Володимир ЄРЬОМІН: «У Новорічну ніч я вірю тільки в білу магію»

Напередодні новорічних свят особливо хочеться чародійства, містики, чогось надприродного...

У році, що ось-ось мине, українськими телеекранами пройшов новий серіал «Дев’ять невідомих». Кого тільки не було у фантастично динамічних серіях фільму: це і мільйонер Віктор Севидов (артист В.Гафт), який спонсорує наукові проекти, але вірить у чорну магію. І лицарі ордена Розенкрейцерів — таємної спілки алхіміків, які нібито навчилися штучно добувати золото. І члени німецької радикальної організації «Аненербе», котрі отримали завдання викрасти кришталевий череп, виготовлений, за однією з версій, в Атлантиді...

Блискуче виконання ролі чорного мага, що супроводжується цілим каскадом «паранормальних» трюків, зробило Володимира Єрьоміна, виконавця ролі чорного мага Артура (Левіафана), улюбленцем величезної армії телеглядачів.

— Володимире Аркадійовичу, в сучасному кіно сьогодні спостерігається явний потяг до містики. Тільки за останній час — «Нічна варта», «Майстер і Маргарита», «Дев’ять невідомих»... Звідки такий підвищений інтерес до надприродних речей?

— Початку кожного нового століття завжди відповідав підвищений інтерес до містицизму, і XXI століття — не виняток. Причина цього, певне, криється в певній загальній утомі, розчаруванні, у вичерпаності спроб знайти опору й розраду в повсякденному, реальному, земному.

Містика для мене аж ніяк не є синонімом чогось надприродного. Просто те, що нам сьогодні здається містичним, ще не знайшло свого цілком матеріалістичного пояснення. Як радіохвилі Попова, котрі колись здавалися чимось надприродним, а тепер їхня природа зрозуміла кожному школяреві.

Наш серіал — не казка, у ньому міститься певна правда про людину. Насмілюся припустити, що саме в цьому секрет його успіху.

— Ви вражаюче переконливо зіграли чорного мага Артура (Левіафана). Вас хтось консультував?

— Я й не намагався грати мага, у мої наміри входило зіграти людину, яка переймається колом особливих, не зовсім типових, але ж таки цілком земних проблем. Артур відрізняється від нас із вами лише не зовсім стандартними здібностями, котрі в зачатку своєму притаманні якщо не кожному, то дуже багатьом. Маг страждає, як усі, — наприклад, тому, що його зрадив улюблений брат. Тому консультантів не було. Та й де їх узяти?

Був, як ви знаєте, описаний у нашій літературі «консультант із копитом». Але зустрітися з ним неможливо, якщо він сам того не побажає...

— Розкажіть трохи про творчу групу фільму. Як проходили зйомки? Чи не було якихось містичних подій? Адже темні сили не люблять, коли вторгаються в їхню сферу...

— «Дев’ять невідомих» — це екранізація книжки письменника Віктора Брагіна. У головних ролях знімалися відомі актори Валентин Гафт, Єгор Бероєв, Ганна Дубровська і ваш покірний слуга... Сюжет фільму захопливий, але боюся розчарувати — нічого містичного під час зйомок не відбувалося. Усе було, як завжди. Знімальний процес для стороннього ока узагалі річ досить нудна. Чекаєш, поки виставлять камеру, світло, поки відрепетирують сцену. Суцільне очікування, в якому найважче — не розплескати, не втратити в собі щось дуже важливе.

— Хотіли б знятися ще раз у містичному серіалі? Є якісь пропозиції?

— Усе залежить від конкретної історії, котра може виявитися цікавою, а може — зовсім навіть навпаки. Річ не в містиці, а в тім, наскільки в сюжеті екстремально й незвичайно подано людські долі. Можна погодитися зіграти кого завгодно, навіть якогось таргана, якщо цю історію небанально і яскраво напише, скажімо, Кафка.

— Чи вірите ви самі в чорних магів та іншу всяку всячину? Чи доводилося стикатися з ними в житті?

— Мені досить часто доводиться зустрічатися з білими магами — це мої знайомі і друзі, котрих вельми приблизно називають цілителями. Мені доводилося бути свідком того, як вони надзвичайно талановито і щедро творили добро, допомагаючи хворим і нещасним людям. З чого цілком логічно зробити висновок, що існує й категорія людей, яка настільки ж інтенсивно приносить у цей світ зло. Але я їх ніколи не бачив і, правду кажучи, знатися з ними не відчуваю ані найменшого бажання...

— Як ви вважаєте — є доля, фатум? Чи було вам на роду написано стати актором? Чи вся річ у наполегливості людини, її працьовитості й інших пояснюваних речах?

— Як мовиться, на Бога надію май, але й сам про дещо дбай. Звісно, є і доля, і рок, і для кожної окремо взятої людини ці категорії більш-менш фатальні...

Але я вірю в здатність людини великою мірою управляти своєю долею, розпорядитися своїм життям дбайливо й розумно, виховати в собі щось гідне поваги. Головне — чогось дуже хотіти й докладати до цього жар душі та активність дій. Просити Всевишнього про допомогу емоційно й зрозуміло — теж дуже важливо. Хоча можна лежати нещасним напідпитку й нарікати: мовляв, карма така...

Не знаю, чи здійснив я вкладений у мене згори задум, ставши актором. Зате твердо знаю, що дуже стати на ці терени хотів — і досі з тією ж силою хочу.

— А як усе почалося?

— Я народився в маленькому сибірському містечку Павлодар. Якось туди приїхав цирк-шапіто. На пустирі неподалік мого будинку раптом заграв оркестр, щовечора йшли вистави. І я збожеволів... Для сучасних дітей, які поринули в комп’ютери, це прозвучить смішно, але для мене тоді все це виблискування, грім і свято були шоком. Я перестав ходити до школи і пропадав біля цирку з ранку до ночі. Був на побігеньках в артистів, допомагав уніформістам, а в нагороду щовечора сидів на виставі й умирав від щастя. Зрозуміло було одне: я мушу бути там, бути серед них рівним...

Коли цирк поїхав, я сів на потяг і поїхав до Свердловська, у циркову школу вчитися на клоуна. Не доїхав — мене зняли з потяга, привезли додому і відшмагали. На цьому закінчилася моя циркова кар’єра.

Але незабаром я вперше потрапив до місцевого драматичного театру. Потім вступив до студії при театрі — і пішло-поїхало!

— Ви народилися в Сибіру, навчалися в Казахстані, працювали в Пітері й Москві — звідки така географія?

— А тепер працюю в Росії, Казахстані та Японії. А відпочиваю на Мальорці, Канарах чи Маврикії... Така географія виникає з того, що людина ж — громадянин Землі і, попри наявність так званих коренів, має переміщатися по ній з власного бажання і (або) з примхи долі. І немає нічого цікавішого від цього процесу — подорожі...

— А яке місце в списку цих переміщень посідає Україна?

— Я дуже люблю Україну, обожнюю Київ, вважаю його одним з найгарніших міст у світі. Двічі бував у вас на гастролях, двічі — на зйомках. Це неймовірно театральне місто з чудовою публікою. Люблю українців. Мені здається, вони набагато симпатичніші за нас, росіян, — добріші, душевно щедріші, відкритіші, наділені чудовим почуттям гумору.

У театрі Лесі Українки працює один із моїх друзів, актор і режисер Олег Роєнко — усі перелічені вище чесноти він може проілюструвати наочно.

— Чи важко інтелектуальному актору в наш час бойовиків і крутих розбірок?

— Легше від легкого — просто береш і перемагаєш усіх міццю свого інтелекту...

А якщо серйозно, то за цих часів нелегко всім — навіть основним персонажам цих самих розбірок. Їхній вік недовгий, незавидне життя і доля.

Сьогодні, коли улюбленим героєм населення став новий росіянин (у вас — українець), мати «м’яке, інтелігентне обличчя» невигідно — величезний пласт ролей спливає в чужі руки. Але якщо з мене зняти окуляри, із цього обличчя можна багато чого зліпити — від лиходія до простака і навіть коміка. Але от лихо — мало хто з режисерів хоче експериментувати.

Хоча в «Дев’яти невідомих» я все ж таки зіграв чорного мага...

Володимир Єрьомін — заслужений артист Росії, актор театру і кіно, закінчив Школу-студію при МХАТі. Зіграв близько 70 ролей у театрі, 40 — у кіно і на телебаченні, 30 — у телесеріалах.

Працював на сцені Академічного російського театру драми ім. Лермонтова (м.Алмати), Академічного Великого драматичного театру ім. Горького (гол. режисер Г.Товстоногов, Санкт-Петербург), театру «Сатирикон» (худ. керівник К.Райкін, Москва).

Дублював сотні закордонних фільмів, зокрема за участю зірок західного кіно: Аль Пачіно, Роберта де Ніро, Дастіна Хоффмана, Ентоні Хопкінса, Роберта Редфорда, Майкла Дугласа. Відзначений премією Бі-бі-сі (Англія) за найкращий дубляж (Аль Пачіно у фільмі «Адвокат диявола»).

Автор сценаріїв семи художніх фільмів.

Філолог, закінчив Казахський державний університет за спеціальністю «Російська мова та література». Переклав кілька п’єс, зокрема «Жак і його пан» М.Кундери (репертуар театру «Сатирикон»). Автор трьох книжок для дітей і юнацтва.

Член Спілки кінематографістів і Спілки театральних діячів, член Гільдії кіноакторів, продюсер, генеральний директор кіностудії «Тріада» (Москва).