Як «протверезити» надії молодих і дати надію тверезомислячим дорослим

З надією найпростіше — тепер кожна людина у своєму «близькому» світі, куди допускає лише родичів та близьких друзів, створює з власних особистісних ресурсів автономний «суспільний лад». І дуже багатьом людям, котрі перебувають «під анестезією» власної обивательської метушні, стає практично байдуже, авторитаризм чи демократія «надворі», адже вони чітко знають, що рухаються з «верхніми поверхами» влади паралельними курсами, без надії перетнутися. І те, як «дах їде», їх мало цікавить...

У молодіжних компаніях виникає табу на дві теми — це релігія і політика. Соціум більше турбує, як не зубожіти, як зберегти здоров’я та екологію. Тобто з вутлого «базису» важко перейти на духовну, а тому відсторонену «надбудову»...

«Люди розучилися мріяти, а мрія — це радість, і її відсутність робить нас сірою масою», — доводиться чути від комунікабельних людей. Але чомусь на це хочеться стомлено й похмуро відповісти: «Що за час настав — ми перестали лазити до коханих у вікна...». Стомлено й похмуро тому, що люди насправді досі не вміють об’єднуватися… Хоча в часи Майдану ті ж таки «сумирні» обивателі довели, що їм не чуже активне освоєння громадського життя, яке виходить за їхні особистісні межі, а отже — український соціум має перспективи. І тут можна говорити про актуалізацію в суспільстві конструктивної контреліти, але наша тема — очікування соціуму. Найпростіше їх проаналізувати, запитавши людей, яким вони бачать життя своє і країни в майбутньому.

Чи так уже світло й прекрасно в кінці тунелю?

Запитання «Як ви думаєте, що очікує нас і країну через десять років?» було поставлене респондентам у рамках дослідження Київського міжнародного інституту соціології під назвою «Думки і погляди населення України: жовтень 2010 року». З 8 по 20 жовтня було зібрано 2038 анкет у 110 населених пунктах України. Респондентам пропонувався список, з якого можна було вибирати кілька варіантів відповіді.

— Відповідаючи на запитання, люди продемонстрували не тільки своє бачення майбутнього, а й швидше поєднання прогнозу і сьогоднішньої зацікавленості у важливих для себе проблемах, — розповідає генеральний директор КМІС Володимир Паніотто. — Дуже складно побачити майбутнє через десять років у непрогнозованій, нестабільній країні, в якій відбуваються різкі зміни. Ми бачимо, що в наших респондентів переважає досить песимістичний погляд на майбутнє. У сфері екології ситуація не поліпшується, звідси й погіршення здоров’я населення, — тут логіка відповідей зрозуміла. Дивно, що на дуже високій позиції виявилася перспектива зубожіння населення, — за нашими даними, збільшення кількості бідних почалося з жовтня 2008 року, з початку кризи, а ось до неї, з 2000-го по 2008 рік, рівень бідності падав, і досить непоганими темпами. Люди думають, що зубожіння розтягнеться на наступних десять років, і це дивно…

— Десята частина населення вважає, що в суспільстві відбудеться розрив соціальних зв’язків і настане апатія. Як можна оцінити цю цифру?

— Або люди вважають, що це не найактуальніша для них проблема, або вони думають, що все буде гаразд, адже нинішні соціальні контакти їх влаштовують. Хоча за об’єднання людей у сильне громадянське суспільство висловлюються всього 6,3% опитаних. До речі, приблизно стільки ж (6,9%) вважають, що попереду нас очікує авторитарний режим. І хоча під цим підписуються чимало людей, усе-таки шанси на посилення влади як значущі оцінює втричі менше респондентів, ніж шанси на погіршення здоров’я, екології та на зубожіння. Зміну влади, революцію бачать у своєму майбутньому 9,9% опитаних — їх удвічі менше, ніж тих, хто тривожиться про своє здоров’я, доходи та екологію, але насправді їх відносно багато. До речі, найбільше прибічників цієї позиції серед людей з вищою (12%) і середньою спеціальною (9,1%) освітою.

Суспільство «старішає»

— Цікаво, як різнилися відповіді на запитання чоловіків і жінок, молодих і літнього віку?

— У нас жінки живуть на десять років більше, середній вік їхній довший, ніж у чоловіків, тому вони переносять на майбутнє свою тривогу з приводу здоров’я (22,7%) і становища людей похилого віку (14,5%). Чоловіків більше хвилює робота — вони сподіваються на зменшення безробіття (13,8%), крім того, їм не чужі проблеми влади, посилення тоталітарного режиму (8,7%).

На зменшення безробіття найбільше сподівається молодь у віці 18—29 років (16,8%), у цієї категорії населення завжди трохи більше надії на краще. Та й зубожіння населення їх хвилює менше, — за це висловлюється 18,5% молоді. Молоді оптимістичні. Люди в літах дають найбільше відповідей «не знаю» (37,8%), та й відзначають усього по мінімуму, за винятком погіршення здоров’я (21,2%) і погіршення становища людей похилого віку (21,2%). До речі, погіршення здоров’я населення найчастіше вибирають респонденти у віці 30—44 роки. А люди немолоді, як з’ясувалося, живуть своїм життям, виявляючи мінімальний інтерес до суспільного.

— А як відповідали в макрорегіонах?

— Більш песимістичні жителі Заходу — майбутнє зубожіння населення прогнозують 27%. Для порівняння: на Сході — 13,6%. Авторитарний режим прогнозують 9,2% жителів Заходу, 7% жителів Центру, 6,4% жителів Півдня і 5% жителів Сходу. Швидше за все, люди переносять у свої прогнози власні політичні оцінки реалій. Так, зменшення безробіття відзначають як майбутнє благо 22,4% жителів Сходу і всього 7,1% жителів Заходу.

— Який спосіб життя диктує майбутнє найбіднішим і найбагатшим українцям?

— Найбагатші люди, на жаль, до соціологічних вибірок не потрапляють. Зате є ті, кого можна зарахувати до середнього класу. Той-таки авторитарний режим більше турбує середній клас, ніж бідних. Бідних суспільний лад цікавить мало, до того ж вони вдвічі нижче (5,1%) оцінюють шанси на об’єднання і створення громадянського суспільства, ніж середній клас (12,1%). Зрозуміло, що ті, кому бракує грошей навіть на харчі, оцінюють майбутнє більш песимістично.

— Не змогли відповісти на запитання про майбутнє 32,1% опитаних. Виходить, що аж для третини населення майбутнє — у тривожному тумані?

— Насправді третина — це не так багато, зважаючи на наші реалії.