Як багатим батькам не зіпсувати життя своїм дітям

У англомовній пресі вислів «бідна дитина багатих батьків» давно вже є журналістським штампом. Зрозуміло, що нічого доброго в постійному відчутті голоду або неможливості отримати необхідну медичну допомогу немає. Ще легше зрозуміти людей, які, зазнавши жахливих проявів злиденності у власному дитинстві, ладні йти на все, аби така доля оминула їхніх дітей. Не дивує і той факт, що на побутовому рівні поняття злиденності має мало спільного з будь-яким офіційним рівнем бідності — чи то п’ять доларів на місяць для Китаю, два долари на день у середньому по планеті або 10 тис. дол. на рік для США. У когось бідність асоціюється з нереалізованою мрією про дитячий велосипед, у когось — із занадто скромними розмірами індивідуального басейну, а в когось — із вимушеною необхідністю обходитися під час круїзу на власній яхті без щоденних поставок свіжих перепелиних язиків. Можливо, комусь розв’язання цих проблем справді принесе відчуття щастя, хоча капосні психологи із соціологами не оминуть нагоди натякнути на наявність психологічних комплексів і захисту від них із допомогою підміни та компенсації. І звернуть особливу увагу на ризики, на які наражаються діти таких батьків. Досить повний перелік таких ризиків можна знайти в роботах Еда Дінера з Іллінойського університету. Їхній стислий виклад зводиться до переліку таких проблем:

1. Багатим людям зазвичай доводиться витрачати багато часу на підтримання (підвищення) матеріального і/або соціального статусу. При цьому в них залишається дуже мало часу та енергії на спілкування зі своїми дітьми. А саме цього потребує насамперед будь-яка дитина.

2. Успішні батьки і своїм прикладом, і своїми сподіваннями досить часто ставлять надто високу життєву планку для своїх дітей. І в тому разі, якщо дитина не має батьківської енергії, здібностей або елементарного бажання взяти цю планку, вона опиняється під потужним емоційно-психологічним пресом.

3. Часто-густо багаті батьки перетворюють атмосферу розкоші на предмет аж ніяк не останньої необхідності. Діти, які з дитинства перейнялися такою філософією, нерідко змушені обирати свій життєвий шлях, орієнтуючись не на власні інтереси і здібності, а на збереження заданого рівня життя.

4. Доволі часто батьки, які багато чого досягли в житті, не мають сумніву в тому, що їхнім дітям треба йти їхніми стопами. Спроби дітей піти власним, невторованим шляхом іноді перетворюються на особисту трагедію і для дітей, і для батьків.

5. Люди, які завищують значення матеріальних цінностей у житті, роблять це за рахунок нематеріальних цінностей. У такий спосіб батьки, котрі ставлять на перше місце фінансовий добробут сім’ї, часто виявляються неспроможні побудувати міцні міжособистісні стосунки, які ґрунтуються на любові та порозумінні.

6. Представники певних верств досить часто дивляться на інших представників суспільства згори вниз. Передаючи таке ставлення своїм дітям, вони тим самим істотно звужують їхнє коло спілкування і нав’язують їм переконання, ніби люди, які не відповідають їхньому рангу, не можуть мати належних чеснот і здібностей.

7. Часом батьки, які зробили значний ривок у підвищенні свого матеріального статусу, пов’язують рівень свого психологічного комфорту саме з рівнем матеріального добробуту, а не із задоволенням, що його дає досягнення поставленої перед собою мети. Їхні діти, виховані на подібних принципах і від початку непогано забезпечені, подеколи приречені на гедоністичний спосіб життя, не вміючи ні ставити перед собою певну мету, ні, тим більше, її досягати.

8. Заможні люди мають схильність вірити у свою винятковість, обумовлену достатньою кількістю грошей. Діти, які виховувалися в такій атмосфері й успадкували ці гроші, вважають, що їх цілком має вистачити, аби вибудувати відповідні стосунки з оточуючими. І в тих випадках, коли цього не відбувається, виявляється, що вони неспроможні досягти відповідного становища в суспільстві власними силами.

9. Перспектива задовольняти свої потреби без реалізації своїх можливостей позбавляє дітей багатих батьків розуміння того, що повноцінним відпочинок стає після повноцінної роботи. Ціле покоління плейбоїв та плейгьорл, які стомилися від безупинного відпочинку, змусили американських мільйонерів привчати своїх дітей заробляти гроші на кишенькові витрати розвезенням газет.

Важко сказати, чи враховували всі перелічені вище ризики сучасні мільярдери в період первісного нагромадження свого капіталу. Проте останні тенденції підводять до думки, що після смерті вони вже точно хочуть спокутувати всі свої гріхи. Уоррен Баффет, котрий займає другий рядок в табелі про ранги найбагатших людей світу зі своїми 46 млрд. дол., нещодавно спричинив справжній шок, відписавши 85 відсотків свого майна на добродійність. Своїм трьом дітям (54-річній розпорядниці добродійного фонду імені своєї матері, 52-річному відомому природозахисникові, 48-річному композиторові) він вирішив залишити стільки грошей, «щоб забезпечити їм можливість робити все, що їм потрібно, але не стільки, щоб вони могли нічого не робити». Білл Гейтс, найзаможніша людина на планеті (має 53 млрд. дол.), теж батько трьох дітей (старшому — 10 років) і фундатор найбільшого добродійного фонду (у який, до речі, і перерахував велику частину своїх грошей Уоррен Баффет), збирається залишити своїм дітям не більш ніж один відсоток свого майна. Сенфорд Мейл, який узяв їх собі за приклад, має лише якісь півтора мільярда доларів. Проте і цієї скромної суми, на думку фахівців, цілком вистачить, щоб зіпсувати дітям життя.