ВУНДЕРКІНДИ МИМОВОЛІ

Яка мати відмовить собі в задоволенні похвалитися, що її дитя раніше «призначеного» часу зробило перші кроки і пробелькотіло перші слова, тим самим зробивши серйозну заявку на появу в світі настільки юного генія! А зафіксувавши ще один рекорд зі «швидкісного» навчання, читання чи рахування, молоді батьки вже не проходять повз усілякі рекомендації із раннього розвитку дитини і штурмують найближчу філію клубу батьків обдарованих дітей. Звісно, більш насущні проблеми досить швидко відволікають їхню увагу, і більшість наполеонівських планів залишаються нереалізованими. І, як з’ясували недавно американські психологи, на щастя для дітей і їхніх батьків.

До цієї теми увагу журналістів у черговий раз привернула невдала спроба самогубства 10-рчного Джастіна Чепмена, котрий у восьмирічному віці був визнаний абсолютним рекордсменом, продемонструвавши коефіцієнт розумового розвитку, рівний 298. У два роки він уже грав на скрипці, у три — домагався переконливих перемог у шахи. Щоправда, тепер уже ніхто не зможе з’ясувати, які з його досягнень були справжніми, а які сфальсифіковані його матір’ю Елізабет Чепмен.

На недавньому судовому засіданні з приводу суїцидальної спроби Джастіна Елізабет було визнано винною в «створенні травмуючої ситуації» для своєї дитини, котра зараз перебуває на державному піклуванні. А вона ж хотіла надати їй максимальні можливості для реалізації всіх незвичайних здібностей, сподіваючись, що в такий спосіб відкриє їй шлях у краще життя.

Насправді ж учені так і не змогли визначити, яким є взаємозв’язок між ранніми проявами здібностей у дитячому віці та обдарованістю й успішністю дорослих людей. Часто-густо дорослі «вундеркінди» не можуть похвалитися ніякими досягненнями і, навпаки, найбільші уми людства згодом згадують, із якими труднощами їм у дитинстві давалося навчання. Лише одне залишається безсумнівним: діти з раннім розвитком стикаються з безліччю психологічних проблем, із якими без допомоги і підтримки дорослих впоратися не можуть. Саме на це і повинні спрямувати основні зусилля батьки, чиї діти демонструють неабиякі здібності.

Про те, які феноменальні успіхи демонстрував Майкл Кірни, американці дізналися лише з книги «Випадкові генії», котру нещодавно опублікували його батьки. Перше своє слово Майкл вимовив у 4 місяці, а вже в 6 місяців проінформував педіатра про «наявність інфекції в лівому вусі». У школі Майкл так і не вчився, зате Алабамський університет закінчив у віці 10 років. Забезпечуючи Майклу можливість для стрімкого інтелектуального розвитку, його батьки піклувалися також і про те, щоб у нього завжди були друзі серед однолітків, щоб він устигав удосталь награтися і повеселитися. І головне, щоб він сам себе не сприймав занадто серйозно.

Нині Майклу 18 років. Він готується до здобуття свого другого магістерського ступеня, однак не приховує, що більш важливим для себе вважає створення сім’ї. Жодних проблем із комунікабельністю в нього немає, він справляє враження щасливої, урівноваженої людини. А це, на думку Елен Віннер, професора психології, автора книги «Обдаровані діти: міфи й реальність» зустрічається серед вундеркіндів украй рідко.

За словами Марло Райса, шкільного психолога і директора Брумфілдської школи для обдарованих дітей, діяльність працівників цієї школи спрямована не стільки на максимальну реалізацію здібностей їхніх учнів, скільки на нейтралізацію тієї шкоди, що вже заподіяна їм оточуючими. «Більшість цих дітей має серйозні психологічні проблеми, багато хто страждає від депресії». Усвідомлюючи, що їхні здібності і знання часто-густо піднімають їх над вчителями і батьками, не кажучи вже про однолітків, ці діти дуже часто почуваються позбавленими підтримки, котра потрібна їм не менше, а значно більше, аніж «нормальним» дітям.

за матеріалами
International Herald Tribune