З «лица необщим выраженьем», або «Вибір лідера — це вибір моделі управління країною»

У передвиборний період слово «харизма» звичайно вживається на порядок частіше, ніж будь-коли. До того ж це явище словесному опису піддається важко. Харизму особистості, так би мовити, відчувають серцем і лише за безпосереднього контакту з людиною, яка цією властивістю володіє. Проте середньостатистичному виборцю дають не так уже багато можливостей безпосередньо поспілкуватися з лідерами нинішньої президентської гонки. Набагато частіше симпатії чи антипатії електорату формуються під впливом образів і стереотипів, створюваних ЗМІ.

Про те, що таке харизма та у яких випадках має місце псевдохаризма, ми вирішили поговорити з О.Покальчуком, науковим співробітником лабораторії мас і організацій Інституту соціальної та політичної психології АПНУ. Останні п’ять років, у рамках планової роботи інституту, Олег Володимирович займався темою політичного лідерства та політичної еліти України. Досліджував тему страху як формотворного чинника українських протоелітних груп. Результати цієї роботи будуть опубліковані в колективній монографії лабораторії мас і організацій.

— Олеже Володимировичу, існує безліч визначень явища, яке називають харизмою. Не могли б ви дати стисле і, на ваш погляд, найточніше?

— Термін «харизма» ввів у наукове вживання Макс Вебер, і сталося це в той час, коли вимоги до наукових термінів не були настільки суворі, як нині. Сьогоднішнє вживання терміна «харизма», швидше, можна віднести до явищ культорологічних, ніж наукових. Проте, оскільки він знаходиться на стику безлічі явищ як особистісного, так і соціального, суспільно-політичного характеру, то продовжує залишатися в словниках багатьох дисциплін, зокрема, політології та психології.

Цей термін, що безпосередньо означає слово «дар», Вебер запозичив у протестантів. Передбачається, що це щось, чим людина наділена від народження і що безумовно сприймається оточуючими на емоційно-піднесеному рівні.

Стосовно характеристик лідерів, зокрема політичних, ми можемо стверджувати, що харизма — це певна властивість людської особистості, найважливіша людська характеристика, що припускає миттєву ідентифікацію як лідера в значної частини електорату (якщо йдеться про вибори), причому, хочу підкреслити, без будь-яких особливих підтверджень раціонального порядку. Існує певний приблизний набір знаків, якими супроводжується класична харизма. Людина має пройти через страждання і якось виділятися з загалу. Це зовнішні параметри.

Дуже важливо додати, що харизма є властивістю, протилежною адмініструванню. На мою особисту думку, скажімо, державний чиновник не може мати харизму. Є безліч лідерів, які завдяки особистій харизмі, забирали владу, отримували як важелі управління потужний бюрократичний адміністративний апарат, і цей дар починав втрачатися, тому що має принципово інші властивості. Харизму сприймають і генерують назад не структуровані групи, а ті, які, так би мовити, «мислять серцем». Коли ж вони отримують риси структурної організації, ця Божа іскра, на мою думку, втрачається. Адже харизма, умовно говорячи, не терпить кордонів. Вона всеосяжна та універсальна. І коли ЗМІ намагаються «створити» її за рахунок, приміром, адміністративної діяльності, то це є волаючим протиріччям із самим поняттям харизми. Адміністратор не може бути харизматиком. Він може бути сумлінним, авторитетним, компетентним, але в жодному разі не харизматичним. Тому, до речі, народ і недолюблює таких людей. У силу обставин, через те, що змушені організовувати роботу інших, певну людську властивість душевного пориву вони завжди вивертають навиворіт.

— Коли ми можемо говорити про псевдохаризму?

— Феномен харизми можна спостерігати та досліджувати під час масових зборів, демонстрацій, коли за безпосереднього контакту людини та юрби лідер приводить значну частину соціуму в емоційно-піднесений стан.

Псевдохаризма — це породження високих технологій ХХ століття, оскільки в більшості випадків ми маємо справу не з прямим впливом особистості, а з її непрямим напрямом, не з людиною, а з пропагандою її картинки. Те, як інтерпретують того чи іншого політичного лідера телебачення, радіо та преса, і є, на мій погляд, псевдохаризмою. Тобто, цей успіх (якщо він є, звісно) створюють (і ділять між собою) ЗМІ. До речі, як завдяки, так і всупереч. Оскільки дуже важливий деякий момент страждання, який, відповідно до класичних уявлень, наближає людину до Бога, а за нашими, більш світськими визначеннями, зближує її з народом, який страждає, то часом навіть негативний образ політичного лідера може працювати в абсолютно зворотному напрямі.

Прояв псевдохаризми в більш примітивних варіантах відбувається, коли лідери намагаються пограти... Оскільки люди всі досить освічені, читали різні книжки, вони намагаються пограти в якусь «обраність себе», штучно генеруючи власний образ — стиль поведінки, мови й презентацію себе в політикумі — як харизматичний. Часом особистість може бути досить вражаючою. Та зворотний зв’язок — підтвердження, на якому виховується, зростає харизматичний лідер, коли якась велика маса людей каже: «Так. Це справді лідер, ми відчуваємо це серцем», — виражений надто поверхово. У цьому випадку можна говорити про псевдохаризму.

— Як впливає харизма на долю людини, яка нею володіє, а також на людей, котрі її оточують?

— Харизма, як і будь-який дар Божий, зокрема є й випробуванням. З цілої низки історичних прикладів ми знаємо, що люди, котрі володіють харизматичними властивостями, дуже рідко бувають успішними та благополучними. Найчастіше — це якісь герої, страждальці за народне благо... Тому в суспільстві немає якогось усталеного образу харизматичного лідера, який був би благополучний у повному значенні цього слова. Це як в історії про Ромео і Джульєтту. Якби вони одружилися, то невідомо, чим би все завершилося.

На мій погляд, харизматичним лідером є Віктор Ющенко. За низкою типологічних прикладів, включаючи, до речі, недавні симптоми отруєння, які ще більше підсилили образ «страждальця», фактично завершивши цю картину. Це людина, яка долає перешкоди, яка близька масам тим, що її життєвий шлях дуже зрозумілий і простий: зростала, формувалася, робила помилки, публічно їх визнавала і виправляла, тим самим наближуючись до народу. Постраждав, так би мовити, за народне благо. І, власне кажучи, картина завершена. Думаю, це дуже яскравий приклад харизматичної особистості.

Взагалі ж, як мені здається, у суспільстві існують деякі постійні величини сприйняття таких, я б сказав, паранормальних, не дуже раціональних і, може, системно неточних сил. Думаю, що кількість харизми, яка може бути затребувана суспільством, константна, і якщо убуває в одного лідера, то обов’язково прибуває в іншого. Двох харизматичних лідерів в одному процесі бути не може. Може бути лідер компетентний, адміністративний тощо. І харизматичний, тобто інший. Якщо два харизматичних лідери перебувають в одному полі, то просто витискують один одного.

— Існують різноманітні типи харизматичних особистостей. За яких умов вони можуть стати позитивом, а за яких негативом?

— Я не давав би класифікаційної оцінки. Тому що негатив-позитив це завжди оцінка за фактом дії.

Крім того, якщо йдеться про вибір, приміром, між лідерами адміністративного та органічного типів, то, власне кажучи, це вибір моделі управління країною.