Як не втратити людяність?

И привыкли. Поплакали, и привыкли. Ко всему-то подлец-человек привыкает!

Ф.М.Достоєвський "Преступление и наказание"

Основна маса людей справді звикає до всього - до достатку й становища, до підвищення цін, зміни місця проживання, до негараздів.

Людина так влаштована, що вміє змиритися, терпіти, наступивши на горло самолюбству і власній гордості. Вона навіть із хронічним болем звикає жити. Та все ж найстрашніше, коли люди звикають до убозтва, бідності, приниження й неповаги держави, громадянами якої вони є. Страшно, коли звикають до війни, змиряються, починають плисти за течією, викручуючись і намагаючись нажитися на ній, виправдовуючи при цьому принизливе становище інших людей або навіть своє власне такою собі доцільністю. Але, як на мене, немає такої доцільності, котра б виправдовувала втрату людяності. Один раз виправдаєш - і перестанеш бути людиною. А назад уже не повернутися...

Учора ми були впевнені, що дуже скоро повернемо Україні Крим, ну а вже Донбас - абсолютно точно відвоюємо, бо віддавати його ну ніяк не можна. Сьогодні як даність прийняли те, що Крим для України втрачений, щонайменше, не на одне десятиліття, і, схоже, більшість нас змирилася з тим, що повна блокада Донбасу, яка по суті означає його втрату для України, - вже "неминуча". Цю думку дедалі активніше підтримують як у владних кабінетах, так і в суспільстві.

(Не)громадяни

3 червня у ВР було зареєстровано проект закону 2004-а "Про зміни до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо посилення контролю над переміщенням осіб та вантажів (товарів) через тимчасово окуповану територію". Законопроект цей, прозваний блокадним, по суті зрівнює у статусі неконтрольовані території Донбасу і окупований Крим, з усіма наслідками, які звідси випливають.

А 16 червня на сайті СБУ з'явився "Тимчасовий порядок в'їзду на неконтрольовану територію і виїзду з неї громадян України та іноземців (осіб без громадянства)". Про позитиви й негативи нових правил перетину лінії розмежування у ЗМІ написано вже чимало. Порядок, який мав спростити пересування простих українців у зоні АТО, насправді обмежив і так урізані війною права громадян України - жителів Донецької та Луганської областей.

Найболючішим пунктом нового порядку стала заборона на автобусне сполучення. Хтось вважає, що метою нововведення було зменшити потік людей, припинивши рух автобусів одіозного "Шериф-туру" - основного перевізника маршрутом Київ-Донецьк-Київ. Про це на своїй сторінці у соцмережі свого часу різко висловлювався екс-заступник голови МВС у Донецькій області Ілля Ківа. Мовляв, перевізники, що здійснюють ці маршрути, "сприяють поширенню терористичної чуми і бруду по території України".

СБУ ж стверджує, що заборону на громадський транспорт було запроваджено з метою безпеки, оскільки велике скупчення людей робить їх мішенню для терористів. Хоча скупчення автомобілів і піший рух великої кількості людей, по-моєму, небезпечні не менше.

Війна на Донбасі (хоч як її називай) триває вже рік. І вже рік Україна не може сформувати державну стратегію щодо цих територій, впадаючи то в одні крайнощі, то в інші. Відтак, припинення виплат пенсій перетворюється на пенсійний туризм, а спроба заморозити економічну й господарську діяльність - у розсадник корупції. Майже півроку діє пропускний режим, що був запроваджений, аби запобігти терактам, а в результаті став фактичною блокадою не контрольованих нині Україною територій Донецької і Луганської областей. П'ять силових відомств посилено борються з терористами, які тим часом спокійно йдуть іншими дорогами, наприклад через РФ, на кордоні з якою блокади чомусь немає. А контрабанда, що потоками потрапляє на не контрольовані Україною території, - як і раніше, поза законодавчим полем.

Чи здатна, взагалі, Україна забезпечити повну блокаду непідконтрольних їй територій? І коли так, то яким чином? Такі запитання я спочатку хотіла поставити представникам усіх причетних відомств. Однак потім зрозуміла: всі відповіді будуть лише теорією. По-перше, тому, що не воююча армія розкладається, а вся система. По-друге, чергова спроба запровадити заборони - перетинати лінію розмежування людям, товарам або гуманітарним вантажам - нічим, по суті, не відрізняється від будь-яких інших наших дозвільних систем. У ній на рівні менталітету з самого початку закладено всі можливості не тільки для існування, а й для плідного розвитку корупції. Коли всі бачать, що крадуть усі, і питання лише в тому, від якої структури розчохляються хури, то навіть найчесніший боєць одного разу подумає: "А я що, лох?"

Ну не можна ж, справді, вважати серйозною боротьбою з контрабандою, наприклад, поданий 17 червня президентом П.Порошенком законопроект 2109-а "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку переміщення товарів до району або з району проведення АТО"? Так, за перше, порушення порядку переміщення товарів до району чи з району АТО законопроект передбачає штраф у розмірі від 10 до 100 (від 170 до 1700 грн) неоподатковуваних мінімумів доходів, а за повторне - від 100 до 200 (аж 3400 грн! - і це при тому, що за проходження однієї 20-тонної фури з нелегальним вантажем корупціонер може отримати від 50 до 150 тис. грн, а власник товару - збільшити вкладене в нього вп'ятеро) з конфіскацією товару, що перебуває у праві власності порушника. А якщо порушник - просто перевізник, якому товар не належить?

Та й, взагалі, контрабанда, строго кажучи, - це незаконне перевезення (і переміщення) товарів і/або інших предметів через митний кордон (державний). І якщо державного кордону немає, то й контрабанди, відповідно, теж ніякої немає.

Тож відповідь очевидна - забезпечити блокаду Україна не може. Ну принаймні не з допомогою заборонно-дозвільних систем. І вже тим більше - якщо при цьому залишить відкритими кордони з Росією, оголошення про рейсові автобуси до якої у прифронтових містах висять на кожному стовпі.

Звідси висновок: законопроект 2004-а і оновлений тимчасовий порядок найбільше і насамперед б'ють по звичайних людях.

"У Донецьк їжджу щотижня, - каже Олена Малютіна, держслужбовець, що живе й працює в Краматорську. - Там живе сім'я - чоловік, донька на канікулах. Новий порядок - це внутрішнє гетто. Створено принизливі, нелюдські умови громадянам України для перетину "кордону" всередині однієї держави. Нібито задля безпеки самих громадян.

Що стосується блокади, то я категорично проти. Таким чином ми знищуємо навіть примарну надію в людей, які досі вірять у країну, громадянами якої є".

Втім, цілком можливо, що СБУ жителів Донбасу громадянами України вже не вважає. Дисонансом у новому порядку звучить слово "біженці", яким називають переважно людей, котрі вимушені залишити свою країну, а не внутрішньо переміщених осіб...

"Ситуація у Донбасі зараз буде такою, як у Криму. Хоча я вважаю, що їх порівнювати не можна, - каже координатор правового напряму Схід SOS Олександра Дворецька. - Блокада Донбасу - це неправильно. Доки в нас відкритий кордон із РФ, ми просто робимо людей більш залежними від поставок товарів та гуманітарної допомоги звідти. І, швидше за все, Росія це використовуватиме. Спочатку буде завозити гуманітарку, потім перестане - щоб познімати, як люди голодують. А громадяни любитимуть Україну ще менше.

Я думаю, має бути якесь обговорення на рівні уряду про те, яку політику ми обираємо стосовно Донбасу. Поки що позиція України виглядає дуже дивно. З одного боку, ми ускладнюємо людям виїзд із непідконтрольних територій. І серед причин, з яких людина звідти хоче виїхати, евакуація в новому порядку не значиться.

З іншого - кажемо, що всі, хто хотів, виїхали, а решту ми блокуємо.

Не знаю, яка була основна ідея уряду, але збоку скидається, що ми намагаємося погіршити життя наших громадян там - не даємо їм виїхати, запроваджуючи дозвільні системи; і не даємо їм там достойно жити, забороняючи ввезення товарів. Ідеться ж про конкретних людей, яким ми спочатку обмежили виплату пенсій та різних соціальних допомог, а тепер ускладнили процедуру виїзду. Ми залишили їх наодинці з їхніми проблемами. Ми не надаємо їм житло, хоча це гарантує Закон про переселенців. Але при цьому кажемо, що на неконтрольованих територіях залишилися самі ватники, а тому потрібно їх блокувати…

Ну й, звісно, важливо зазначити, що пропускна система та економічна блокада порушують план дій і рекомендації стосовно безвізового режиму, в яких саме і йдеться про те, що кількість бюрократичних процедур необхідно скоротити, і громадяни повинні мати можливість переміститися на контрольовані території".

"Заборона на пересування громадським транспортом породила багато проблем для людей, - вважає лідер Донбас SOS Олександр Горбатко. - Щоб доїхати до КПВВ, а потім до "нульовки", вони платять колосальні гроші. А якщо грошей немає, то людина приречена залишатися під кулями й "градами".

До блокади, яка, схоже, неминуча, наша організація ставиться дуже негативно. Ми за те, щоб не втрачати цих регіонів. Насправді Росії важливо розхитувати там ситуацію, не дозволяючи Україні розвиватися і проводити реформи. А на людей їй наплювати. І вони почуватимуться покинутими, в них не буде іншого виходу, крім як змиритися з тим, що відбувається, - доведеться якось виживати, влаштовуватися на роботу, жити за місцевими законами, платити податки не Україні. Ці території потім буде важко повернути, - відбудеться розрив і ментальний, і в родинних зв'язках".

Залишитися не можна виїхати

З 2,9 млн жителів 27 міст Донбасу виїхало приблизно 850 тисяч (29%). Про це під час круглого столу "Рік після початку конфлікту. Гуманітарна карта потреб мирних жителів Донбасу", ініційованого Гуманітарним штабом Р.Ахметова 23 червня, заявив генеральний директор КМІС Володимир Паніотто.

"93% не хотіли б залишати місце проживання. Ще 4% хотіли б, але не можуть, і тільки 1% планує виїхати. З часом дедалі менший відсоток респондентів заявляє про бажання виїхати. Порівняно з груднем, тих, хто не хотів би виїхати, побільшало на 9%, - розповіла науковий співробітник КМІС Марина Шпікер. - А ті, хто хотів би виїхати, у червні (порівняно з березнем) дедалі гірше собі уявляють, куди саме (34%). Ті, хто знає куди, віддають перевагу Україні (28%) або іншому місцю в межах Донбасу (9%). У Росію переїхали б 19%".

У червневому опитуванні вперше досліджувалися особливості міграції тих, хто переїжджав, але повернувся до свого населеного пункту. Серед опитаних 12% виїжджали з міста самі або це робили члени їхніх родин. Переважно переїзд мав короткочасний характер - до трьох місяців (79%). Люди старшого покоління з самого початку планували переїзд тільки на час проведення активних бойових дій, молодь - на тривалий період.

Незважаючи на ескалацію військового конфлікту на Донбасі та серйозні труднощі в побуті, люди повертаються. "Основні причини - припинення активних бойових дій (31%), відсутність грошей для оплати нового житла (27%) і побоювання за залишене майно (24%), - розповіла науковий співробітник КМІС Дарина Пирогова. - Крім того, переселенці зіштовхнулися з труднощами при влаштуванні на нову роботу, дискримінацією з боку роботодавця, невмотивованими штрафами та зменшенням зарплатні, що істотно знизило рівень життя на новому місці".

Головними проблемами після повернення додому люди називають відсутність вакансій і високу конкуренцію, затримки зарплат на підприємствах, які працюють, високі ціни на продукти харчування та медикаменти, необхідність заощаджувати на кожній покупці, пропускний режим з Україною.

При цьому 62% жителів, які мешкають на непідконтрольних територіях, вважають, що жити важко, але можна терпіти. 32% відзначили, що в їхньому населеному пункті ситуація впродовж останнього тижня погіршилася внаслідок активізації бойових дій. Рівень потреб людей у містах, непідконтрольних Україні, залишається високим. Згідно з даними дослідження, 52% опитаних потребують медикаментів, 41% - продуктів харчування, 34% - побутових товарів. Найпроблемніша ситуація - у Стаханові, Ровеньках та Дзержинському. У Стаханові 80% опитаних заявили, що потребують харчування, медикаментів, засобів гігієни.

Про міжнародні норми

Прокоментувати "блокадний" законопроект, а також розповісти про те, як, відповідно до усталених міжнародних норм, має діяти держава стосовно людей, котрі залишилися на непідконтрольних територіях, DT.UA попросило Альону Виноградову, експерта з питань адвокації HIAS - американської неурядової організації, яка понад 125 років надає допомогу біженцям і мігрантам із різних країн світу, а в Україні відомої як Всеукраїнський благодійний фонд "Право на захист".

- Законопроект 2004-а, по-перше, призводить до повної блокади Донбасу та посилення гуманітарної кризи, а потенційно - до посилення напруги в суспільстві, - вважає експерт. - Адже, згідно із законопроектом, на окуповану територію (якою, відповідно, має бути визнаний Донбас) забороняється провозити будь-які товари, крім гуманітарних вантажів у супроводі МФЧХіЧП або ОБСЄ.

(Попри, безперечно, значний внесок обох цих організацій у надання гуманітарної допомоги Україні, деякі факти дивують. Так, наприклад, на офіційному сайті МКЧХ - організації, одним із 7 найважливіших принципів діяльності котрої є нейтральність, - я побачила таке формулювання: "підконтрольні опозиції території Донецької та Луганської областей". Прес-секретар МКЧХ у Києві Ашот Астабацян вважає її нейтральною. Однак загальновизнаними коректними на міжнародному рівні нині вважаються формулювання "території, підконтрольні та непідконтрольні урядові". Будь-яких інших у роботі організацій, котрі поважають себе та державу, в якій працюють, вживати не рекомендується.

Не може також не дивувати той факт, що під час воєнної агресії РФ в Україні СММ ОБСЄ збирає дані про кількість російськомовних шкіл у Києві. - А.К.)

Низка міжнародних і національних організацій активно співпрацює в розробці механізмів надання гуманітарної допомоги населенню в період воєнних дій. Положення законопроекту зробить неможливим надання такої допомоги. Тим часом пункт 3.7 порядку денного асоціації з ЄС закликає органи державної влади України, уряд посилити співпрацю з різними установами та організаціями у наданні допомоги населенню, яке страждає від конфлікту, з метою захисту найбільш незахищених верств населення.

По-друге, відповідно до законопроекту, люди, які живуть на Донбасі, будуть прирівняні до кримчан, - на них поширюватиметься Закон про окуповані території. У цьому законі передбачено отримання іншої довідки, а не довідки внутрішньо переміщеної особи (ВПО). Тобто люди будуть вимушені отримувати дві довідки за двома різними процедурами: одну - у відділах соцзахисту, іншу - у відділах міграційної служби. Для чого потрібні відразу дві ці довідки - ніхто не знає. Як і того, якими будуть наслідки, якщо отримати тільки одну з них.

Крім того, у зв'язку з визнанням законопроектом непідконтрольних Україні територій тимчасово окупованими, запроваджується спеціальний режим в'їзду-виїзду. Поки що на рівні закону тимчасово окупованою територією визнається тільки Крим. І в'їхати-виїхати туди можна просто за паспортом громадянина України. Законопроект передбачає, що паспорта буде недостатньо. Знадобиться спеціальний дозвіл. Зараз його дають відповідно до Тимчасового порядку, розробленого АТЦ. І всі знають про наслідки.

По-третє, законопроектом передбачено, що список населених пунктів, у яких повноваження органів державної влади не здійснюються або здійснюються не в повному обсязі, має визначати ВР. Досі це робив Кабмін. Торік список був неповний і викликав багато нарікань. Громадські організації добивалися його зміни кілька місяців. Оскільки у ВР України, на жаль, дуже важко досягти консенсусу, політичної домовленості, то є побоювання, що такий список або взагалі не буде прийнятий, або буде дуже неповним.

По-четверте, законопроект передбачає, що Україна відмовляється від своїх зобов'язань щодо відшкодування збитків, завданих майну осіб, котрі постраждали від конфлікту, покладаючи всю відповідальність на РФ, яку вважає окупантом. Міжнародні стандарти у сфері захисту ВПО передбачають, що держава повинна відшкодовувати своїм громадянам втрати, яких ті зазнали у зв'язку з внутрішнім переміщенням. Україна підписала Конвенцію про захист прав людини та основних свобод, перший протокол якої утверджує непорушність права власності, крім випадків, передбачених законом. Те, що відбувається зараз, - це порушення прав власності у випадках, законом не передбачених. У таких випадках держава повинна впроваджувати процедури, які б допомагали або повернути власність, або компенсувати її вартість.

Є також документ ООН - "Керівні принципи з питання переміщення осіб усередині країни". Один із принципів гласить: уповноважені органи влади зобов'язані вживати всіх можливих заходів для відшкодування людям того, що вони втратили. На жаль, ці принципи не є обов'язковими для виконання. Це так зване м'яке право, рекомендації. Але на сьогодні це чи не єдиний міжнародний документ такого рівня, визнаний усіма міжнародними й міжурядовими організаціями як стандарт того, яких заходів повинна вживати країна, якщо в ній сталося масове внутрішнє переміщення. Тому адекватність дій уряду країни щодо ВПО міжнародні організації оцінюють згідно з цими принципами.

Україна поки що взагалі нічого не робить для впровадження процедури компенсації вартості втраченого/пошкодженого майна. Є ініціативи окремих організацій і громадян стосовно повернення майна, ремонту, але на державному рівні нічого не відбувається.

Однак такі кроки має робити держава. По-перше, це свідчення того, що держава не відмовляється від своїх громадян. І тим самим відновлює до себе їхню довіру, яка, як ми знаємо, серед ВПО нині на найнижчому рівні. По-друге, це свідчення поваги держави до права власності. Оскільки ж до розробки процедур компенсацій мають залучатися всі зацікавлені особи, то це також знижує рівень соціальної напруги і сприяє відновленню соціального діалогу в країні.

Ну й, відповідно, це означатиме, що Україна визнає верховенство права, міжнародні норми, і громадяни можуть бути впевнені у своїй державі. До того ж державні гарантії стосовно права власності можуть навіть служити певним сигналом інвесторам. І, хоча всі ці заходи здаються дорогими, а ефект від них - надто неблизьким у часі, в далекосяжній перспективі вони дають надзвичайний результат.

Відомо, що у ВР зареєстровано законопроект 2167, який пропонує впровадити в національне законодавство вищезгадані міжнародні стандарти і передбачити право ВПО на компенсацію втраченого або пошкодженого майна. "Блокадний" законопроект зробить імплементацію цих міжнародних стандартів неможливою.

Законопроект 2004-а мали заслухати 17 червня в Комітеті з прав людини. Однак автори попросили відкласти розгляд на невизначений термін. Сподіваємося, поки що законопроект не розглядатиметься, оскільки лише погіршить ситуацію. Того ж дня був зареєстрований альтернативний законопроект 2004а-1 Н.Веселової, який скасовує пропускну систему. Обидва законопроекти намагаються врегулювати ситуацію з контролем за переміщенням на лінії розмежування з зоною АТО і адміністративним кордоном із Кримом. Громадські організації виступають за відсутність такого порядку взагалі, але всі розуміють необхідність вживати якихось заходів контролю з метою захисту держави. Наскільки жорсткими вони мають бути - сказати складно. Але заходи ці в жодному разі не повинні реалізовуватися за рахунок порушення прав людини, підсумувала А.Виноградова.

А Управління ООН з координації гуманітарних питань, своєю чергою, нагадує про резолюцію ООН 46/182, яка гласить: "Кожна держава в першу чергу відповідальна за надання допомоги жертвам стихійних лих та інших надзвичайних ситуацій, які трапляються на її території". Отже, держава, що постраждала, відіграє головну роль в ініціюванні, організації, координації та здійсненні гуманітарної допомоги на її території. Вона має сприяти організаціям, котрі надають гуманітарну допомогу, зокрема тим, що надають продукти, медикаменти, притулок і медичне обслуговування жертвам, доступ до яких дуже важливий".

Про державну позицію та гуманітарку

І державна позиція, і ситуація з гуманітаркою, на жаль, як і раніше, залишаються невизначеними. Держава не тільки не сприяє, а часто й заважає наданню гуманітарної допомоги. Так, 3 червня Гуманітарний штаб Р.Ахметова і ряд міжнародних благодійних організацій, таких як ООН, МКЧХ, ЮНІСЕФ, People in need, вкотре зіштовхнулися з проблемою доправлення гуманітарної допомоги людям, які залишилися у зоні збройного конфлікту на Донбасі.

Блокування гуманітарних вантажів, на думку начальника Гуманітарного штабу Р.Ахметова Григорія Колдунова, було викликане двома основними причинами. Перша - це відсутність будь-якої системи допуску гуманітарної допомоги і профільного закону в умовах воєнних дій, а також неузгоджені дії служб, які приймають рішення та керують процедурами в зоні АТО. Друга - політична, пов'язана з активним просуванням ініціативи стосовно організації повної товарно-сировинної блокади непідконтрольних Україні територій - законопроекту 2004-а. "Що ж до нового порядку, то на даний момент процедура ускладнилася для нас ще й тим, що пункт пропуску заповнений приватними особами, які намагаються проїхати на легковиках, - поділився Г.Колдунов. - Три смуги забиті. Люди заважають проходженню вантажів, а ми заважаємо їм. Ми зверталися з проханням, аби котрийсь із пунктів виділили виключно для гуманітарних вантажів".

"На певних пунктах пропуску буде встановлено режими "зеленого коридору" для гуманітарних вантажів", - заявив минулого тижня радник прем'єр-міністра Арсенія Яценюка Данило Лубківський за підсумками зустрічі глави уряду з міжнародними гуманітарними організаціями. За його словами, прем'єр-міністр дав доручення оптимізувати і спростити процедури узгоджень, необхідних для гуманітарних вантажів, відповідно до українського законодавства. "У рамках СБУ призначається посадова особа, відповідальна за координацію проходження гуманітарної допомоги, що діятиме у прямій координації з офісом віце-прем'єр-міністра та Мінсоцполітики", - сказав Д.Лубківський. Однак хто ця посадова особа, які саме КПП виділять для гуманітарних вантажів, якою буде система проходження - незрозуміло. Конкретики немає. І вже давно...

Тим часом надто вже розраховувати на допомогу міжнародних організацій Україні не варто. Так, із
316 млн дол. допомоги для 3,2 млн найбільш уразливих груп населення, які постраждали від конфлікту в Україні, що їх у лютому попросила ООН у міжнародних донорів, відповідно до Плану гуманітарної допомоги, на 23 червня надано і обіцяно надати лише 33%...

Прояснити позицію держави й дізнатися про плани на майбутнє DT.UA спробувало, надіславши
23 червня в Мінсоцполітики такі запитання:

"1. Чи підраховувало міністерство гуманітарні потреби на не контрольованих Україною територіях Донбасу? Якщо так, то які методики при цьому використовувалися, і в яких сумах виражаються ці потреби?

2. Чи може держава задовольнити гуманітарні потреби неконтрольованих територій власними силами? Якщо ні, то як саме і яких донорів планує до цього залучати?

3. Від яких донорів, якими шляхами та в яких обсягах непідконтрольні Україні території отримують гуманітарну допомогу зараз? Чи достатня ця допомога?

4. Які соціальні зобов'язання, відповідно до прийнятих міжнародних норм і підписаних Україною документів, держава має стосовно людей, які залишилися на окупованих територіях?"

Відповідей на цей час редакція, на жаль, не отримала. Прикметна реакція працівниці прес-служби, яка прочитала запитання першою: "А-а-а. Ну неконтрольовані території на те й неконтрольовані, що українська влада туди зайти не може. Отож... Загалом, чекайте відповіді".

Чекаємо... І звикаємо?..