюють дерева на такі жахливі обрубки, дивитися на які категорично не рекомендується не те що дітям та вагітним, а й загартованим ветеранам корупційних схем.

Не виключено, що хтось, надивившись на ці масові ампутації, упевниться, що незле було б щось відтяти якомусь особливо надокучливому ближньому. Ну бодай бюджетування для початку.

Само собою жодне потворне явище не може бути основоположною причиною радикальної зміни поведінки. Але відкоригувати вже пророщені потворні думки у бік більшого лиходійства може цілком.

Подивімося, як саме зміни соціального клімату впливають на потенційно злочинну поведінку. Є очевидні факти, що соціальний клімат бурхливо змінюється. Але, як і зі звичайним кліматом, причини не дуже зрозумілі, зате наслідки очевидні.

Маркером цих наслідків є не так кількість смертей із різних причин, у тому числі насильницьких, як смакування та обговорення самого факту позбавлення когось життя. Можна традиційно звинувачувати в цьому пресу. Але, якщо винести за дужки міфологію її вродженої моральності, преса лише чутливіше відображає свіжі соціальні запити на добро і зло, та й по всьому.

Є два об'єктивних чинники, які модифікують соціальне життя. Один чинник - економічна рецесія, що розпочалася задовго до карантину і призвела до фактичного технічного дефолту країни.

У неї, своєю чергою, дві складові. Перша - невтримне багатолітнє крадійство всіх у всіх, що періодично переростає у грабіж, скромно іменований корупцією. Друга - таке саме багатолітнє канючення траншів і грантів у Заходу нібито на розвиток української демократії. Усе це жодним чином не залежало й не залежить від яскравої зміни лідерів та млявої ротації парламентських партій. Крадуть і канючать усі.

Тепер у Заходу з грішми стало гірше, і він більше не готовий витрачати їх на український цирк у попередній кількості. Гроші, взагалі-то, невеликі, але репертуар трохи набрид.

Інший чинник - епідемія. Абсолютно неважливі в цьому випадку її вірусологічне підґрунтя та всі конспірологічні або реалістичні теорії. В інформаційному просторі вона, безумовно, відбулася й завдала непоправної шкоди.

Інформаційна епідемія масового психозу дуже чітко продемонструвала не тільки всю хиткість і неспроможність нинішніх державних механізмів. А, що значно важливіше, - безмежжя політичного лицемірства, крихкість сучасної людської моралі й так званої цивілізованості, в принципі. Як мовиться, те, що ви й так знали, але боялися запитати.

Хотілося б звернути увагу на те, що вищезгаданий драматизм зовсім не веде до драматичного апокаліптичного сценарію. Не тому, що драма несправжня, а тому, що єдиного фінального сюжету сьогодні немає.

Як же так, запитаєте ви, адже загострення ситуації очевидне: зростання навмисного й ненавмисного насильства, загальна взаємна ненависть, політичні психози…

Авжеж, це так. Але підвищення соціального тиску відбувається в окремо взятих групах. Якщо раніше склад цих груп був більш-менш динамічний, то тепер ця динаміка зупинилася, що підтверджує соціологія. Кожна з груп витрачає всі свої творчі, інтелектуальні й фінансові зусилля на перетворення своєї віртуальної території на неприступну фортецю. Зводяться стіни, копаються рови, будуються замкові вежі, озброюються і примусово навчаються всі раніше мирні жителі.

Цей процес називається гетоїзація. Соціальні групи думають, що вони стають незалежними містами-державами, останніми хранителями священних істин. Насправді спостерігається об'єктивне розшарування за рівнем доходів і втрачених або загублених можливостей.

Гетоїзація властива структурам, у яких управління прямує до краху через природну втому, тобто архаїчність управлінської моделі. Так розпад Римської імперії супроводжувався виникненням нових держав.

Гетоїзація не є синонімом бідності, особливо в наш час. Потребу в окремішності однаково відчувають і бідні, і багаті. І вимога соціальної дистанції, викликана карантином, лише посилила цей процес.

Витоки цієї потреби - страх перед невизначеністю майбутнього та смерть культурно-політичної метамови, що все-таки дозволяла спілкуватися людям протилежних поглядів. Свідомо не вживаю терміну "ідеологія", бо в наших умовах вона ніколи не мала об'єднавчої функції. Та й, власне кажучи, її ніколи в завершеному, функціональному вигляді не було. Тільки яскраві ескізи й замальовки.

Всупереч певній схожості, це не треба плутати з сепаратизмом. Бо сепаратизм несе в собі цілком певну загрозу, викладену в простих і зрозумілих сценаріях, проти якої легко й почесно об'єднуватися.

Сепаратизм і гетоїзація співвідносяться приблизно як мікроб і вірус. Щось можна просто витруїти хлоркою, а до чогось доведеться пристосовуватися. Сепаратизм дозволяє на основній території формуватися ідеології, в якій Україна традиційно проти чогось, і це - позитивний сценарій. А гетоїзація - це автокаталітичний процес, тобто, подолавши певну межу, він уже зупинити себе не дасть. Якщо сепаратизм - це зовнішня напруга, що стимулює внутрішні процеси, то гетоїзація - це напруга внутрішня. Єдине, що вона стимулює, - внутрішню напругу, яка переростає в агресію.

Є прислів'я, що консерватор - це ліберал, якого пограбували. А ліберал - це консерватор, який нарвався на поліцейське свавілля. У нашій дивній країні нас одночасно і грабують, і нагинають. Причому одні й ті самі. Якось цивілізовано сформувати політичний порядок денний абсолютно неможливо.

Тому залишаються тільки біологічні процеси, з якими людина перетворюється на безпринципну тварину. Ось ми часто говоримо про втрату моралі. Про те, що аморальність восторжествувала. Але відсутність будь-яких принципів узагалі - не означає, що їх замінять принципи протилежні. Аморальні дії - це дії психопата, який/яка взагалі нічим не переймається.

Є така біляфілософська фраза, що природа не терпить порожнечі. Але якщо ви уважно придивитеся до тієї ж таки природи, то побачите, що різні порожнечі, пустоти й отвори саме і є її суттю, її Дао. Зразу зауважу для любителів інтернет-даосизму, що Дао як образ порожнечі невіддільний від форми "Де", завдяки якій ця порожнеча й існує.

Тому нинішнє загальноукраїнське приголомшення цілком відбиває не тільки наше остаточне наближення до стану козака Мамая, а й втрату шансів випустити пару, з огляду на офіційно проголошений державний пацифізм. Фіміам проєвропейських благовоній повністю сховав зовнішні ворожі цілі.

Погана новина - рівень агресії зростатиме. Добра - він зростатиме всередині окремих соціальних гетто. Когось уб'ють брудною виделкою, а когось - із красивого дорогого пістолета.

Карантин посилив страх, невпевненість і роздратування від великої кількості людей, примусив інакше ставитися до часу (у тому числі до свого біологічного), ефективності та смислу приватних зустрічей. Ці люди дуже скоро зіштовхнуться в метро, і замкнений простір, заповнений безликими незрозумілими істотами, поглибить неврози та спалахи насильства.

Карантин - як війна. Він просто все посилив, нічого принципово нового не виникло. Частина природних реакцій незворотним чином змінилася, їх місце, як уже неодноразово бувало в історії людства, замінять інстинкти. Особиста мораль кожної людини стане не інструментом комунікації, як було раніше, а знаряддям конкуренції та боротьби, предметом захисту за будь-яку ціну. Ми бачимо це в політичному процесі, незалежно від того, представляють його суб'єкти владу чи опозицію. Політичні гетто влаштовані там інакше, системотвірним чинником є здатність швидко, як сарана, пожирати величезні бюджетні кошти.

Те, що в повсякденному вжитку заведено називати сараною, - це назва другої фази перетворення досить невинної в першій своїй фазі комахи, поки їй вистачає білкової їжі. Через дефіцит останньої одні комахи стають сараною, нападаючи на багатих білком родичів, а інші - втікаючи від родичів хижих. Дорогою ті й ті підкріплюють свої сили, зжираючи всі підряд. По-моєму, дуже хороший опис сучасного політичного процесу.

У чому символіка омели, згадкою про яку я й почав розмову про майбутнє зростання насильства?

Бальдр у скандинавській міфології - бог весни, любимий син Одіна. Зненацька йому стали снитися сни, які провіщають смерть. Одін дізнався, що Бальдр загине від руки власного брата, сліпого бога Хеда. Дружина Одіна придумала, як урятувати Бальдра. Вона обійшла всі світи і взяла клятву в усіх істот і речей, що вони не заподіють її синові шкоди. Винятком став відросток омели, випущений нею з уваги.

Однак злий блазень із Асгарда - бог вогню Локі - підсунув сліпому Хеду прут із омели, коли боги забавлялися метанням списів та каміння в Бальдра, який став невразливим, і той упав замертво. У нижньому світі Бальдр, звісно, зайняв високе становище серед мертвих. Але кому потрібен весь цей "третій світ", особливо коли в тебе був шанс жити більш достойно?

Температура нашого суспільства нині така, що різні паразити свідомості розвиваються в ньому з подвоєною швидкістю. А структури, покликані боротися з такими інфекціями, так спотворюють суспільство своїми санітарними зачистками і безглуздими коментарями до них, що нас скоро почнуть лякатися навіть доброзичливі сусіди на Заході.

Агресія стосовно своїх, яка тільки звужує коло довіри, - це саме та "омела", здатна послати нас у політичне небуття. Безглузді пацифістські заклики лише погіршують ситуацію. Тактика "малих добрих справ" більше не працює.

Або влада, бодай задля інстинкту самозбереження, зробить щось таке, що потрясе негативні уявлення про неї, - або це потрясіння відбудеться само собою.

Весна, однак, в нас уже вбита. Поки що тільки в кліматичному сенсі.

Усі статті автора читайте тут.