Його Величність Канон

Професор Єльського університету (США) Гаролд Блум — помітна фігура у світовому літературному процесі, щоправда, інколи його сатиричний критицизм і в’їдлива іронія до певних авторів і текстів може трохи збентежити. Хоча під час нашої розмови зі славетним американським літературознавцем іронія та уїдливість залишилися на другому місці (хіба що за винятком кількох моментів). Блум був дуже радий дати інтерв’ю для українських читачів, зокрема тому, що торік у видавництві «Факт» вийшла українською мовою його монографія «Західний канон».

Цю працю називають гуманітарним проривом минулого. Якщо людина не може охопити і тримати у пам’яті все, що винайшло людство в царині духу, в неї мусить бути принаймні обізнаність із найвеличнішим, що було створено за всі ці часи. Г.Блум визначає свій список, починаючи від Данте, а завершує Беккетом. Загалом до цього переліку зараховано 26 прізвищ. «Я намагався представити національні канони крізь призму творчості їхніх центральних авторів: Чосера, Шекспіра, Мільтона, Вордсворта, Діккенса в Англії, Монтеня та Мольєра у Франції, Данте в Італії, Сервантеса в Іспанії, Толстого у Росії, Ґете в Німеччині, Борхеса та Неруди в Іспанській Америці, Вітмена та Дікінсона у США».

В основу добору текстів покладено естетичний критерій, а не соціально-історичні контексти. «На думку Гаролда Блума, література не слугує плацдармом для трансляції політичних чи соціальних ідей, не покликана дбати про класову чи ґендерну рівність. Важить лише естетика — потужність письма, свіжість і могутність враження. Поет або письменник приречений кинути виклик своїм попередникам і неминуче зійдеться з ними у сутичці, переможцеві якої дістанеться найвища нагорода — безсмертя. Література — це завжди битва за місце в Каноні, жорстка конкуренція за право залишитися у пам’яті поколінь. «Якщо Білл Ґейтс хоче пізнати справжню сутність американського індивідуалізму, — говорить Гаролд Блум, — то мусить читати Емерсона. А якщо ми всі прагнемо дізнатися про сутність людини, нам слід пізнати Шекспіра».

Під час розмови з відомим професором не відчувалося жодного дискомфорту. Гарольд Блум був у доброму гуморі, він одразу попросив сприймати його не як раціонального професора-ментора, а як звичайного, навіть наївного, читача, людину, котра «вимикає» свій інтелект під час читання творів світової літератури, адже любить літературу не розумом, а серцем, не лише аналізує сюжетні лінії, а й співпереживає літературним персонажам, відчуває їхній біль, проблеми, ділить миттєвості радості і щастя. Гаролд Блум проти «заполітизованості» літературного процесу, проти надмірної аналітичності, головне, на його думку, вміти переживати художній текст, перевтілюватися в душі героїв.

Наша розмова щодо праці «Західний канон» розпочалася з запитання, чому в переліку імен і текстів, поданих у книжці як такі, що мають увійти до світового літературного канону, майже не згадується регіон Східної Європи, зокрема там не знайти і українських авторів. Гаролд Блум делікатно зазначив:

— Я розчарований виданням «Західного канону». Зізнаюся, я був змушений подати цей перелік творів, адже цього вимагав мій видавець. Цей перелік текстів не містить багатьох творів, які я сам надзвичайно люблю, але був змушений відмовитися від їхнього включення через обмеження видавництва. У переліку — переважно канонізовані твори світової літератури. Щодо української літератури, то, на жаль, українська діаспора в нашій країні зробила небагато для популяризації української літератури в англомовних перекладах для американців. Те, що мені траплялося читати англійською, далеке від того, що ми розуміємо під поняттям «літературно-естетична вартість». Звичайно, така думка може викликати спротив (тепер багато дисидентських думок викликають спротив, а закиди в бік феміністичної літератури і феміністичної теорії взагалі крамола), але повірте, мине час, і таку літературу ніхто не згадає, бо в ній немає тієї естетики, яка закріплює твір у світовому літературному каноні, а власне, в людських серцях, навіки.

В основі естетичної концепції Г.Блума — явище страху впливу. Всі великі письменники відчувають у собі страх бути подібними до попередника. З такої психологічної кризи народжується опір, який може опроявлювати себе по-різному, але в опорі перемагають лише сильні, ті, хто у своїх творах або долають попередника і витворюють абсолютно новий стиль і спосіб мислення, або ж їхній стиль є таким, що вони інтегруються в літературну традицію, і вже саме від них починається новий відлік. Для Г.Блума кожен великий майстер народжується з опору страху впливу: Вільям Фолкнер постає з опору Герману Мелвіллу, Ернест Гемінґвей — Марку Твену, а Френсіс Скотт Фіцжеральд — Генрі Джеймсу.

Гаролд Блум переконує, що читати потрібно різну літературу і самостійно виробляти літературний смак. Тому не варто орієнтуватися лише на канон, хоча канон є вкрай потрібним, коли йдеться про викладання світової літератури, адже кожен курс — це однаково певний мінімум текстів, усього охопити ще нікому не вдавалося.

— Яким є ваше ставлення до перекладної літератури? Які, на ваш погляд, основні критерії якісного перекладу?

— Я не можу сказати щось певне стосовно перекладів, адже я не перекладач; я лише старий науковець, але можу вільно читати кількома мовами. Прошу вибачити мені, що не можу наразі читати українською, рідною мовою мого батька. Мушу зізнатися також, що моєю першою мовою, коли я жив іще у Східному Бронксі, була мова їдиш.

Щодо України, то знаю, 2007 року в цій країні вийшла в перекладі моя праця «Західний канон», але з дивних причин я особисто й досі не одержав жодного примірника від українського видавця. Така неповага до автора мене дивує.

— Де, на вашу думку, формується нині центр вивчення літератури?

— Ми всі сьогодні перебуваємо у прірві. Це кошмар — зокрема це стосується вивчення англійської та американської літератури. Сьогодні все чомусь ґендерно-орієнтоване або ж концентрується на кольорі шкіри письменника, а не на естетичній вартості творів. Єльський університет, як на мене, залишається останньою цитаделлю традиційної науки і, зокрема, філології, але за браком фахівців сьогодні в цей університет запрошують і «представників школи ресентименту». Я «існую» поза межами факультету англійської філології Єльського університету з 1976 року.

— Чи є бодай одна ваша книжка, якою ви задоволені найбільше?

— Жодної!

— Завжди майбутня книжка буде краща за попередню, чи не так? Над чим ви працюєте нині?

— Моя остання книжка «Jesus and Yahweh: The Names Divine». Протягом кількох останніх років я працюю над масивною студією з літературної критики, «The Living Labyrinth».

Насамкінець нашої розмови Гарольд Блум сказав, що його основне призначення в житті — вчити людей відчувати літературу і насолоджуватися текстом. Це найперше завдання, яке мусить ставити перед собою професор, а написання монографій чи статей — річ другорядна, яка мусить іти насамперед на користь першій меті.