За межами суспільного блага?

Ринок - це дивовижний і загадковий інститут економічних, суспільних і просто побутових відносин. У ньому співіснують і сувора економічна формула, і невгамовна емоція, і фантастична імпровізація. Але, незважаючи на всю широту палітри, його якість можна визначити точно: ринок - це суспільне благо, яке характеризується кількома ознаками.

Однією з них є невиключення. Практично неможливо виключити людину з кола споживачів цього блага. За фундаментальною, а не спотвореною регулятором ідеологією ринку кожен може прийти торгувати і будь-хто має право прийти купити.

Ознака неконкурентності у споживанні - споживання блага однією людиною не зменшує можливостей споживання його іншою. У нашому випадку йдеться не про придбання товару, а про послугу - можливість продати або купити.

Ознака неподільності - благо не можна розкласти на окремі одиниці. Це зрозуміло за визначенням: ринок - і є сукупність.

Навколо кожного ринку існує своєрідний суспільний договір - і продавці, і покупці, і просто відвідувачі діють так, ніби про щось домовилися. Це нагадує дії водіїв на дорозі. Вони керуються правилами дорожнього руху, але при цьому в їхніх діях трапляються імпровізації, не прописані в жодних ПДР: водії пропускають один одного, поступаються проїздом з другорядної дороги, попереджають зустрічних про пости ДАІ тощо. Це і є суспільний договір - сукупність формальних норм і неформальних настанов.

Якщо погодитися з визначенням ринку як суспільного блага, то зрозуміємо, що його руйнує.

Держава, прагнучи зарегулювати ринок усілякими нормами, доцільність яких до снаги осягнути тільки їй, знищує першу ознаку - невиключення.

Монополія, нав'язуючи власне уявлення про товар, послугу та їхню ціну, знищує ознаку неконкурентності у споживанні.

Держава і монополія, діючи спільно, тобто корупційно, знищують фундаментальний концепт, на якому ґрунтується ринок, - довіру. Це призводить до знищення ознаки неподільності. Ринок "розсипається".

Залишається формальний супермаркет, в якому вам укажуть що, за якими цінами і в якого виробника придбати. Навіть якщо це вам не зовсім підходить, вас переконають, що саме цього ви бажаєте понад усе на світі.

Трансакція купівлі-продажу відбудеться, але не бесіда про погоду, майбутній урожай огірків і можливість замовити їх кілька ящиків на вересень. Але ж саме неформальна складова суспільного договору є надзвичайно важливою. В ній - пасіонарність, експромт і імпровізація, які є основою новаторства й поступу. Саме тому зарегульовані відносини приречені: в них відсутнє суспільне благо або доступ до нього обмежений. А суспільне благо - основа всякої ініціативи, подаровані інвестиції.

Змальована картина - суть дійсності, яку можна визначити як приватизацію регулятором і монополіями суспільного блага.

Дійовими особами ринку є супероснови: капітали-капіталісти-споживачі. Якщо економічна формула, за якою живуть капітали, порушується, а поведінку капіталістів починають визначати монополії й фінансові спекулянти, то споживачі спостерігають, як ринок із суспільного блага перетворюється на приватну лавочку.

Ці ж висновки стосуються й простору (ринку) політичного життя. Шляхом маніпуляцій у виборця (споживача) формується викривлене соціальне замовлення, йому нав'язується політична сила, здатна його задовольнити (капіталісти-спекулянти), і в результаті формується влада (сурогатні капітали), яка діє за чужими для виборця мотивами (порушення економічної формули).

Результат усіх описаних явищ - тотальне знищення довіри між членами спільноти, а відтак - криза економічних, суспільних і побутових відносин.

Очевидно, що вихід з такої кризи може бути знайдений лише в разі, коли і держава (регулятори ринку), і монополії (капіталісти), і споживачі почнуть діяти консолідовано, спрямувавши зусилля на відновлення довіри й повернення статусу суспільного блага тим інститутам (ринок), інструментам (гроші) і середовищу (інформаційний простір), які їх втратили або втрачають.

Інформаційний простір також є суспільним благом, якому притаманні всі перелічені ознаки. Але через різноманітні "редакційні засади" медіаімперій та й просто банальну "джинсу" він стає клаптиковим і втрачає ознаку неподільності. Для збереження ознак суспільного блага в інформаційному просторі повинні панувати: компетентність, щоб виявити факт (власність); професіоналізм, щоб сформувати повідомлення про факт (легалізація власності в капітал); порядність, щоб не допускати повідомлення без факту (фінансові спекуляції).

Легко помітити, що всі кризові явища в політичному житті, суспільних відносинах, побутових контактах - суть індуковані стани зловживань у просторі ринку власності. Якщо допустимі спекуляції, що створюють фіктивні капітали, то можливі й фіктивні партії, влада, ЗМІ, твори мистецтва, шлюби тощо.

Отже, справедливим є твердження, що подолання економічної кризи (суть якої - криза довіри) спричинить мультиплікаційний ефект в інших сферах життя людини.

Одним з варіантів подолання кризи може бути зміна ставлення до грошей і визначення їх як носія суспільного блага - довіри.

Гроші нічого не означають у процесі обміну - на це вказував ще Адам Сміт. Вони важливі, бо є інструментом економічної формули. Але дуже шкідливі, коли втручаються у процес формування мети, що й маємо в суспільстві споживання.

Економічна формула повинна визначати засоби, а моральний закон - мету. У визначенні ж способів досягнення мети економічна формула і моральний закон мають не поборювати, а доповнювати одне одного. Абсолютизація морального закону й ігнорування економічної формули призводить до того, що така економіка зупиняється. Що проілюстрував Радянський Союз.

Навпаки, якщо економічна формула починає сама формувати уявлення про мету, ігноруючи моральні настанови, то отримуємо розпад морального світу, що продемонструвала криза. Такі економіки неспроможні без протиріч сформулювати смисли буття й забезпечити реальні способи їх досягнення.

Успішний посткризовий світ - це світ, який знайде коректний перехід від економіки засобів до економіки смислів, поставивши поруч з економічною формулою оновлений моральний закон.

Нинішня криза є не стільки кризою капіталізму, скільки кризою розпаду морального світу через абсолютизацію вигоди, яка пригнічує загальнолюдські цінності.

Приватна ініціатива, яка лежить в основі капіталізму, надзвичайно продуктивна, коли підкріплена концептами свободи, законності й справедливості. Коли ми говоримо про посткризовий світ, то повинні розуміти, що це світ, який запропонує нове уявлення про успіх - на концептах верховенства загальнолюдських істин над утилітарною доцільністю, - який явить новий, цілісний моральний світ.