Я — незграба

Зі мною нерідко трапляються різні смішні та прикрі речі: я часто розливаю сік, коли намагаюся налити його собі в склянку, зашпортуюся на рівному місці. Двічі за кордоном я губила свій іноземний паспорт (правда, на щастя, обидва рази знаходила), не можу згадати скільки разів у мене зникала, а потім дивовижно знаходилася банківська картка. І ручки змушена купувати щотижня, бо вони мають здатність безслідно зникати... А одного разу, коли у мене в руках вибухнула кавоварка, мої друзі сказали, що мені краще готувати тільки чай...

Дуже часто незграбними та розсіяними бувають люди, які живуть у своєму внутрішньому світі. Це стосується інтелектуалів, учених, творчих людей, які поринули в рішення якоїсь своєї проблеми. Так, один відомий український композитор міг зайти до трамвая скинувши перед дверима черевики, — йому, мабуть, здавалося, що він заходить у помешкання. А його студенти, які знали про цю особливість свого вчи­теля, підбирали його взуття і ставили на вулиці, де мав виходити композитор. Той виходив із трамвая, взувався і, ніби нічого не сталося, ішов далі, заглиблений у світ своїх мелодій...

Граційність здавна вважається однією з ознак краси, а незграбність — навпаки, вважається некрасивою. Але іноді незграбність буває милою — тоді вона стає специфічною гранню краси як цінності. Нас розчулює незграбність малюків, цуценят або кошенят. Незграбність дорос­лої людини може викликати кеп­кування з боку оточення, але коли ця людина вам подобається, ви завжди знайдете певну привабливість у її незграбності.

Незграбність є характерною особливістю гіподинамічних дітей. З них зазвичай виростають хай і незграбні, але добросерді люди, на кшталт князя Мишкіна, П’єра Безухова, Обломова... З перших днів життя малюк досліджує навколишній світ візуально, на дотик, на зуб, розвиваючи тим самим психомоторику. Якщо батьки занадто квапилися навчити дитину чогось нового, що не відповідало рівню її психомоторного розвитку, або багато чого забороняли синові чи доньці, то незграбність зазвичай ставала однією з рис цієї дитини. Так, малюк якого дуже рано поставили на ніжки, може мати кумедну незграбну ходу і в дорослому віці. Діти, яких постійно оберігають від небезпеки і нерідко остерігають гриманням на кшталт: «Не чіпай, бо розіб’єш!», у дорослому віці, потрапивши у світ реальних речей та подій, матимуть проблеми. Вони будуть схожі на слоненят у крамниці, де продають глечики: усе довкола них падатиме і розбива­тиметься. А ті, кого старші весь час осмикували: «Обережно! Не бігай, не лізь, бо впадеш!», будуть із неймовірною регулярністю падати на «рівному місці».

Сильна негативна реакція батьків на прояви дитячої незграбності, скоріше за все, при­зведе до того, що людина буде незграбною і в дорослому віці. «За тобою постійно «золоті верби» ростуть! Який ти в мене незграба! Ну що за ведмідь?» — ці щоденні нервові вигуки батьків супроводжуватимуть людину протягом усього життя, провокуючи на нові й нові помилки.

Дитячу незграбність в ідеалі зазвичай змінює більша точність та чіткість рухів. Так, дошкільнята вже легко виконують «великі рухи» — наприклад, добре ходять, бігають, гарно танцюють, але виконання дрібніших рухів їм дається складніше: їм ще не легко малювати, писати, вишивати. Бо в цьому віці ще недостатньо розвинута координація рухів. Згодом у дітей розвивається здатність точніше сприймати розмір, форму, фактуру предмета на дотик. Згодом діти починають розрізняти просторові та часові співвідношення між предметами. Але той, хто не розвинув у дитинстві кінестетичної чутливості і не навчився співвідносити свої рухи з положенням власного тіла у просторі, матиме дуже незграбні й різкі рухи. Такі люди постійно зіштовхуються з іншими людьми, наступають комусь на ноги або «не вписуються» у повороти на своїх автомобілях.

У період 11—12 років дитина перетворюється з незграби, який погано володіє своїм тілом, у добре фізично сформовану людину, з рівнем психічних та рухових навичок майже як у дорослого. Дитина вже може виконувати нові, недоступні їй раніше, моторні дії. Якраз у цей період у неї збільшується м’язова маса і розвиваються дрібні м’язи рук, що забезпечує можливість виконувати дрібні, точні рухи, зокрема пальцями, що свідчить про ефективну психомоторну діяльність.

Хоча, з іншого боку, більшість підлітків вважаються незграбними і за поставою, і за рухами. Просто в період інтенсивного росту організму дуже важко звикнути до «нового» тіла і навчитися добре керувати ним.

Батько психоаналізу Зигмунд Фройд вважав, що наші описки, обмовки, інші помилкові дії та незграбність свідчать про підсвідоме небажання не здійснювати якісь дії чи вчинки. Так, одна моя знайома дуже не хотіла кудись іти, але, зібравши волю в кулак, таки пішла і... впала зі сходів, підвернувши ногу. «Ой, яка ж я незграбна», — бідкалася вона, коли їй накладали пов’язку. Її бажання не йти в те місце таки здійснилося, хоча й за рахунок серйозної травми.

Часто незграбність буває пов’язана з професією. Моряки та борці відрізняються особливою, трохи хиткою ходою. У лікарів переважно буває нерозбірливий почерк. Напевно, лише сапери, хірурги, воротарі та президенти не мають права на незграбність. А так людство досить терпимо ставиться до незграбності, адже від неї ніхто не застрахований. Навіть найвідоміші представники людства. Так, у Юрія Гагаріна коли він ішов килимовою доріжкою на нагородження, розв’язався шнурок на черевикові. Кінохроніка зафіксувала, як той шнурок по-зрадницьки волочився за першим космонавтом планети...

На одному популярному шоу Джастін Тімберлейк своїм незграбним рухом оголив груди співачці Джанет Джексон, із якою вони співали дуетом. І всі довго обговорювали, чи це була прикра випадковість чи детально продуманий рекламний хід. Супермодель Наомі Кемпбел впала на подіумі під час показу модного одягу від Вів’єн Вествуд...

Проте, на щастя, незалежно від віку моторні навички можна розвивати. Найменшим підійдуть іграшки різні за фактурою та наповненням. Добре підходять для цього пірамідки, різноманітні «складаночки» та шнурівочки, пазли. Корисними будуть ігри з м’ячем, бадмінтон, теніс. Дуже підхожими для розвитку моторики є танці чи командні види спорту, де людина вдосконалює не тільки власні рухи, а й виробляє здатність вибудовувати правильну траєкторію рухів.

За незграбність не слід карта­ти занадто суворо ні дітей, ні себе. Люди, які постійно фіксують свою увагу на своїх похибках, стають іще більш незграбними.

Зрозуміло, що незграбність часто пов’язана з перевтомою. Якщо ви постійно не висипаєтеся і врешті-решт починаєте натикатися на речі у власній кімнаті, то варто передусім відіспатися та відпочити.

Або спробуйте відкрити у собі кицьку... чи іншу тварину. Подивіться, якою пластичною може бути, скажімо, пантера. Уявіть себе цією твариною. Або уявіть себе прудкою білочкою, яка впевнено перескакує з дерева на дерево, граційно балансує на тонкому дереві... Або прекрасним орлом, який літає високо в небі у цілковитій гармонії з навколишнім світом... Такі вправи допоможуть вам упоратися із власною незграбністю, особливо якщо вона пов’язана із невпевненістю та низькою самооцінкою.

Незграбність для дітей — ско­ріше норма, а для дорослого — своєрідна особливість особистості. Сприймати власну і чужу незграбність потрібно легко і з гумором. А найкраще — навчіться сприймати себе таким, яким ви є, — хай навіть незграбним, можливо, це дасть змогу яскравіше розквітнути вашій індивідуальності.