Як сиротам в Україні житло купували

Принаймні у тому, що стосується координації "дитячих" тем.

Ще не вщухли хвилі навколо скандальних бебі-боксів, як маємо новий прецедент - неефективне управління коштами субвенцій на розвиток сімейних форм виховання і забезпечення житлом дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування, головним розпорядником яких є Мінсоцполітики. Результат - на 1 жовтня 2018 року з виділених державою 517,7 млн грн не освоєно 80%. Те, що освоєно, використано з порушенням бюджетного законодавства, а подекуди в діях/бездіяльності посадових осіб убачаються ознаки кримінальних правопорушень. 157 дітей-сиріт досі не вселилися у придбане для них житло. Очікуваних результатів щодо забезпечення впродовж року не менш як 500 дітей-сиріт житлом та купівлі не менш як 50 житлових будинків для ДБСТ, визначених Планом пріоритетних дій уряду на 2018 рік, на 1 жовтня не досягнуто. Показник купівлі житла за дев'ять місяців виконано на 55%, житлових приміщень для ДБСТ - на 28%.

Згідно з українським законодавством (Закон "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування"), діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, в яких немає житла, з 16 років мають право ставати на квартирний і соціальний квартирний облік за місцем походження або проживання. Упродовж місяця після досягнення ними повноліття держава має забезпечити таких дітей соціальним житлом до надання їм благоустроєного житлового приміщення для постійного мешкання.

З 2005 року зазначена норма існувала переважно на папері. Коштів на це у держбюджеті не передбачалося. Тож на практиці отримати від держави квадратні метри за весь цей час вдалося невеликій кількості дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування. На 1 січня 2017 року на квартирному обліку перебували 26 671 дитина, які потребували поліпшення житлових умов. На 1 січня 2018-го - вже 27 397.

Cубвенції місцевим бюджетам на створення прийомних сімей та ДБСТ у 2015–2016 роках не були освоєні й наполовину, зокрема через нестачу кандидатів у батьки-вихователі. (Допомога на утримання дитини в прийомній сім'ї/ДБСТ останніми роками істотно знизилася, цих коштів ледве вистачає на харчування та базові потреби дітей. Соціальні послуги і психологічна підтримка перебувають на вкрай низькому рівні. До того ж недавно уряд вніс пропозицію про влаштування в такі сім'ї дітей із глибокими вадами здоров'я.) Тож уряд вирішив на ці субвенції ще й будувати будинки та купувати житло для дітей-сиріт.

У 2017 році на зазначені потреби було виділено 277,727 млн грн, у 2018-му - вже 517,7 млн грн. Однак чіткого механізму використання цієї субвенції Мінсоцполітики не прописало. Та й розмір її визначили випадково і некоректно. Більше того, у 2018-му, з незрозумілих причин, розчерком чийогось міністерського пера право на державне житло втратили діти, позбавлені батьківського піклування. Заплуталися ініціатори субвенції і в поняттях "соціальне" (тимчасове) та житло на правах власності.

У березні 2018 року Юрій Павленко звернувся до Рахункової палати з депутатським запитом - дослідити законність і ефективність витрачання субвенції з держбюджету на придбання житла для дітей-сиріт і ДБСТ, а також будівництво/капітальний ремонт/реконструкцію закладів підтриманого проживання і малих групових будинків, положення про які було затверджено тільки 3 жовтня нинішнього року. На думку депутата, "безсистемна реалізація деяких ініціатив під назвою реформ обумовила те, що вперше в Україні були виділені кошти з держбюджету за принципом "піди туди, не знаю куди, і принеси те, не знаю що".

29 листопада відбулося засідання Рахункової палати, на якому було затверджено звіт аудиту. Якщо стисло, його результати такі:

- за 2017 рік і 9 місяців 2018-го використано менше половини виділених коштів. Перш за все - через недоліки й прогалини в порядку їх використання;

- значну частину коштів використано з порушенням бюджетного законодавства;

- житло купують без застосування процедур публічних закупівель та експертного оцінювання майна;

- часто дії чиновників на місцях мають ознаки кримінальних правопорушень: вартість житла значно перевищує середньоринкові ціни; з коштів субвенції сплачено податки за контрагента (продавця житлового об'єкта); крім житла, оплачували купівлю земельної ділянки тощо;

- кожна п'ята дитина, яка отримала житло, в нього не вселилася, зокрема й через його непридатність для мешкання;

- право на житло в результаті необґрунтованих дій Мінсоцполітики у 2018 році втратили діти, позбавлені батьківського піклування;

- близько 2,5 тисячі дітей продовжують чекати квартир.

За межами матеріалів Рахункової палати лишилися численні факти порушення черговості і, взагалі, права на постановку на квартирну чергу.

"На жаль, ключова проблема тут - неналежна діяльність Мінсоцполітики, яке вкотре не надало чіткого механізму використання субвенції, - коментує звіт заступник голови Рахункової палати Андрій Майснер. - По суті, Мінсоцполітики підставляє чиновників на місцях, тому що до процедур використання цієї субвенції є багато питань.

В інфографіці ми визначили шість ключових проблем і ризиків, виявлених за результатами аудиту. Охопити всю Україну ми не могли фізично, та й вибірка з семи областей і міст Києва й Черкас - досить показова. Ми застосували ризикоорієнтований підхід. Аналізували, як і куди саме пішли обсяги фінансування. Також базувалися на інформації з різноманітних джерел - від правоохоронних органів до відкритих джерел.

Ми встановили цілу низку дій (інколи - бездіяльності) чиновників на місцях, які в окремих випадках мають ознаки кримінальних правопорушень. Серед інших причин, ці факти викликані новизною субвенції на тлі неналежної координації. Чіткого механізму, алгоритму, який би враховував бодай ключові ризики, немає. Мінсоцполітики, як головний розпорядник коштів, про це не подбало.

Немає жодних фільтрів, - купуєш що і в кого хочеш, без конкурсних процедур. Передбачено, що купівля житла здійснюється відповідно до закону, але не зазначено, якого саме. Ця недбалість призвела до того, що, закуповуючи об'єкти нерухомого майна житлового призначення для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, чиновники на місцях не застосовують (бо не зобов'язані) норми Закону України "Про публічні закупівлі", тобто не проводять конкурсних торгів. При цьому часто-густо продавцями житла на вторинному ринку є, наприклад, чинні або екс-чиновники (навіть заступник мера) відповідного населеного пункту.

Багато фактів, які можуть свідчити про зловживання. Наприклад, в Одеській області квартири й будинки закуповувалися за дуже завищеною ціною (в цілому - на 3,9 млн грн. - А.К.). На профільних інтернет-ресурсах порівнянна квартира в тому ж самому районі й на тій самій вулиці іноді коштувала на сотні тисяч гривень дешевше, ніж куплена. Чиновник каже: ну я ж вписався у граничну вартість і, формально, жодних норм не порушив. Коли різниця в мільйон гривень тільки на одній квартирі, а їх купують десятки, то можна уявити, які там ризики зловживань коштами держбюджету".

Доручення розпоряджатися субвенцією службам у справах дітей призвело до того, що субвенцію витрачали фахово непідготовлені люди.

"Показовою стала ситуація у столиці. Керівник служби у справах дітей спочатку перевищив повноваження, утворивши своїм рішенням (замість рішення керівництва КМДА) регіональну комісію, на підставі рішень якої надалі самою службою проведено господарські операції, що призвели до незаконного використання коштів субвенції, - продовжує Андрій Майснер. - З великої кількості забудовників у столиці служба відібрала за неконкурентною процедурою ТОВ для придбання надалі прав на 12 квартир на об'єкті капітального будівництва в Голосіївському районі м. Києва. Реалізація робіт мала здійснюватися через фонди фінансування будівництва виду А, управителем яких є інше ТОВ.

Не перевіривши фактичної готовності об'єктів, робоча комісія служби одноголосно прийняла рішення про придатність квартир для проживання. Служба в особі її начальника уклала не договори купівлі-продажу житла (порядком використання коштів субвенції на цей бюджетний період передбачено придбання саме житла), а договори про участь у фонді фінансування будівництва з посередником, чим створено передумови (ризики) для використання коштів субвенції не за цільовим призначенням, адже це привело до придбання не квартир у власника (забудовника), а майнових прав на майбутні квартири в посередника. До того ж будівельні роботи на об'єкті досі, фактично, не завершені. Купівля "квартир на папері" відбулася без застосування конкурентних процедур і за цінами, що перевищують вартість цих об'єктів у самого забудовника (за даними його офіційного сайту), загалом, на 977,6 тис. гривень.

За документами, у 2017 році будинки введено в експлуатацію. На фото від 24 вересня 2018 року видно, що вони досі непридатні для мешкання. Нецільового використання коштів внаслідок неправомірних дій столичних чиновників - на 8 млн 900 тисяч гривень

Про процедуру публічних закупівель і обов'язкове експертне оцінювання майна, рецензування якого, до речі, можна провести силами фахівців терорганів Фонду держмайна, Мінсоцполітики не подбав.

У Кольчинській селищній раді Мукачівського району Закарпатської області для двох дітей-сиріт за 588,8 тис грн купили взагалі не пристосовану до житла хату "на курячих ніжках" - без електропостачання, газу, каналізації тощо. Ще й витратили купу бюджетних коштів на її ремонт. Однак на момент проведення аудиту будинок залишався непридатним для нормального проживання.

Не маючи належного нормативно-правового інструментарію, роз'яснень Мінсоцполітики, чиновники на місцях змушені були вчиняти дії на власний розсуд, виходячи з граничних вартості та площі. Стосовно придатності закуплених об'єктів аудит виявив значну прогалину в законодавстві. Державні будівельні норми не поширюються на житло, яке купується на вторинному ринку. Але ж на нього витрачаються мільярди коштів платників податків із бюджету. Як визначати його кондиційність? Мінсоцполітики, як головний розпорядник коштів, мав це передбачити, скласти критерії, за якими добираються об'єкти. Недбалість у координації використання коштів субвенції, неналежне нормативно-правове забезпечення та неналежний внутрішній контроль, відповідно до ст. 26 Бюджетного кодексу, створили ризики неефективного й незаконного використання коштів держбюджету.

Деякі чиновники можуть сказати, що конкурсні торги, навіть якщо робити все правильно, забирають два з половиною місяці. Однак, наприклад, у квітні-травні нинішнього року всі на місцях уже знали, який матимуть ресурс, скільки кому грошей за цією субвенцією надійде. У серпні всі гроші, фактично, вже надійшли. Але з інфографіки видно, що на 1 жовтня 80% субвенції загалом по Україні не використано. Житомирська область і місто Черкаси цього року не використали жодної копійки. Таке враження, що діти-сироти там житла не потребують. Чи це державницький підхід до такого соціально вразливого питання, як забезпечення житлом дітей-сиріт, тим більше що їхнє право не реалізовували за кошти держбюджету до 2017 року?

По суті, ми відволікли ресурс з інших державних цілей, програм на те, щоб забезпечити житло дітям, які потребують захисту й особливої опіки, але знову маємо ризик до кінця бюджетного періоду не освоїти кошти (див.таб.). А все, що на цей час не буде освоєне, має повернутися в бюджет.

Кричуща ситуація - що через дії чиновників Мінсоцполітики і з мовчазного благословення Кабміну у 2018 році право на житло втратили діти, позбавлені батьківського піклування. Як можна нехтувати правами тисяч і так скривджених долею дітей? Це приклад антисоціальної діяльності посадовців міністерства, яке має формувати й реалізовувати соціальну політику в державі. На запити аудиторів із цього приводу міністерські посадовці пояснень надати не змогли. Але хтось із високопосадовців усе ж має за це відповісти, хоча б посадою. І це питання до прем'єр-міністра.

Так само необґрунтовано постановою було введено вікове обмеження на право отримати соціальне житло - 18-23 роки. На аудиті ми побачили ситуації, коли деяким дітям, які роками стояли в черзі як такі, що потребують житла, а у 2018-му досягли встановленого граничного віку, в отриманні житла не відмовили, хоча формально це суперечить встановленому віковому обмеженню. Але ж ці діти не винні, що держава роками не виконувала перед ними своїх зобов'язань, тому очевидно, що гарантоване право на житло забирати в них через штучне обмеження чиновники не повинні.

Якими будуть наслідки аудиту?

Наші пропозиції мають рекомендаційний характер. Ми подаємо їх кожному, відповідно до компетенції. Кабміну, Мінсоцполітики, нардепу Ю.Павленку, який ініціював аудит, профільному комітету ВР тощо. Звіт і рішення, крім того, подаються Уповноваженому з прав дитини М.Кулебі, який теж активно опікується цими питаннями.

На попереднє обговорення проекту звіту й на засідання Рахункової палати ми запрошувати заступника міністра соцполітики з європейської інтеграції пані О.Чуркіну, яка також курирує питання дітей-сиріт. Але чиновниця не знайшла можливості прибути. Довелося йти її колезі Наталії Федорович, яка, взагалі, курирує інші питання, і готуватися буквально за кілька годин до засідання. Це теж свідчення сумлінності посадовців, які в Мінсоцполітики опікуються питаннями дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування.

Важливо, щоб усі рекомендації Рахункової палати було виконано. У проекті бюджету на 2019 рік відповідної субвенції передбачено на 200 млн грн. більше за обсяг нинішнього року. Це - очевидний позитив, який треба посилити, а не знівелювати некомпетентним підходом та недбалістю. Тому під час розгляду звіту я звернув увагу заступника міністра Мінсоцполітики, щоб наступного року вони не мультиплікували всі ті ризики, які виявила Рахункова палата і які зі збільшенням обсягів фінансування поки що лише зростають".