ВІРТУАЛЬНЕ СЛОВО ЯК ВИРОК РЕАЛЬНІЙ ЛЮБОВІ

Поширені історії про те, як легко і просто знайти реального судженого у віртуальному світі і психологи, і соціологи піддають серйозним сумнівам. Більш того, досить компетентні фахівці стверджують, що в саму систему «сватання в режимі on-line» закладено механізми, котрі прирікають будь-який віртуальний роман на абсолютну невдачу при першій же спробі перевести його в площину реальних стосунків.

Основна складність подібного переведення полягає в явній невідповідності між безплотним електронним іміджмейкерством й алхімією особистісних зіткнень у реальному житті. Стан закоханості, котрий виникає в результаті тривалого електронного листування, насправді, стверджують психологи, адресується не конкретній фізичній сутності, яка запускає ці тексти у віртуальний простір, а самому текстовому образу. І мова навіть не йде про те, що дебела матрона описує себе як «19-річну платинову блондинку голлівудського стандарту», або добряче облисілий любитель пива й канапи змальовує свої подвиги на чемпіонаті світу з гірських лиж або під час кругосвітньої регати. Просто хибною виявляється не лише викладена думка, а й оформлений у текстову форму опис. Крім того, немаловажний чинник, на думку професора Джозефа Вальтера, фахівця з комунікації, соціальної психології та інформаційних технологій із Нью-йоркського політехнічного інституту, так звана магія середовища. Світова павутина створює у своїх користувачів ілюзію можливості виконання будь-яких бажань, і дуже часто дійсне приймається за бажане.

42-річний Джой Тег, математик із Нью-Йорка, протягом трьох років затято намагався знайти собі пару саме через Інтернет. Регулярно відвідуючи найбільш потужні сайти віртуальних служб знайомств, він відправив електронні послання близько тисячі представниць протилежної статі. Третина з них відповіла. З третиною цієї третини він переговорив по телефону. Побачення було призначено приблизно сотні. Лише в десятьох випадках виникло бажання призначити повторне побачення. У п’яти випадках здалося, що нарешті зав’язалися більш серйозні стосунки, проте в жодному випадку вони не тривали більше трьох тижнів. Джой, як і раніше, нежонатий, однак досі не втрачає надії. «Я вклав у цей захід так багато часу й енергії зовсім не тому, що моїй неньці не терпиться обзавестися фотопортретами своїх онуків для колекції на полиці каміну, — пояснює свою наполегливість Джой. — Хоча тепер я зрозумів, що ніяке електронне листування не здатне викликати того відчуття вібрації, що виникає при зустрічі саме з тією, єдиною».

Саме про це невтомно повторюють і психологи. А Джон Грех із Іллінойського коледжу навіть стверджує, що вербальний компонент взаємин здатний лише спотворювати можливі особистісні інтепретації. 50 випадково підібраних жінок і стільки ж чоловіків поділив на пари за довільною ознакою. Після досить тривалого спілкування кожний учасник експерименту дав письмову характеристику свого напарника. Іншій групі людей, котрі виконують роль спостерігачів, було запропоновано ідентифікувати ці характеристики з реальними людьми: читаючи їхнє листування, слухаючи аудіозаписи їхніх розмов, продивляючись відеозапис зустрічей без звукового супроводу. Найвища точність впізнавання була зафіксована саме в останньому випадку. А найбільше помилок було зроблено при порівнянні описів із листуванням.

Статистика, яку ведуть електронні служби знайомств, збентежує. Match.com (один із найбільших сайтів подібної спеціалізації) за п’ять років роботи зареєстрував 6 мільйонів відвідувачів. За цей час було відсвятковано аж 1200 весіль, у результаті яких на світ з’явилося 45 малят. Іншими словами, результативність віртуального сватання склала 0,045 відсотка. Правда, співробітники компанії заявляють, що ще 520 тисяч користувачів відмовилися від подальшого відвідання сайту після того, як «установили серйозні стосунки з людьми, котрих шукали», але офіційних підтверджень, а також даних про тривалість цих «серйозних» стосунків, надати не змогли.

Сторм Кінг, аспірант каліфорнійської школи психології, вважає, що «стосунки, які базуються на текстовій інформації, створюють хибне відчуття інтимності всередині несумісних у реальному житті пар». До того, як зайнятися вивченням віртуального сватання з фахової точки зору, Кінг сам кілька років поспіль шукав свою наречену в Інтернеті. Після декількох тижнів листування з дамою, котра живе на Гавайських островах, він навіть оплатив їй квиток до Мічигану, бо все свідчило про те, що лише разом із нею він може бути щасливий. Але, побачивши при зустрічі в аеропорту накладні вії, не зміг знайти навіть кількох слів для більш-менш чемного вітання. Тижнем пізніше він зустрів свою майбутню дружину в супермаркеті, і зараз, через сім років щасливого шлюбу, узагалі не може згадати, чи сказали вони один одному в момент першої зустрічі хоч щось осмислене.