Ворогу не здається... гордий «Таїф»

30 листопада 1853 року пароплавофрегат «Таїф» опинився в Синопській бухті ще в гіршому становищі, ніж крейсер «Варяг» у Чемульпо. Опівдні з дощової імли показалися вітрила ескадри Павла Нахімова. І незвдовзі шість потужних російських лінкорів розвернулися вздовж строю турецьких суден, стали на якір і відкрили вогонь.

О 12.45 (на той час уже визначилася перевага росіян у вогневій потузі) з фрегата «Кагул» побачили пароплав, котрий ішов у хмарах диму вздовж лівої російської колони. У радянській «Военной энциклопедии» 1978 р. випуску і в №12 військово-історичного журналу за 2003 р. у статті, присвяченій ювілею Синопського бою, наводиться фальсифікована схема, де маршрут «Таїфа» проходить поза лінією турецьких фрегатів і корветів. Але в схемах із шханечних журналів російських кораблів курс «Таїфа» прокладено між турецькими і російськими кораблями. А колишній мічман «Трьох святителів» Сатін навіть пише, що Слейд прорізав стрій російських кораблів!

Англієць Адольфус Слейд, головний радник турецького флоту і фактичний командир корабля, вів його в самісіньке пекло. Фрегати «Даміад», «Каїді-Зафер», «Нізаміє» і корвет «Фейзі-Меабуд» разом із береговою батареєю №6 запекло відбивалися. Росіяни зазначали, що вогонь турків був сильний і влучний. У свою чергу «Париж», «Три святителі» і «Ростислав» вели нищівну батальну стрільбу. І під цим страшним вогнем з обох боків Слейд ішов мов на параді — на відстані кабельтова від російських гігантів! Такому командиру за боягузливість не дорікнеш...

У Синопській бухті Слейд показав, на що здатен хороший пароплав у вправних руках. Фортуна любить сміливих. Якщо на «Парижі», від якого й почав свій анабазис (військовий похід) Слейд, могли не встигнути зреагувати на виокремлення «Таїфа» з лінії турецьких суден, то з «Трьох святителів» уже не повинні були його проґавити. Але саме в цей момент турецьке ядро перебило шпринг, лінкор розвернуло кормою до берега і «Ростиславу» довелося переключитися на його захист. Фантастична удача! Але в будь-якому разі вихід назустріч усьому російському флоту аж ніяк не скидається на боягузливу втечу! Нікому ж і на думку не спаде писати, що «Варяг», виходячи назустріч ескадрі Уріу, намагався боягузливо втекти, чи не так?

Російські каноніри лазаревської школи навіть із бомбічних гармат (чотиритонна гармата з двопудовими снарядами) робили один постріл за дві хвилини. Інші гармати стріляли ще швидше, а «Ростислав» до того ж тисячу пострілів зробив подвійними снарядами. У Синопській бухті вирував залізний шторм (висловлювання Слейда). Усього ескадра адмірала Нахімова випустила більш як 18 тисяч снарядів. От що значить ЧФ! Для порівняння — на холодній Балтиці з бомбічних гармат робили один постріл за 4,5—7 хвилин...

І «Таїф» пройшов крізь це ревуче артилерійське пекло, але фрегати відрізали йому шлях у море. 104 гармати проти 22! Уже о 12.57 «Кагул» відкрив вогонь, а за п’ять хвилин до нього приєднався і «Кулевчі». В цей час у повітря злетіли «Навек-Бахрі» і «Гюлі-Сефід», а «Несімі-Зефер» і флагман турків «Ауні-Аллах» відклепали якірні ланцюги, щоб вийти з-під обстрілу. Якби Слейд затримався в бухті — його спіткала б така сама доля.

Російські фрегати били бортовими залпами, проте «Таїф» холоднокровно відстрілювався, майстерно маневрував і знову прорвав кільце оточення. На тринадцяту тридцять «втікач» уже втік від фрегатів, які вели вогонь із погонних гармат, але попереду з’явилися пароплави Корнілова. Вони кинулися навперейми — і о другій годині дня Слейд відтягнув на себе вже п’ять російських кораблів з одинадцяти! Якщо це і є «нікчемність англійської морської школи», як пишуть солодкоголосі співці російської слави, то можна зрозуміти Петра I, котрий якось заявив, що якби не був царем, то хотів би стати англійським адміралом.

Повернись-но хід Синопського бою інакше — і в найпотрібніший час під рукою в Нахімова не виявилося б украй необхідних при вітрі з моря пароплавів. Тому що сам начальник штабу, а фактично командувач ЧФ адмірал Корнілов гнався в цей час за «Таїфом», не звертаючи уваги на сигнали флагмана. Тобто в розпал бою Корнілов покинув товаришів! Добре хоч о 14.00 він, не бажаючи ділитися здобиччю, відіслав «Кагул» і «Кулевчі» до ескадри. Вона, на щастя, вже добивала останні турецькі фрегати і корвети.

Третя фаза бою тривала до 14.50. В активній перестрілці «Таїф» розбив носову бомбічну гармату «Одеси», але Корнілов не відступив і хотів узяти її на абордаж. Відкрив вогонь і «Крим», але далася взнаки вища швидкість турецького пароплава — о третій годині дня він зник у раптовому шквалі. І після цього нас хочуть переконати, що три години артилерійського бою і маневрів, які увінчалися потрійним проривом крізь у багато разів більші сили противника, — це боягузтво? Це доблесть і висока майстерність.

Увечері, огинаючи Синоп із півночі, Слейд бачив заграву колосальної пожежі, що охопила турецькі квартали міста. Через день він прибув у Стамбул зі звісткою про загибель ескадри, а ще за два дні повернувся до Синопа з пароплавофрегатами «Ретриб’юшн» і «Могадор». Він привіз хірургів. Населення все ще боялося повертатися в майже згоріле місто, у гавані якого плавали тисячі трупів, а на березі лежали сотні поранених, яким ніхто не надав допомоги...

Легендарний «Варяг»

Повертаємося в 1904 рік... Вихід із корейського порту Чемульпо надійно блокували п’ять крейсерів ескадри контр-адмірала Уріу і броненосний крейсер «Асама». Але навіть коли б японці якимсь дивом випустили «Варяг» у море, він не зміг би втекти від переслідування. Кочегари найшвидкохіднішого у світі крейсера (за даними довідників за 1901 р.) просто боялися своїх котлів, і за твердженням його командира Всеволода Руднєва швидкість корабля не перевищувала 14 вузлів!

Однак у ближньому бою шансів у погано броньованих й кепсько стріляючих російських кораблів не було. Що й показала демонстрація, влаштована Руднєвим для порятунку честі. Схоже, він сподівався на нерішучість противника. Зрештою, це був перший день війни Японії з потужною європейською державою, флоту якої виповнилося 200 років, і він вважався третім у світі. Японський же вперше показав себе тільки в недавній провінційній війні з Китаєм.

Команді, вишикуваній на палубі, Руднєв сказав: «...ми не здамо їм крейсера, ні самих себе і будемо боротися до останньої можливості і до останньої краплі крові. Виконуйте кожен свої обов’язки точно, спокійно, не поспішаючи, особливо комендори, пам’ятаючи, що кожен снаряд повинен завдати шкоди противникові». Після цього крейсер рушив до виходу з бухти. Об 11.45 з дистанції 40—45 кабельтових загриміли перші постріли «Асами». Через дві хвилини і «Варяг» почав пристрілюватися правим бортом, а потім відкрив просто-таки шалений вогонь.

Згідно з рапортом Руднєва цим вогнем був сильно пошкоджений «Асама» і потоплений міноносець, один крейсер затонув по дорозі в порт. Але командир англійського стаціонера комодор Бейлі, котрий спостерігав за боєм, писав у своєму повідомленні, що «росіяни відповідали сильним вогнем по японських суднах, але їхні відстані були неточними». Японці повідомляють: «У цьому бою ворожі снаряди жодного разу не влучили в наші судна, і ми не зазнали жодних втрат». Натомість першим же влучанням на «Варягу» було зруйновано головний далекомір, а потім і другий. Артилерійська практика на царському флоті була недостатньою, а про заклик Руднєва стріляти не поспішаючи комендори відразу забули і лупили на межі скорострільності — так само, як у Синопі. Отже, вогнем ніхто не управляв...

«Асама» накрив «Варяг» уже третім залпом. Японські фугасні снаряди, вибухаючи, давали високу температуру і безліч осколків, які вражали всіх, хто перебував на відкритій верхній палубі. Вже через 20 хвилин бою (за японськими даними, у «Варяг» на той час влучило три снаряди, насправді — два) почалися пожежі, і крейсер відвернув управо. У цей момент перебило стерновий привід, «Варяг» зазнав кілька важких влучень і, керований машинами, ліг на зворотний курс.

Японці пишуть: «Адмірал Уріу наказав переслідувати його крейсеру «Асама», який додав ходу і пішов навздогін. «Чіода» також певний час ішов за противником, але через недостатню швидкість ходу припинив погоню. «Асама» один переслідував противника, не перестаючи вести шквальну стрільбу. «Варяг», очевидно, мав сильні пошкодження і, охоплений полум’ям, утік на рейд. «Кореєць» пішов за ним».

«Чіода» не зміг наздогнати російські кораблі, хоча максимальний хід «Корейця» становив усього лише 13,5 вузла! Чи то завадили пошкодження, отримані в бою, чи то погане японське вугілля. Дорогий «кардиф» берегли для броненосців адмірала Того. О 12.45 «Варяг» підійшов до рейду, і бій припинився. За годину крейсери Уріу випустили 419 снарядів загальною вагою 13088 кг. «Варяг» і «Кореєць» відповіли 947 снарядами загальною вагою 23056 кг. І навіщось випустили ще 210 снарядів калібром 47 мм, хоча японські міноносці трималися віддалік, а до крейсерів вони навряд чи долітали.

«Кореєць» стріляв мало, і фактично один «Варяг» випустив удвічі більше снарядів, ніж уся японська ескадра! Якби відсоток влучань був близький до японського — Уріу було б непереливки. Однак влучань не було. «Варяг» повернувся на рейд, втративши багато людей на верхній палубі і частину гармат, із пожежами і креном на лівий борт. Фактично він боровся з «Асамою», «Нанівою» і «Нійтакою». З «Чіоди» стріляли тільки по «Корейцю», але той не зазнав жодного влучання і не втратив жодної людини! «Такачіхо» і «Акасі» не мали можливості вступити в бій через вузькість виходу з бухти.

О 15.30 відкрили кінгстони. Але сильно пошкоджений крейсер уперто не бажав тонути! Тільки о 18.10 він ліг на дно, але навіть у приплив стволи бортових гармат виднілися з води, а у відплив корпус оголювався до половини. Витративши близько мільйона єн, японці підняли його й включили до складу флоту як навчальний корабель.

Вони встановили, що в крейсер влучило до 11 снарядів, із них три — калібром 203 мм і вісім — калібром 152 мм. Причому машини, котли, гвинти та стернове управління пошкоджені не були і потребували тільки очищення, просушування і змащення (згідно з повідомленням керівника підняття «Варяга» контр-адмірала Ю.Араї). За уточненими даними, влучань виявилося дев’ять чи навіть вісім. Цього явно недостатньо, щоб пошкодити, як зазначено в рапорті Руднєва, вісім 152-міліметрових гармат, вісім 75-міліметрових і стільки ж 47-міліметрових, зробити кілька підводних пробоїн і заподіяти інших численних руйнувань...

Якщо вірити японським архівним документам, із дванадцяти 152-міліметрових гармат «Варяга» десять було визнано робочими! Перелік же снарядів, знайдених на крейсері (причому тільки тих, які виявилися непошкодженими і були здані на військові склади), показує, що дані Руднєва про їх витрачання дуже завищені. Отже, слово «легендарний» тут має щонайменше два значення...

У 1916 р. старий навчальний крейсер «Соя», на якому, на прохання Уріу і на честь його перемоги, не стали збивати стару назву, був викуплений Росією за 4,5 млн. єн. Такою є ціна легенди. Втім, не остаточна. У вересні 2007 р. на березі Ірландського моря, у шотландському селищі Лендалфут, біля місця остаточної загибелі крейсера (1925 року крейсер, відправлений на злам із Великобританії в Німеччину, затонув у шторм) відкрили пам’ятник «Варягу» — триметровий бронзовий хрест. У капсули, закладені в п’єдестал, зібрано землю з різних куточків Росії, пов’язаних із долею корабля. На створення монумента було зібрано близько 650 тисяч доларів.

Отже, вже через 20 хвилин бою, після двох влучань японських снарядів, не завдавши противникові ніякої шкоди, «Варяг» повернув назад і невдовзі був потоплений на мілководді, причому, попри «численні пробоїни» і відкриті кінгстони, тонув майже три години. Потім російські моряки дали слово не воювати проти Японії і були милостиво відпущені на батьківщину. Вирушаючи додому, екіпажі «Варяга» і «Корейця» побоювалися неприємностей. Але їх зустріли тріумфально! Георгіївськими хрестами нагородили всіх поголовно, у тому числі й екіпаж «Корейця», котрий не зазнав жодного влучання! Щось там не в’язалося зі статутом ордена, армія була незадоволена, але так було потрібно. Пісня «Наверх вы, товарищи...» стала народною. В.Руднєв удостоївся звання флігель-ад’ютанта й увійшов у пантеон героїв, а крейсер — у легенду.

Завершимо порівняння. Сміливі дії «Таїфа», який переграв половину російської ескадри, викликають велику повагу. Слейд показав чудову морську виучку і високий англійський клас. Можливо, саме ця ефектна демонстрація утримала Нахімова від бою з ненависними «освіченими мореплавцями» і в результаті відправила російських адміралів в окопи, а Чорноморський флот на дно Севастопольської бухти. Проте легендарним «Таїф» не став, пісень про нього не співають і пам’ятників не ставлять. Він зробив те, що мав зробити, для чого його будували й вишколювали екіпаж, — звичайну бойову роботу. Добре зробив? От і добре.

Нерішучість «Варяга» показала японцям, що росіян можна бити — і Росія отримала війну, разюче схожу на Кримську. Ті ж поразки на суходолі, та ж безнадійна оборона бази флоту і повна загибель самого флоту. Боюся, що коріння цього розгрому ховається у кримському ґрунті. Якщо виховувати флот і армію на героїзмі поразок і самозатоплень, то поразки стають уже традицією. І в якомусь сенсі таки легендарний «Варяг» у ці традиції чудово вписується.