ЮВІЛЕЙ, ЯКОГО ЩЕ НЕМАЄ, АБО ЩО СВЯТКУВАТИМУТЬ РАЙОНИ?

Піднесений настрій панує в кабінетах державних адміністрацій чотирьох міських районів Києва. Ще б пак, адже, за їхніми підрахунками, у травні районам виповнюється по 80 років. Справді, таку дату слід би відзначити, але ... до неї ще доведеться трохи почекати. Якщо ж святкувати — то ювілей міської ради. Отут з роками все буде правильно.

Адміністративно-територіальні райони Києва та їхні керівні органи виникли не 80 років тому — що планують незабаром святкувати, — а значно пізніше. І річ зовсім не в тому, що хтось свідомо вирішив ввести київську громадськість в оману, а в необізнаності зі справжнім перебігом подій, які відбувалися 70—80 років тому.

Перші спроби
поділу міста

Про саме поняття району як одиницю поділу міста вперше заговорили 1917 року, коли на порядку денному постало питання створення в Києві районних дум. Відповідно до закону Тимчасового уряду Росії від 15 квітня, вони могли обиратися у містах з населенням не менше 150 тисяч. Завдання дум, або ж, як вони ще називалися, дільничних міських управлінь, полягало у «сприянні міському та громадському управлінню у виконанні завдань міського господарства, управління та потреб, які стосуються окремих частин міста».

Київ тоді поділявся в адміністративному плані на дев’ять районів міліції — Печерський, Дворцовий, Старокиївський, Бульварний, Либідський, Лук’янівський, Подільський, Плоський, Солом’янський. Вони були створені після лютневої революції 1917 року й замінили колишні поліцейські дільниці. Проте під час підготовки до перших прямих виборів до міської думи, що відбулися 23 липня того ж року, списки виборців складалися не за дев’ятьма, а за чотирнадцятьма районами. І не міліцейськими, а приписними. До вже названих додалися ще п’ять — Шулявський, Куренівський, Звіринець-Теличка, Пріорка-Сирець та передмістя Пуща-Водиця. Однак ці райони також не стали адміністративними одиницями. Так, напередодні нового 1917/18 навчального року прийом учнів до шкіл проводився за 13 училищними районами (замість Пріорки і Сирця, Дворцового, Шулявського та Куренівського з’явилися Забайків’я, Протасів Яр та Пріорсько-Куренівський район). Існували поділи також за іншими схемами.

Вибори до районних дум попередньо були призначені на січень 1918 року. Їх планували провести через два-три тижні після обрання Українських установчих зборів, щоб використати вже складені виборчі списки. Передбачалося створити у Києві вісім районів й обрати до їхніх дум усього 340 гласних (депутатів). У Подільському, Лук’янівському, Либідському та Старокиївському районах мало бути по 50 гласних, у Печерському та Бульварному — по 40, у Солом’янському та Пріорсько-Куренівському районах — по 30. Кількість обранців залежала від чисельності населення та розміру території району. Виконавчі органи дум — районні управи — планувалися з 12—17 штатних працівників, у тому числі діловоди та їхні помічники, друкарки, реєстратор, рахівник та «хлопчик». Ще були наміри створити раду голів районних управ та її секретаріат із трьох працівників. Проте реалізувати все це не вдалося через наступні суспільні катаклізми та класову колотнечу.

27 жовтня (9 листопада) 1917 р. більшовики, маючи на меті організувати збройне повстання та встановити в Києві свою владу, створили військово-революційний комітет (ревком). Такі надзвичайні органи диктатури пролетаріату з’явилися в багатьох регіонах України й проіснували майже чотири роки. Врешті 5-й Всеукраїнський з’їзд рад, який відбувся 25 лютого — 3 березня 1921 р., проголосив, що відтепер єдиними повноважними органами державної влади є місцеві ради та створювані ними виконавчі комітети. Це означало, що губернські та міські ревкоми скасовуються.

Відповідно до наступного рішення президії Всеукраїнського ЦВК, у Києві в період з 5 по 24 квітня 1921 р. пройшли вибори до міської ради робітничих та червоноармійських депутатів. Вони відбувалися на загальних зборах колективів підприємств, установ, військових частин, професійних спілок. Усього було обрано 1459 членів (депутатів) Київської міської ради. Перше засідання нового органу влади відбулося 26 квітня 1921 року. «Від імені армії» міськраду вітав В.Затонський, а депутати, зі свого боку, ухвалили надіслати привітальні телеграми «товаришу Леніну», Всеукраїнському ЦВК та Раднаркому, «Червоній Армії та її вождю товаришу Троцькому», Комінтерну, 1-му Київському кінному корпусу, 44-й Київській дивізії та англійським шахтарям.

На організаційному засіданні 7 травня голова Київського губревкому Ян Гамарник запропонував розподілити всіх депутатів для практичної роботи за галузевими секціями. Він вніс також пропозицію створити з них районні ради. В ухваленій постанові так і зазначили: «З метою наближення радянського апарату до робітничих мас створити районні ради з членів міськради за місцем їхнього обрання». Сформувати районні ради було доручено відділу управління губревкому. (Ось це засідання 7 травня потім і було помилково сприйняте за момент зародження районних структур місцевої влади.)

Невдовзі у приміщеннях райкомів Компартії (більшовиків) України відбулися збори членів міської ради, які були обрані на територіях партійних комітетів й автоматично увійшли до складу відповідних районних рад. Вони обрали свої виконавчі органи — райвиконкоми. Наприклад, у Печерському районі на 200 членів райради було дев’ять членів райвиконкому.

Через десять місяців після перших виборів були призначені нові — до міської та районних рад. Газета «Пролетарская правда» повідомила, що виборчі збори відбуватимуться з 24 лютого по 2 березня 1922 р. по шести районах міста. Положення про вибори передбачало, зокрема, такий порядок: «Райони міліції обирають своїх представників до міськради на загальноміських виборчих зборах міської робітничо-селянської міліції. Працівники театрів та артисти м.Києва об’єднуються й обирають своїх представників на загальноміських зборах. Службовці та викладачі трудових шкіл, притулків, майданчиків, дитячих будинків тощо об’єднуються за районами й обирають на районних зборах».

Робітники промислових підприємств та військові обирали депутатів у своїх колективах. Вищі навчальні заклади — обирали на загальноміських зборах, але за різними списками: окремо викладачі і студенти вузів. Так само за професійним принципом і по районах депутати потім і затверджувались виборчкомом.

Проте дуже швидко виявилися штучність і цілковита недієздатність новообраних районних рад. Вони не мали не тільки жодних прав, а й конкретних обов’язків, і до того ж лягли важким тягарем на місцевий бюджет. Відтак уже 24 липня 1922 р. міська рада, керуючись постановою Київського губвиконкому та рішенням Всеукраїнської наради голів губвиконкомів, ухвалила: «Ліквідувати усі райради м.Києва, кооптувавши усіх їх членів до складу міськради. Ліквідувати райвиконкоми, а їхніх працівників, за можливістю, залучити до посилення роботи райміліції».

Роз’яснюючи таке категоричне рішення, газета «Пролетарская правда» 26 липня писала:

«Райради були запроваджені з метою насамперед залучення робітничих мас до справи управління та радянського будівництва та просування щаблями радянської роботи найбільш здатних та свідомих безпартійних робітників. Досвід засвідчив, що зі справою залучення та просування у районному масштабі скрутно: залучення обмежувалось одиницями, а просування майже не було зовсім. Відвідуваність була в них незначною, справ для розгляду було небагато, а найголовніше — коштів для обслуговування окраїн міста зовсім не було. Райради відмирали.

Та ось з’явився неп з його місцевим бюджетом. Здавалося, нові перспективи відкриваються для діяльності не тільки губвиконкому та міськради, а й для районних рад. Здавалося, місцевий бюджет надасть реальні кошти для проведення термінових заходів, що райони знову заживуть. Але насправді місцевому бюджету виявилось не під силу навіть утримання лише співробітників, яких нараховується до 90 осіб в усіх райвиконкомах. За таких умов постало питання скорочення штату службовців взагалі та, зокрема, службовців установ, які нікого «не залучають і нікого не просувають» радянськими щаблями управління.

За умов несправджених надій, які ще так недавно покладалися на місцевий бюджет, — чи завдасть ліквідація районних установ шкоди інтересам робітників м.Києва? Звичайно, ні! Члени райрад кооптуються до міськради, у секціях якої на цей час ведеться досить інтенсивна робота. Узяти, наприклад, комунальну секцію — найважливішу з усіх. Хіба вона, за умови наповнення її членами райради, не зуміє сповна обслужити також й інтереси районного, околичного робітничого населення. Вона зможе заступити з успіхом райради та райвиконкоми й підняти комунальну справу на належну висоту. Взагалі — секціям належить блискуче майбутнє».

Квітень —
місяць знаковий

Отже, перша спроба запровадження в Києві районної системи влади, сумний 80-річний ювілей якої тепер вирішили святково відзначити, виявилась непідготовленою і невдалою. Це тому, що її було спрямовано не на управління районними справами у повному розумінні, а на створення «пролетарського активу радянського будівництва». Відтоді, як і раніше, поняття району стосувалося не рад. Районом називали певну місцевість, а районними — комітет партійної організації, міліцейську дільницю, різні галузеві структури тощо. Наприклад, 27 січня 1924 р. президія Київського губвиконкому та пленум міськради спільно з громадськими організаціями ухвалили перейменувати Печерський район на Ленінський, або Ленінку. Були також у Києві місцевості Жовтнівка, Сталінка, Січнівка (партійний район ім.Січневого повстання), Петрівка (на честь «всеукраїнського старости» Г.Петровського), Раківка (на вшанування голови Раднаркому Х.Раковського).

Нарешті у 1931 році міськрада розпочала розробку проекту єдиного районування Києва. Виявилось, що свої власні поділи міста за районами мають міліція, народні суди, відділ охорони здоров’я, фінансові органи, житлова управа, пожежна охорона, відділ благоустрою та інші служби. Тому вирішили спочатку умовно поділити місто на 100—120 мікрорайонів, щоб потім можна було точніше визначити остаточні розміри та оптимальну кількість адміністративних районів Києва.

Відповідно до проекту «Положення про міські районні ради робітничих, селянських, червоноармійських депутатів», у відання рад передбачалося передати «планування господарського та культурно-соціального будівництва, керівництво роботою підприємств промисловості районного значення, комунальним господарством та благоустроєм, розвиток житлового господарства та будівництва, утворення на фабриках і заводах власної сільськогосподарської бази, організація допомоги пролетарських мас міста радянським колгоспам і кооперативним організаціям на селі, організація постачання трудящого населення району, в першу чергу індустріальних робітників та прирівнених до них категорій трудящих споживчими товарами і продуктами харчування, а також сприяння розвиткові радянської торгівлі, сприяння поліпшенню роботи транспорту та зв’язку, керівництво роботою шкіл, бібліотек, культосвітніх закладів, сприяння роботі вузів та втузів, заходи з ліквідації неписьменності, забезпечення політико-виховної роботи серед трудящих, керівництво роботою у справі охорони здоров’я та соціального забезпечення, охорона революційного порядку та управління, всебічна допомога зміцненню обороноздатності країни».

9 жовтня 1932 р. Київська міськрада ухвалила постанову про утворення чотирьох адміністративних районів — Ленінського, Сталінського, Петрівського та Жовтневого. Президія ВУЦВК 20 травня 1933 р. затвердила це рішення, й 9 червня міськрада повторно ухвалила: «Утворити на території м.Києва чотири районні ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів у межах, що їх на даний час посідають районні партійні комітети». При розмежуванні територій за центральну точку було взято Софійську площу, від якої розходилися усі чотири райони. Проте вибори до районних рад, призначені на 5—15 серпня 1933 р., не відбулися.

Цього разу районування призупинили через очікуване перенесення столиці з Харкова до Києва. І все ж день народження районів наближався. 27 лютого 1934 р. президія міськради ухвалила свою третю, останню постанову: «Забезпечення належних темпів розвитку комунального господарства міста, усунення всіх хиб і перетворення Києва найближчим часом на зразкове соціалістичне столичне місто — одне з основних завдань, що ставлять перед собою керівні центральні та місцеві органи. Здійснення цих завдань вимагає перебудови роботи міськради у такий спосіб, щоб на основі ще більшого наближення до трудящих, особливо робітників фабрик і заводів міста, зміцнити зв’язок з виборцями й забезпечити цілком конкретне оперативне керівництво всіма ланками міського господарства. Тому на підставі постанов ВУЦВК та облвиконкому президія Київської міськради ухвалила: утворити в м.Києві чотири міські районні ради в районах — Ленінському, Сталінському, Жовтневому та Петрівському». Вибори до районних рад відбувалися з 25 березня по 3 квітня 1934 року.

Взагалі, квітень став певною мірою вирішальним для місцевої влади в Києві. У квітні 1921 року обрано першу міську раду, у квітні 1934-го — перші чотири районні ради, у квітні 1935-го з’явився п’ятий район — Дарницький, у квітні 1937-го утворено ще три — сучасні райони Печерський, Шевченківський та Московський, у квітні 1938 року засновано Залізничний район.

Тепер очікується новий переділ Києва, а з ним — нові районні ради. Здається, це теж буде весна — квітень 2002-го. Отже, відзначаймо ювілей, який настав, і готуймося до тих, які будуть.