«ЗАГНАНІ» ЗБІРНІ «ПРИСТРІЛЮЮТЬ». ЧИ НЕ ТАК?

Такого історія чемпіонатів світу ще не знала. Представники відразу п’яти континентів сформували вісімку найсильніших команд планети. Та й хто, скажіть, на старті міг припустити, що в колоні щасливчиків виявляться представники таких далеких від футболу країн, як Сенегал, Південна Корея, США, що їхніми жертвами стануть Франція, Португалія, Італія... Чому раптом на провідні ролі вийшли представники футбольного закутку? Невже футбол у цих країнах досяг за якихось чотири роки настільки приголомшуючого прогресу? Невже пройшов непоміченим «футбольний переворот» у названих державах? Звісно, ні. Просто спорт номер один, завдяки своїй шаленій комерціалізації, схоже, домігся того, що на чемпіонатах світу перемагають аж ніяк не найсильніші, а найпідготовленіші футболісти.

Давайте повернемося на місяць назад, у той, як з’ясовується тепер, наївний час, коли головними претендентами на чемпіонський титул багато хто вважав Аргентину, Францію, Італію... Єдине, що трохи бентежило шанувальників цих команд, це епідемія травм, яка зачепила провідних гравців. Зірок завжди «ламали» і продовжуватимуть у міру сил калічити. Кожна зі світових першостей так чи інакше завжди недораховувалася низки помітних персон. Однак те, що коїлося перед світовою першістю в Японії та Південній Кореї, перейшло всі мислимі й немислимі межі.

Принцип «фейр-плей», уведений ФІФА, практично замучив футболістів із породи «автогенів» і «мисливців за ногами», але кількість ушкоджень, отриманих гравцями напередодні першості, продовжувала неухильно зростати. Більшість футболістів, які за станом здоров’я не змогли належним чином підготуватися до чемпіонату, заробили свої болячки на тренуваннях чи й зовсім на рівному місці. Медики схильні вважати основною причиною цього втомленість організму.

Судіть самі. Вкрай мало схильний до травм Зідан «зламався» через тиждень після фіналу Ліги чемпіонів, у якому саме він приніс перемогу своєму «Реалу». До цього Зізу тягнув свою команду крізь горно багатоетапної чемпіонської Ліги, був головною дійовою особою в першості й Кубку Іспанії, а також у матчах збірної країни і численних комерційних іграх «Реалу». Ще раніше колінні зв’язки порвав, воюючи на п’яти фронтах, Робер Пірес (чемпіонат Англії, Ліга чемпіонів, Кубок Англії, Кубок англійської ліги та гри за збірну Франції). Італія втратила Песотто й Альбертіні, Іспанія — Гвардіолу, Аргентина — Віваса; Бразилія за день до початку чемпіонату втратила Емерсона, Англія — Гарі Невілла, Каррагера і Джеррарда; окрім того, із травмами приїхали на чемпіонат Бекхем, Оуен і Дайєр; Німеччина була змушена починати першість без Дайслера, Циклера, Вернса, Новотни, Шолля, а вже під час турніру команду залишив Беме...

Зауважте — найсуттєвіших втрат зазнавали не збірні Саудівської Аравії чи Китаю, а країни, чиї чемпіонати прийнято називати провідними. Можливості людського організму мають свою межу, і деякі з зірок не витримали перевантажень. Зрештою, левову частку грошей футболісти одержують у своїх клубах, а не в збірних.

Скажіть, ви колись бачили такого непомітного Луїша Фігу в матчах за «Реал»? А такого безбарвного Тотті в іграх «Роми»? І чи не здається вам, що зазвичай невтомний Еммануель Петі, котрий зрештою одержав травму, був незвично тихим? Причина, на мій погляд, усе та ж: утома, викликана найтяжким графіком ігор клубних команд. Ті, кому пощастило «дожити» до чемпіонату світу, приїхали на головне футбольне змагання чотириріччя спустошеними, елементарно не здатними проявити своїх найкращих якостей.

Ви гадаєте, італійці хотіли перемогти менше за корейців? Та Бог із вами. За своєю індивідуальною майстерністю Тотті набагато перевершує Ан Юн Хвана, а Буфон як голкіпер набагато сильніший за Лі Вун Чже. Проте перемогу відсвяткували зовсім не італійські зірки. Так, звісно, можна стверджувати, що італійцям не пощастило. Справді, під час турніру судді не зарахували їм чотири(!) найчистіші голи, іноді ставилися до команди відверто упереджено. Та все ж одним суддівством невдачу італійців пояснити не можна. У старі роки Італія за найупередженішого арбітражу і жахливої безталанності могла б поступитися корейцям раз у сто років. Таке трапилося 1966 року, коли італійці програли збірній Північної Кореї. Проте подальший розвиток світового футболу показав, що цей ляп апеннінців був абсолютно випадковим. Тоді як нинішня поразка враження випадкової не справляє.

Команда, котра була не готова до чемпіонату, програла збірній, яка готувалася до нього довго і цілеспрямовано. Ну то й що ж у цьому поганого, скажете ви. Молодці корейці — відповідально підійшли до змагання, яке мало пройти на їхній землі, і закономірно перемогли. Готувалися б італійці краще — і 18 червня 2002 року тріумфували б вони! Однак гравці збірної Італії, так само як і інших країн, котрих ми за звичкою називаємо фаворитами, у силу об’єктивних причин не змогли повноцінно підготуватися до чемпіонату. У той час як календар першості Кореї був підігнаний під інтереси збірної, італійці, як і більшість команд-учасниць ЧС-2002, зібралися лише за два тижні до його початку. А ще раніше, у той час як збірна Кореї відшліфовувала взаємодію в численних (і найчастіше невдалих для них) товариських іграх, футболісти «скуадри адзури» самовіддано рубалися в матчах серії А і Ліги чемпіонів, лише зрідка відволікаючись на матчі головної команди країни. Гравцям збірної Італії, Аргентини, Франції, Німеччини, Бразилії та низки інших країн, чиї футболісти здебільшого виступають у провідних європейських чемпіонатах, просто не дали повноцінно підготуватися до мундіалю. І винний тут не якийсь конкретний злий дядько, а бездушна машина на ім’я «календар».

Ви можете заперечити, що це їхні, суто італійські (аргентинські, французькі тощо) проблеми. Однак фактично виходить, що учасники світової першості були поставлені в об’єктивно нерівні умови. «Кореєць» Хіддінк займався підготовкою своєї команди півроку, приблизно так само трепетно готували збірні США і Японії до чемпіонату Арена і Труссьє. Трапаттоні працював зі «скуадрою адзурою» усього два тижні. Гравці збірної Кореї отримували режим найбільшого сприяння у своїх клубах — з італійців як із зірок вимагали «підвищеної продуктивності».

За невеликої тенденції до вирівнювання класу (а те, що він вирівнюється дуже повільно, підтвердив потворний виступ збірних Китаю і Саудівської Аравії), ми отримуємо абсурдну ситуацію: за інших рівних виграє не той, хто краще грає у футбол, а той, хто краще готовий психологічно і фізично.

Адже погляньте на команди, які беруть участь у нинішній першості. Чимало з них грають в абсолютно однотипний футбол, вони скидаються один на одного так само, як схожі неймовірно втомлені люди. Погляньмо на список найкращих бомбардирів нинішнього чемпіонату. Серед лідерів — Роналдо і Клосе — нападаючі, котрі пропустили через травми більшу частину стомливого європейського сезону, а отже, які не втомилися отримувати задоволення від гри у футбол. Від багатьох же інших зірок пуття мало. Виходить, що, заганяючи футболістів у рамки міжнародного календаря, ФІФА разом із УЄФА ріжуть курку, що несе золоті яйця. Адже символами сучасного футболу поки ще вважаються Зідан, Фігу, Батістута, Дель П’єро, Бартез... Саме матчі з їхньою участю приносять міжнародним футбольним організаціям прибуток, отримуваний від спонсорів і реклами. Ні, звісно, можна проголосити новими зірками Пак Чжі Суна, Брайана Макбрайда чи Папе Бубу Діопа — але чи будуть у найближчі роки їхні футболки розкуповуватися так, як форма з іменами Зідана чи Фігу?..

Футболісти теж люди. Вони не можуть однаково блискуче грати дванадцять місяців на рік. Хтось із тих, на кого нинішнього сезону звалилося нелюдське навантаження, відверто відбував у Японії та Кореї номер, більшість же елементарно не можуть (хоч як намагаються) показати свої кращі якості. Середній рівень футболу європейської Ліги чемпіонів тепер помітно перевершує клас команд, які беруть участь у світовій першості, — більшої дискредитації ідеї змагань, придуманих колись Жюлем Ріме, бути не може. І якщо у фіналі (нехай це і малоймовірно) зустрінуться представники футбольної периферії, не дивуйтеся. В іграх утомлених чоловіків переможцем може вийти всякий...