Залишитися чи повернутися

Кількість біженців з України, які набули статусу тимчасового захисту в Європі, сягнула 4 мільйонів 805,53 тисячі осіб. Про це повідомило Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН).

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Європа готується до нової хвилі біженців з України — Reuters

На сьогодні це одна з найбільших криз переміщення людей у світі.

Понад три чверті опитаних європейців — 77% — готові прийняти українських біженців, згідно з результатами дослідження сервісу Eupinions (належить німецькому фонду Bertelsmann Stiftung), проведеного у вересні серед населення Бельгії, Франції та Німеччини.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Сотні тисяч українських біженців хотіли б залишитись у Німеччині назавжди — опитування

Рівень цієї відкритості найвищий в Іспанії і був таким незмінно з березня: 89% іспанців вважають, що їхня країна мусить приймати біженців.

Найнижчий рівень готовності приймати біженців із України — у Франції (72 %).

У Німеччині цей рівень готовності знизився з 86% у березні до 74% у вересні.

Тим часом у деяких країнах завершуються гуманітарні програми для українців, і біженці першої хвилі змушені тимчасово перетворитися на емігрантів: самостійно шукати житло та оплачувати його, шукати роботу, влаштовувати дітей у садки, школи.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

У Британії збільшилася кількість безпритульних українських біженців – The Times

Чи повернуться українські біженці додому після війни?

Більшість українських біженців не повернуться в Україну після закінчення війни. Такого висновку дійшли експерти європейського аналітичного центру Bruegel, базованого в Брюсселі, який спеціалізується на питаннях економіки. Від повернення додому українців стримуватимуть зруйнована економіка, ймовірно затяжний конфлікт і невизначеність. Уже зараз рівень безробіття у 35% та 50% зруйнованої інфраструктури країни не лишають українцям екзистенційного вибору «їхати додому чи залишатися в країні, котра прийняла». Цей вибір однозначний.

Згідно з опитуванням, проведеним Управлінням Верховного комісара ООН з питань біженців (UNHCR), 86% українців, які виїхали, рятуючись од війни, становлять жінки, 84% українських біженців — працездатного віку. 90% молодих людей мають закінчену середню шкільну освіту. Для порівняння: у ЄС ця цифра становить 84%. Вищу освіту мають 49% опитаних.

Біженці нечасто повертаються до «бідних країн» після того, як отримали можливість пожити «в багатих країнах», навіть коли безпекова ситуація на їхній батьківщині стабілізувалася. Чим довше триватиме конфлікт, чим вищою буде невизначеність щодо остаточного статусу України, тим чисельнішою стане нова українська діаспора за кордоном.

Якщо жінки та діти — біженці зможуть ефективно адаптуватися в країнах, що приймають, то після закінчення війни слід очікувати не тільки їх повернення на батьківщину, а й зворотного потоку чоловіків-українців до Європи з метою возз'єднання сімей.

Наразі потік українських біженців створив помітний тиск на соціальну систему, державні бюджети і ринки праці європейських країн. Проте експерти вважають, що з часом українці зможуть вільно пересуватися та працювати в різних країнах ЄС і таким чином осядуть там, де їх найліпше прийматимуть, і там, де вони будуть найбільше потрібні.

Щодо політичних наслідків, то уряди країн — членів ЄС мають бути готовими до утворення численної української діаспори, яка допомагатиме новоприбулим мігрантам, стримуючи таким чином гуманітарну кризу, і робитиме свій внесок у відбудову України, надсилаючи грошові перекази своїм рідним.

Iз настанням зими та посиленням російських обстрілів, руйнуванням iнфраструктури в Українi кількiсть біженців з України зростатиме.

Невизначеність у майбутньому на батьківщині та невпевненість у ньому — одна з основних причин для біженців залишатися в країні, що приймає.

«Я обожнюю Україну, але над нею, на мою думку, сильно знущаються. За її рахунок усі намагаються вирішити свої політичні питання. Вісім років тому почалася війна, тепер — повномасштабна, а через рік, умовно, закінчиться — і почнеться знову? Я не впевнена тут у своєму майбутньому абсолютно», — пояснює дівчина-студентка унiверситету в Києвi.

Матері не поспішають повертати дітей в Україну і через фактор безпеки, і через прагнення створити для них сприятливе соціальне середовище: умови для навчання, спілкування з однолітками, культурний і спортивний розвиток.

Більшість країн не тільки відкрили для українських дітей школи, а й надають їм спеціальні пільгові умови для відвідування культурних та мистецьких об’єктів.

Інша категорія громадян, які не поспішають повертатися, — студенти. Вони хочуть завершити навчання у країнах нинішнього перебування. Крім того, країни активно залучають українську молодь на ринок праці, і вона там успішно адаптується.

Слід сказати, що й до війни в освітній міграції була одна з найвищих часток неповернення громадян на Батьківщину.

Безповоротні міграційні втрати дітей та молоді загрожують українській економіці не лише скороченням пропозиції робочої сили в недалекому майбутньому, а й украй серйозними проблемами з народжуваністю.

Людський капітал є найважливішим фактором розвитку економіки, і його значні втрати, поза сумнівом, ускладнять економічне відновлення.

Українці швидко адаптуються завдяки тому, що вивчали іноземні мови у школах та вишах, завдяки безвізу вже подорожували Європою, тому процес інтеграції в них відбувається швидше, ніж у біженців з інших континентів. Статистика це підтверджує. За різними даними, в Нідерландах із 55 тисяч біженців працездатного віку вже працевлаштовано 83% (статистика UWV), 40% українців працевлаштувалися у Великій Британії (Бюро національної статистики країни), у Польщі працевлаштовані вже майже 400 тисяч («Голос Америки»). За деякими джерелами, українці в Польщі сплатили податків на 2 млрд євро — це втричі більше, ніж країна витрачає на біженців.

Українці закривають багато вакансій різних спеціальностей, зменшуючи дефіцит ринку праці. Їм притаманні високий рівень освіти, працьовитість, готовність швидко опановувати нові навички, готовність якнайшвидше стати до роботи навіть із невисокою, за європейськими стандартами, зарплатою.

Трапляються випадки, коли біженців переселяють із тимчасових притулків, як, наприклад, зараз в Ірландії та Болгарії, і тоді люди витрачають час на нові пошуки роботи чи влаштування дітей до навчальних закладів. Тому важливу роль відіграють центри адаптації біженців, які надають консультації, безкоштовні підготовчі курси, допомагають у пошуку житла та необхідних речей.

Крім того, допомагає швидше інтегруватись українська діаспора.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

77% громадян ЄС все ще готові приймати біженців з України – опитування

Висновки

1. Лише 13% бiженцiв повідомили про плани повернутися в Україну назавжди у найближчі три місяці.
2. 44% бiженців не мають намiру повертатися додому.
3. 43% поки що не можуть відповісти або не вирiшили.
4. Більшість хоче залишатися в країнах, що приймають (79%), 4% планують переїхати у третю країну, 17% ще не визначилися.
5. Майже чверть тих, що хотiли повернутися в Україну в найближчі три місяці (13%), вже поверталися в Україну принаймні один раз.
6. Основнi причини намiру повернутися:

— повернутися у країну народження;

— возз’єднатися з сім’єю;

— повернутися в культурне середовище;

— доступ до засобів до існування;

— вирішити питання, пов’язані з майном;

— освіта дітей;

— покращення ситуації у сфері безпеки;

— закінчилися всі заощадження.

7. Серед тих, хто має намір повернутися, меншу частку (7%) становлять ті, хто повідомив, що їхнє житло повністю пошкоджене/зруйноване, чи ті, хто не впевнений щодо стану їхнього житла.
8. Наміри повернутися частіше звучать від пенсіонерів (20%) або непрацевлаштованих осіб (16%), ніж від тих, хто в країні перебування нині працює (8%).
9. Основні причини залишитися у країнi, що приймає:

— ситуація у сфері безпеки;

— відсутність роботи;

— відсутність належного проживання;

— неналежний рівень надання основних послуг;

— відсутність освіти для дітей;

— не мають достатньо інформації щодо ситуації.

10. Так само для тих, хто ще не вирішив повернутися, головним фактором є значне поліпшення ситуації в Україні у сфері безпеки, на другому місці — впевненість, що буде робота або можливість отримати засоби до існування, після чого йшли впевненість у доступі до надання належних основних послуг, а також доступ до майна або наявність альтернативного житла.

Таким чином, на сьогоднi ми не можемо розраховувати на швидке повернення бiженцiв додому. Це, звісно, негативний фактор розвитку, який позначиться на економічному, соціальному та культурному житті пiслявоєнної України.

Більше матеріалів Оксани Панкової читайте за посиланням.