Як став славним Станіславів

Станіславів, Станіслав, Івано-Франківськ - місто молоде. Його не сиво-давня, зате насичена багатьма подіями історія почалася із села з непривабливою назвою - Заболоття, що в межиріччі Бистриць. Великий коронний хорунжий Андрій Потоцький запросив французького військового інженера Франсуа Корассіні збудувати тут місто-фортецю, на зразок Замостя, яке вважалося ідеальним магнатським містом. А 7 травня 1662 року він надав місту самоуправління на основі Магдебурзького права. Через рік польський король Ян Казимир своїм привілеєм підтвердив цю дію, вказавши, що місто названо іменем сина Андрія Потоцького - Станіслава, а також затвердив місту герб. Власник міста заохочував людей поселятися в місті, для чого звільняв їх на 20 років від сплати податків, дав окремі привілеї єврейській громаді, та він і гадки не мав, що через 350 років його місто розростеться до невпізнання, налічуватиме понад 220 тисяч жителів і стане важливим економічним та культурним центром України.

Але сам Потоцький захотів мати в новому місті розкішне житло. За межами фортечних мурів звели палац і охопили його двома бастіонами. Із 1682 року фортеця виглядала вельми могутньою, із шістьма бастіонами. Довірена особа польського короля Яна Третього - Франциск Делайрак, відвідавши місто наприкінці XVII століття, з пієтетом писав: «Має Станіславів величний палац, збудований гарно й декорований каменем. Ринок, доми, мешканці й арсенал переважають усі інші міста Червоної Руси...». Потужну фортецю не змогла взяти 1676 року величезна турецька армія під проводом Ібрагіма-паші. Після приєднання Галичини до Австрійської імперії 1772 року фортифікаційна споруда втратила військове значення. За велінням цісаря знесли мури, використавши камінь для будівництва доріг та кам’яниць міщан, засипали рови, а згодом розібрали вали. Та не втратила фортеця цінності історичної. А в недалекому майбутньому вона набуде особливого шарму.

Шість років тому міський голова Івано-Франківська Віктор Анушкевичус запропонував підприємцеві Олегу Заріцькому стати інвестором проекту відновлення одного з бастіонів фортеці. Бізнесмен погодився, залучивши кредитні та власні кошти. І невдовзі більшу частину з 2000 квадратних метрів відновленого бастіону займуть мистецькі галереї. В них діятимуть виставки картин, скульптури, різьбярства, лозоплетіння та інші. На верхньому майданчику буде відтворено воєнну історію фортеці. Цій непересічній пам’ятці міста по-доброму заздрить палац Потоцьких, який нині не використовується. Новий власник - «Прикарпатська нафтова компанія» - досі не спромігся надати палацу пристойного вигляду, перетворити його в обіцяний культурно-туристичний центр.

Івано-Франківськ слушно вважають містом міжнаціональної та міжрелігійної толерантності, де майже три століття мирно співіснували чотири національності - українці, поляки, вірмени, євреї. Невипадково під час Десятого Міжнародного фестивалю ковальського мистецтва, в якому взяли участь ковалі з 17 країн, у місті було встановлено арку - символ дружби майстрів-ковалів з усього світу. В основу конструкції заклали картуші з написами чотирма мовами «Станіславів». Прагнення до міжконфесійної злагоди продемонстрували і глави трьох традиційних церков України - патріарх Філарет (УПЦ, Київський патріархат), митрополит Мефодій (УАПЦ) і верховний архієпископ Святослав Шевчук (УГКЦ), які з балкона ратуші спільно відслужили привітальний молебень з нагоди 350-річчя міста.

Івано-Франківськ на повні груди дихає національною історією. У великій імпозантній будівлі, де в різні часи були готель, ресторан, кафе та кінозал, 1919 року засідала Українська національна рада. Саме в цьому приміщенні було прийнято історичну ухвалу про об’єднання ЗУНР з Українською Народною Республікою. І символічно, що саме від дверей готелю «Дністер» (а не від Львова, як прийнято вважати!) у січні 1990 року проліг живий ланцюг єднання Заходу і Сходу України. А на вулиці Грюнвальдській, 11, розташовувався Державний секретаріат (уряд) ЗУНР. У місті чимало історичних будівель та пам’яток.

Але місто живе сучасністю, приваблюючи інвесторів. Вже другий рік поспіль Івано-Франківськ посідає перше місце за обсягами інвестицій в основний капітал на одну особу серед восьми обласних центрів Західної України. Багато про що скажуть залучені в економіку міста понад 263 млн. доларів іноземного капіталу. Недарма відоме агентство Standard&Poor’s присвоїло Івано-Франківську кредитний рейтинг «позитивний». А ось у рейтингу журналу «Фокус» столиця Прикарпаття - трохи нижче, на третій сходинці комфортності життя. Серед запорук досягнення того комфорту названо ефективну роботу економічного блоку міської влади та комунальників.

Щоб юне покоління росло в місті веселим і здоровим, приватні компанії та влада зробили кілька важливих подарунків. Шведська компанія «Електролюкс» спорудила дитячий ігровий майданчик у парку Воїнів-інтернаціоналістів, а за кошти міського бюджету та спонсорів відкрито великий зал для ігрових видів спорту в муніципальному фізкультурно-оздоровчому центрі. Ложку дьогтю у ювілей Івано-Франківська додав уряд. Із запланованих 43,5 млн. грн. субвенції на ремонт та реконструкцію міських об’єктів на умовах співфінансування з міською владою було виділено лише 10 млн. грн. Але до свята Івано-Франківська не надійшло жодної гривні...

«Я не схвалюю вибіркового підходу центральної влади до міст залежно від того, яку політичну силу представляють міський голова та депутатська більшість. Усі громадяни України рівні перед законом та Конституцією. Так само мають бути рівними і міста», - ставить крапку в розмові міський голова Івано-Франківська Віктор Анушкевичус. Та хто його почує?