Вкарбовані в історію

Віктор КОЛЕСНИК, декан історичного факультету КНУ імені Т. Шевченка, доктор історичних наук, професор;
Галина КРИВОШЕЯ, кандидат історичних наук, доцент; Марія ТАРАН, заслужена вчителька України

Освіта і наука становлять головну підвалину матеріального та духовного розвитку суспільства. Праця вчителів, професорсько-викладацького складу, вчених є визначальною у забезпеченні високого рівня освіченості всіх громадян та професіоналізму спеціалістів усіх галузей економіки і науки. Значимість освітян та науковців у суспільстві полягає і в тому, що вони виховують у молоді патріотизм.

Недавно вийшла книжка «Герої — освітяни і науковці України» (К., «Генеза»), видана з ініціативи Ради ветеранів Міністерства освіти і науки України, підтриманої Міністерством, керівництвом та Радою ветеранів війни і праці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, освітянським активом майже всіх областей, Спілкою журналістів України та науковцями. Цим виданням про Героїв освітян і науковців України вперше за 60 років після Перемоги радянського народу над фашизмом виконано важливіший моральний обов’язок сучасників перед ветеранами війни.

Як прояв цієї Пам’яті, у книжці на міцній документальній базі постають величні постаті вчителів, науковців — освітян, які своїм життям, ратними і трудовими подвигами заслужили найвищі державні нагороди — звання Героя Радянського Союзу, Героя Соціалістичної Праці, Героя України. Автори документально-художніх нарисів про 116 видатних освітян і науковців України, імена яких навічно вкарбовані в історію: науковці, вчителі, журналісти, студенти Інституту журналістики КНУ
ім. Т. Шевченка.

В історії назавжди залишиться ім’я двічі Героя Радянського Союзу, 24-річного льотчика Євгена Кунгурцева із Запорізької області, учасника боїв під Ленінградом, на Карельському перешийку, у Східній Пруссії, який брав участь у Параді Перемоги у Москві. Двічі Герой Радянського Союзу Є.Кунгурцев після війни закінчив Військово-повітряну академію, Академію Генштабу, а після демобілізації працював у Бердянську Запорізької області директором ПТУ
№ 4, Бердянського професійного будівельного ліцею.

Зі школою і педагогікою пов’язане трудове життя Героя Радянського Союзу Тимофія Шашла. Після закінчення педтехнікуму і трьох курсів педінституту до війни він був учителем математики, потім — завучем і директором Млинівської середньої школи Кіровоградської області, закінчив Полтавський педагогічний інститут. З першого і до останнього дня Великої вітчизняної сержант, танкіст Т.Шашло був на фронті, мужньо бився з ворогом. Жорстокий бій розгорівся
13 жовтня 1941 р. за с. Штепівка, через яке проходили стратегічні дороги на Харків і Суми. Танкова рота, до якої входив Т.Шашло, у складі п’яти танків першою розпочала наступ на Штапівку, прикриваючи піхотинців. Німці спрямували на них вогонь артилерії, а потім кинули в контратаку 11 танків. Але наші танки просувалися вперед. До села дійшли тільки дві машини. Після загибелі командира Т.Шашло взяв командування танковою ротою на себе. Його танк обстріляли шість німецьких гармат. Екіпаж залишив танк, що загорівся. Шашло підкрався до млина, звідки гітлерівці вели вогонь по піхоті, закидав їх гранатами, повів танкістів і піхотинців у штикову атаку, і село було визволене. Як трофеї взяли 30 ворожих гармат із боєприпасами, десять танків, понад 200 полонених фашистів. За мужність і безстрашність у цьому бою Т.Шашлу, одному з перших танкістів, було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В наступні роки танкісти під командування підполковника Т.Шашла брали участь у визволенні Орла і Бєлгорода, форсуванні Десни і Дніпра, у визволенні Києва, народів Румунії, Угорщини, Чехословаччини. За подвиги у Великій Вітчизняній війні Герой Радянського Союзу Т.Шашло був нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденами Вітчизняної війни І та ІІ ступеня, медалями.

У повоєнний час Т.Шашло з 1951 р. 16 років очолював Київський обласний відділ народної освіти. Вдосконалюючи свою науково-педагогічну майстерність, він закінчив історичний факультет Київського педінституту ім. М.Горького, захистив кандидатську дисертацію, опублікував понад 70 наукових праць. У 1972 р. захистив докторську дисертацію, отримав учений ступінь доктора педагогічних наук, працював професором педагогічного інституту
ім. М.Горького, 20 років — проректором із заочної освіти. Тисячі вчителів із вдячністю згадують його подвижницьку працю й на освітянській ниві.

Багато освітян України за покликом душі влилися у всенародну боротьбу проти загарбників на тимчасово окупованій у роки війни території України. Назавжди ввійшли в історію імена Героїв Радянського Союзу освітян — народних месників: керівника Севастопольського підпілля Василя Рев’якіна, учителя, директора школи, командира партизанського з’єднання у Хмельницькій області Антона Одухи, вчителів-партизанів, педагогів-розвідників, організаторів партизанського руху Олександра Тканка (м.Черкаси), Івана Кудрі (м.Київ), командира партизанського загону письменника Юрія Збанацького.

Вагомий внесок у посилення партизанського руху на Україні історика за фахом Олександра Тканка. У 1938 р. він отримав освіту у Київському педагогічному інституті. Вчитель і директор педагогічного училища на Волині, він був призваний на військову службу до лав Червоної Армії, а 1943 р. — відряджений у розпорядження представництва Українського штабу партизанського руху при Військовій Раді Південно-Західного фронту. Його тричі посилали в тил ворога. Зокрема у серпні 1943 р. група на чолі з О.Тканком була десантована на територію Полтавської області. Під час однієї з розвідувальних операцій О. Тканко разом із німцем з походження Робертом Кляйном, переодягнувшись у німецьку форму, об’їхали на «опелі» всю лінію оборони фашистів і зібрали цінні дані. Партизанський загін на чолі з О.Тканком допоміг частинам Радянської Армії під час форсування Дніпра та захоплення плацдарму біля с. Григорівки Переяслав-Хмельницького району, що дало змогу розгорнути успішний наступ по всьому фронту. За виявлені героїзм та мужність, організаторську роботу в цій операції О.Тканку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У повоєнні роки підполковник О.Тканко повернувся до педагогічної діяльності, в 1945 р. був призначений директором Чернівецького учительського інституту, захистив кандидатську дисертацію, став доцентом. Із 1953 р. протягом 26 років працював ректором Черкаського державного педагогічного інституту. Професор О.Тканко, заслужений працівник вищої школи УРСР, генерал-майор у відставці має багато наукових праць, веде плідну роботу й сьогодні.

Не всім відомо, що серед Героїв — освітян та науковців України — 37 вихованців і співробітників Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, з них 20 Героїв Радянського Союзу, 12 Героїв Соціалістичної Праці і п’ять Героїв України. Чотири з них — Герої Радянського Союзу, які добровільно пішли на фронт: студент факультету західних мов і літератур, командир роти Валентин Гришко; студентка історичного факультету, снайпер Людмила Павличенко, яка в боях під Одесою і Севастополем знищила 309 фашистів; випускник фізико-математичного факультету, старший лейтенант, артилерист Володимир Мостовий, випускник юридичного факультету Яків Батюк із Чернігівщини.

Командир артилерійської батареї стрілецької дивізії В.Мостовий брав участь у обороні Ленінграда, прориві блокади, в боях на Карельському перешийку. Після війни став аспірантом Інституту фізики Академії наук УРСР, потім працював в Інституті ім. І.В.Курчатова в Москві, захистив докторську дисертацію, став професором, двічі лауреатом Державної премії.

Університет пишається й тим, що після війни юридичний факультет закінчили дев’ять Героїв Радянського Союзу. Це — мужній льотчик Герой Радянського Союзу, кавалер трьох орденів Слави Іван Драченко, який був директором вечірньої середньої школи в м. Києві, захистив кандидатську дисертацію, працював заступником директора Ради з вивчення продуктивних сил Національної академії наук.

Привертає до себе увагу і ґрунтовне висвітлення внеску Героїв — видатних вчених Національної академії наук та Академії педагогічних наук України — у підготовку спеціалістів у вищих навчальних закладах. Серед них українські вчені зі світовим ім’ям: В.Глушков, Ю.Митропольський, В.Скопенко, Є.Патон, О.Паладін, Б.Патон, М.Стражеско, М.Амосов, О.Шалімов, М.Боголюбов, Г.Денисенко, В.Сухомлинський, П.Тронько.

Взірцем для читачів є життєвий шлях видатних вчених медиків і педагогів ХХ — ХХІ століть Героїв Соціалістичної Праці М.Стражеско, М.Амосова та Героїв України О.Шалімова, О.Возіанова та Г.Бондаря. Професіоналізм, наполегливість, самопожертва, пошуки нових методів діагностики й лікування, інтелігентність, готовність у будь-яку хвилину прийти на допомогу — їх невід’ємні риси. Неординарні особистості, вони й сьогодні — народні улюбленці, шановані вихованцями, і залишаються вчителями для молодих лікарів.

Не можна не підкреслити, що у цьому виданні започаткована тема наступності Героїв країни — батьків і дітей. «Особливу гордість вітчизняної науки і освіти, всієї України, — зазначено у вступі до книги, — складають імена чотирьох Героїв — двох Патонів і двох Скопенків».

Привертають увагу сторінки, присвячені відомим усьому світові видатним діячам науки і техніки, Герою Соціалістичної праці Є.Патону та двічі Герою Соціалістичної Праці і Герою України Б.Патону, які розкривають науковий подвиг батька і сина, що назавжди ввійшов в історію не тільки радянської, української, а й світової науки. «Кожна епоха дарує світові своїх велетів, героїв, які своїми кращими людськими якостями: мужністю і відвагою, талантом і мудрістю, високою моральністю і інтелектом її уособлюють. На зламі двох минулих століть благословенна українська земля явила своєму народові і світу двох наукових велетів — батька і сина — Євгена Оскаровича і Бориса Євгеновича Патонів, для яких наука стала сутністю і змістом усього життя. Їх щасливо і щедро наділила доля отими найкращими людськими якостями, а ще — невичерпною енергією, одержимістю і високим устремлінням самовіддано служити Вітчизні, своєму народові».

Наступність поколінь — Героїв батька й сина — характеризує і сім’ю Скопенків. Василь Скопенко, вчитель математики, директор школи на Кіровоградщині, брав участь у радянсько-фінській війні і з перших днів — у Великій Вітчизняній. За виявлений героїзм під час визволення польського міста Сандомир 23 вересня 1944 р. командирові 1180-го стрілецького полку В.Скопенку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. А 27 січня полковник В.Скопенко загинув неподалік міста Бреслау (Вроцлав, Польща).

На українській землі ім’я Героя-воїна присвоєно Верблюзькій середній школі Кіровоградській області, його ім’ям названо центральну вулицю села. На фасаді головного корпусу Криворізького педінституту, який
1935 р. закінчив В. Скопенко, встановлено меморіальну дошку.

Доктор хімічних наук, професор, академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки, лауреат Державних премій України В.Скопенко у 1999 р. удостоєний звання Героя України.

У рецензованій книжці привертає увагу читача висвітлення героїзму в роки Великої Вітчизняної війни і творчої праці, самовідданості та подвижництва в повоєнні роки педагогів, науковців шкіл, вищих навчальних закладів — жінок.

В історію країни назавжди ввійшли імена Героїв Радянського Союзу, вчителів-льотчиць Євдокії Носаль із Миколаєва та Марії Батракової з Єнакієва, які загинули смертю хоробрих у роки Великої Вітчизняної війни; льотчиці штурмана ескадрильї Галини Джунківської з Київської області, учасниці боїв на Донському, Північно-Кавказькому, Західному, ІІІ Білоруському та І Прибалтійському фронтах, у Японії й на Сахаліні, учасниці Параду Перемоги в Москві.

Видання книжки «Герої — освітяни і науковці України» має велике державне, історичне, наукове і пізнавальне значення. Книжка стане важливим джерелом для наукових досліджень, виховання молодого покоління. Але ж останніми роками не завжди приділяється увага вихованню молоді на подвигах Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці.

Книжку «Герої — освітяни і науковці України» доцільно видати масовим тиражем та передати до бібліотек усіх освітніх установ України, насамперед до шкіл, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів.