Вода і вітер у країні тисячі озер

Якщо Шацькі озера вивчені вздовж і впоперек, тож треба їхати на Мазури. Це чудовий вибір для тих, хто хоче відпочивати, змагаючись із водою та вітром.

Вармінсько-Мазурське воєводство називають «країною тисячі озер». У самій столиці регіону, тобто в Ольштині, озер налічується аж дев’ятнадцять, з яких три великих. Однак Вармінсько-Мазурський край — неоднорідний: є місця, де озер більше, ніж суші, а є також цілі повіти, де великої води не зустрінеш — як, наприклад, на заселеній етнічними українцями північній Вармії. А найбільше води саме в дивовижній країні великих мазурських озер, що розташована поміж російським кордоном та низинною Мазовією, у східній частині вармінсько-мазурського краю.

Для кого цей рейс?

Кожної миті випливу
в такий рейс,

Тільки де це, ну де це...

Ці слова популярної польської пісні знає кожен, хто бодай раз відпочивав на польських озерах. А запитання, поставлене тут, доречне. Катання на яхтах — спорт для багатіїв, а чи доступний він також і для пересічного українця?

Наприкінці вересня — на початку жовтня погода «яхтсменська», а ціни до смішного невеликі. Єдине, про що слід подбати, — щоб у команді був принаймні один досвідчений капітан, у якого є посвідчення на право управляти яхтою (може бути видане й в Україні). Якщо такого нема, слід подумати про десятиденні курси, на яких навчать водіння й видадуть усі «папери» (такі курси на Мазурах організують повсюди, і їх немало), або записатися у організований яхтовий студентський табір. Таку можливість, скажімо, мають українські студенти, котрі беруть участь у міжнародній програмі Балтійського університету (вона діє у кільканадцяти ВНЗ, зокрема у Львівському університеті ім. Івана Франка), втім, є й інші варіанти недорогого відпочинку під білими вітрилами.

З якого порту починати?

Якщо комусь до вподоби клімат модного курорту, потрібно їхати насамперед у Миколайки. Це чотиритисячне містечко носить звання яхтової столиці Польщі. Однак за приємність побути в самому центрі розважального життя північно-східної Польщі доведеться трохи заплатити. Втім, якщо не харчуватися в дорогих ресторанах і не жити у готелі, перебування в Миколайках цілком доступне для кожного туриста.

Розважальне життя містечка зосереджується вздовж кеї — набережної, до якої причалюють вітрильники. Влітку та гарної осені яхт тут справді багато. Популярність Миколайків зумовлена розташуванням: зручним на перехресті водних шляхів та майже центральним — посеред мазурських озер. Саме у Миколайках працюють найелегантніші на Вармії та Мазурах ресторани, стильні кафетерії, модні дискотеки й дорогі готелі. Хоча на цьому курорті добре почуваються також ті, в кого товстого гаманця немає. Адже атмосферу міста творять прості яхтсмени, котрі ночують на своїх яхтах. А ввечері влітку тут завжди лунають незабутні яхтсменські пісні (шанти), слова та мелодію яких легко запам’ятає кожен українець, котрий принаймні тиждень побуде на Мазурах.

Зовсім іншим є Гіжицко, яке також хотіло би вважатися «мазурською столицею». Це найбільше місто на шляху Великих озер (35 тисяч жителів), саме звідси найкраще розпочати мазурський рейс. На чотирикілометровому відтинку узбережжя озера Негоцин, між залізничним вокзалом та пригіжицким туристичним селом Вількаси, міститься кільканадцять причалів та центрів водного спорту. До того, Гіжицко має зручне залізничне сполучення зі столицею регіону — Ольштином, до якого зі Львова можна дістатися автобусом (курсує тричі на тиждень, а квиток коштує 170 грн). Отже, виїжджаємо з Міста Лева о 19 годині, вранці пересідаємо на поїзд і вже об 11—13 годині виходимо на вулиці Гіжицка в пошуках фірми, яка запропонує найдешевшу оренду найзручнішої яхти.

Заздалегідь готуватися не треба, бо все у деталях розкажуть жителі цього симпатичного повітового центру, яких можна запитати просто на вулиці. Українську мову тут розуміють усі, тим більше що в цьому краї живуть багато українців — переселенців під час акції «Вісла», а фестивалі української культури тут буденна річ. Ще встигнемо прогулятися містом, пообідати у затишній кафешці на проспекті поблизу яхтового каналу, зробити покупки (коли щось треба купити, то тільки тут, бо більшої «цивілізації» вже не буде) — і ввечері вже можна співати разом із поляками шанту біля вогнища.Після втомливої поїздки, цілого дня вражень та вечірнього багаття прокинутися рано-вранці навряд чи вдасться. Проте довго баритися у порту не варто, адже треба так організувати час, щоб надвечір причалити в якомусь приємному місці. Таких затишних галявин-причалів на Мазурах не бракує. Єдине, що потрібно вирішити, куди податися — на північ, по одному з двох паралельних каналів у напрямку озер Кісайно та Мамри, чи на південь, по пригіжицкому озеру Нєгоцин, у напрямку Миколайків.

Дика північ та розважальний південь

Коротко кажучи, північна частина Великих озер — це рай для тих, хто хоче відчути себе справжнім яхтсменом, не потребує модних дискотек і дорогих ресторанів, а митися може навіть у озері. Хоча на півночі не бракує ознак цивілізації, а все ж більшість ночей проводиш поза нею. Це щось на кшталт Шацьких озер, ще не розбещених цивілізацією, з тією різницею, що всі північні мазурські озера сполучені одне з одним. Зате гарні краєвиди мальовничих, великих озер Кісайно та Мамри, з різноманітними островами та затоками, винагородять за всі труднощі рейсу. А як приємно після двох-трьох діб блукання по великій воді та ночівлі посеред лісу зайти до таверни на пиво! Порти Штинорт та Венгожево (невелике містечко при самісінькому кордоні з «грізною» Росією), може, і не найпопулярніші місця на Мазурах, однак для багатьох яхтсменів це — просто культові місця, які неодмінно треба відвідати щороку.

Зовсім інший південь — із хорошою туристичною інфраструктурою, не гірше, ніж на західноєвропейських курортах, проте інколи — занадто комерціалізований. Та сказати, що тут самі лише курорти, було би перебільшенням.

Розпочинати рейс кількагодинним, монотонним катанням по каналах (а саме так розпочинається «похід» на «дику північ») не хочеться. А тут перед нами, немов на долоні, — величезний Нєгоцін, який наче кличе яхтсменів випливти просто на середину великої води. Так, краєвид великого озера вражає, однак треба бути обережним. Нєгоцін не тільки великий, але й... мілкий, а отже, й зрадливий. Тож замість вільного катання по відкритих водах озера, безпечніше таки триматися визначеного буями водного шляху (вздовж правого берега, на південь). Першу нічну зупинку варто зробити на Кулі, на затишній галявині на півострові одразу за першим мостом, там де починається вже озеро Ягодне. Найчастіше з Кулі випливають прямо в Миколайки. А це означає кількагодинне катання під вітрилами по вузькому озеру Ягодне, потім — кільканадцять кілометрів руху на двигуні по каналах та трьох невеличких озерах, за якими розпочинаються славнозвісні Талти.

Шнярдви та Гузянка — суворі вчителі

Вузьке та довге Миколайське озеро поведе на схід, де простягаються дві протоки. Одна (південніше) відкриває шлях на мальовничі, вузькі та спокійні озера та озеро Нідзьке, за східною протокою простягається озеро, яке для польських яхтсменів є чимось на кшталт символу. Це Шнярдви, його небезпідставно називають «мазурським морем».

Шнярдви — суворий учитель яхтсменського ремесла. Найбільше польське озеро нагадує величезний трикутник, практично позбавлений островів та інших перешкод для вітру. Отож, коли на сусідніх озерах вітер віє зі швидкістю 3—4 за шкалою Бофорта (що для більшості яхтсменів є оптимальними умовами для катання), на Шнярдвах у цю мить може бути вже грізних 5—6. А посередині велетенського озера почуваєшся, наче у морській затоці — береги дуже далеко, а хвиля сягає інколи понад метр заввишки. Тому більшість яхтсменів про всяк випадок катається вздовж берегів. Однак тут не слід забувати про обережність, оскільки в найнеочікуваніших місцях можна зіткнутися з великими каменями, котрі стирчать із води, наче льодові гірки на північних морях. В такому разі пошкодження човна майже гарантоване, а дикі, недоступні береги озера є останнім місцем, звідки можна очікувати допомоги. Зате уявіть, яке самопочуття в тих «озерних вовків», котрі після довгої та тяжкої переправи Шнярдвами та пятикілометровим каналом щасливо потрапляють у Піш — найсхідніший порт Великих озер! Тут годі шукати власників моторних яхт, котрі не шанують мазурських звичаїв, бо мають забагато грошей. На Шнярдвах гроші та престиж нічого не варті, тут вирішальними є здібності та сильний характер.

Коли ж подамося на південь, перед нами розтягнеться кільканадцять кілометрів катання по вузьких, але дуже мальовничих та затишних озерах, що в самому серці Піскої пущі. Тутешні дикі причали на приватних лісових галявинах — це просто диво! Та рано чи пізно потрапляємо на шлюз на Гузянці. А там усі навколишні яхтсмени та просто цікаві, котрі згуртувалися на мосту, будуть оцінювати вміння яхтсмена. Перейти цей шлюз і не знищити яхту — не так просто...

А за Гузянкою — симпатичне містечко Руцяне-Ніда, в якому варто зайти на смажену або копчену мазурську рибку. А за ним — довге й вузьке, кільканадцятикілометрове озеро Нідзьке, яким заборонено кататися на двигуні (тож якщо не буде вітру — залишаються хіба що весла).

Та от, щойно ми усвідомили, що ця яхта — наш другий дім, настає невідворотний момент, коли треба вертатися додому. Нічого — за рік повернемося сюди знову.