Відпустка по-донецькому

Як же хочеться на море, в ліс або на річку з наметом...

Війна не вбила бажання відпочивати. Організмові важко за рік перебудуватися й забути те найкраще, до чого його привчали довгі десятиліття мирного життя. Але якщо в попередні роки слово "відпустка" означало два-три тижні відпочинку від перевантажень на роботі, від метушні великого міста, то тепер - гостру необхідність надихатися миром, перепочинок від внутрішньої ситуації в місті, від війни...

Торік у більшості донеччан відпустка була вимушена - на літо випали перші бойові дії. І, схопивши дітей, завантаживши легковик найнеобхіднішим, місто виїхало "пересидіти війну" у безпечні місця. Тоді здавалося, що це всього лише на місяць-два, і до осені все скінчиться. Тому багато хто поєднував втечу від реалій із відпочинком. Переважно - на Азовському узбережжі, в лісах Святогор'я і Щурового, а кому дозволяли фінанси - на Чорному морі (у Криму, Одеській та Херсонській областях).

Рік тому шок від війни накрив усіх - і тих, хто живе тут, і жителів мирних регіонів країни. Тому оперативно було створено програми з безплатного розселення біженців (тоді в побуті нас називали саме так) у пансіонатах і базах відпочинку. Пам'ятаю, ми з сім'єю приїхали в Маріуполь - у міськвиконкомі там пропонували на вибір бази відпочинку для ТПО на узбережжі. Масовий потік донецьких випав на липень, після пришестя зі Слов'янська в Донецьк військ Стрєлкова. У липні жителі Слов'янська вже виїжджали з Азовського узбережжя, а ми - на їхнє місце. Вигляд щасливих слов'янців, які поверталися додому після двомісячної війни в їхньому місті, вселяв упевненість - і в Донецьку це теж усього на кілька місяців. Так само думали жителі Горлівки, Єнакієвого, Луганська... Тому, хоч як дико звучить, але тоді зрослось - і війна, і відпускний період. У шоковому стані не особливо розумієш, що відбувається і чим це обернеться потім...

Нинішнього року ти вже все розумієш, усе усвідомлюєш. Але чорні 12 місяців тебе просто виснажили - не так фізично, як морально. Цього літа як ніколи почуваєшся вичавленим, спустошеним, хоч і переконуєш себе, що закон зебри існує і має початися біла смуга.

Раз, два, три, чотири, п'ять...

Думи донеччанина про виїзний відпочинок починаються з аналізу кількох чинників. Перший - усі заощадження витрачені на торішню "відпустку", за рік під'їдена решта, "надприбутків" заробити не вдалося. Безплатні програми з розселення на курортах і знижки "зі співчуття" - в минулому... Підбиваєш фінанси й орієнтуєшся, який відпочинок можеш собі дозволити, не забуваючи при цьому, що в нинішній ситуації треба бути готовим витримати ще, як мінімум, рік. Тому - режим максимальної економії.

Другий - безпека. Тому одразу відкидаєш найдешевший варіант: у ліс, на річку, в намети. Після повсюдних боїв є ризик натрапити на розтяжки. Дикий відпочинок уже не приваблює самотою, бо в лісовій тиші можна зустріти не тільки бобрів та білочок.

Третій - неподалік від дому. Бої тривають, тому, коли, не дай боже, щось із рідними або будинком, треба мати можливість швидко повернутися.

Четвертий - де більше таких самих, як ти ("із зони АТО"). Коли раптом щось піде не так, то загальний виїзд організувати буде легше. А якщо вже зовсім не так - то й міні-комуну заснувати. Навіть на побутовому рівні - з тими, хто повертається в місто, можна передати посилочки рідним.

П'ятий - юридична можливість виїзду. Йдеться про наявність перепустки для перетину лінії розмежування, якщо вирішив відпочити в Україні.

Шостий - фізична можливість виїзду. Залізничного сполучення немає вже рік. Про авіаперельоти навіть не заїкаюся. Автобусне сполучення між Україною і т.зв. "республіками" з червня заборонене. Тому, вибираючи відпочинок в Україні, замислюєшся: чи зможеш ти все це витримати, до того ж під палючим сонцем і без жодних благ цивілізації. Можна, звісно, скористатися послугами нелегалів - вони провезуть по неофіційних дорогах без "митниці" у Красноармійськ до залізничного вокзалу за 2,5 години, але й з людини за ризик беруть по 600-700 грн.

Азовська розкіш

Оцінивши всі ці чинники, здебільшого донеччани вибирають Азов'я. Раніше воно вважалося тут курортом вихідного дня (півтори години - і ти на морі) або економ-варіантом. Сьогодні Азов'я (як і будь-який відпочинок) - у розряді розкоші.

Під контролем "ДНР" з морських азовських курортів - лише Сєдове, Безіменне й Новоазовськ. Але останні два населені пункти розміщені ближче до Широкиного. Тому найбільш безпечним (до Широкиного - 30 км, до Донецька - 130 км, до кордону з Росією - 8 км) і єдиним "республіканським" морським курортом вважається селище Сєдове. Воно ідеальне для тих, хто не хоче зв'язуватися з пропускною системою і хто обмежений у коштах. Девізом "Море без перепустки" перевізники зазивають у Сєдове через розклеєні по всьому місту оголошення (ціна питання 100-150 грн).

Проживання в липні-серпні у приватному секторі без зручностей - від 50 грн з людини, за тримісний номер на базі відпочинку - 400-550 грн, за номер "люкс" у готельчиках - до 1200 грн. Ціни на продукти - такі ж високі, як на всій території "ДНР". Своя націнка на курортні особливості: питна вода на розлив - 1,50 грн/літр, пиріжки - 10 грн, варена кукурудза на пляжі - 25 грн/качан. Живу рибу можна придбати в рибалок прямо з човнів: бичок - 25 грн/кг, судачки - 60-70 грн/кг - дешевше, ніж у Донецьку. Ринки, як завжди, багаті на солоні морські дари. Оброблений судак - уже 30-35 грн за штуку, тараня - до 5 грн, азовська дрібна варена креветка - 30 грн за склянку до 200 г, раки - 200-300 грн/кг.

У вихідні пляжі переповнені, на тривалий відпочинок зважуються не всі. Головний мінус, про який розповідають ті, хто відвідав місцевий курорт, - багато людей у камуфляжі (і на пляжах, і в кафе). Таке сусідство, звісно, напружує. У селищі досі тільки й розмов що про червневі "розбірки", які закінчилися мінометним обстрілом. Дякувати богу, ніхто з мирного населення не постраждав.

Комендантська година, як і по всій території "ДНР", - з 23.00. На той час усі мають залишити кафе, вулиці і перебувати в номерах. До ранку все селище - територія "камуфляжу". Час від часу в Сєдовому чути віддалені звуки боїв. Отож повністю відпочити від війни тут навряд чи можливо. Проте в більшості готелів і пансіонатів селища номери до вересня вже заброньовані.

Багато хто віддає перевагу все ж таки "українському" Азов'ю, найвіддаленішому від бойових дій (Урзуф, Бердянськ, Кирилівка) і доступному в ціновому плані. Краще день простояти на пункті пропуску, але хоч діти від "бахів" і людей зі зброєю відпочинуть, та й доступними за ціною фруктами наситяться.

Кому дозволяють фінанси, продовжує їздити на Чорне море. В нинішніх реаліях із Донецька в Крим добратися простіше, ніж в Одесу. Через ті ж таки блокпости, КПП, системи перепусток тощо маршрут "Донецьк-Одеса" пропонує всього одна велика автобусна компанія, але рейси нерегулярні (у середньому раз на тиждень), вартість - 600 грн, час у дорозі - 17-20 годин. Тому попит на рейси "Донецьк-Ялта", які йдуть через Ростовську область, досі зберігається. Щодня у Крим вирушають по кілька автобусів різних компаній. Ціна квитка в середньому тисяча гривень, але це вже з урахуванням Керченської поромної переправи. Час у дорозі - 24-27 годин, зате без блокпостів, без пересадок, зі швидким проїздом через кордон і поромною переправою, яка прискорилася після реконструкції (тепер затримка на переправі становить три-чотири години).

Якщо немає можливості виїхати всією сім'єю, донеччани намагаються оздоровити хоча б дітей. У цьому допомагають гуманітарні місії. Наприклад, гуманітарний штаб "Допоможемо" надає безкоштовні путівки в дитячий табір на Азовському морі в Бердянську, російські фонди організовують відпочинок у Криму, Ростовській області та Краснодарському краї. А в працівників діючих великих підприємств (таких, звісно, одиниці) є можливість оздоровити дітей в оздоровницях України за профспілковими путівками з хорошою знижкою. Та останнє, на жаль, частіше виняток із правил.

Відпустка вдома

Основна частина донеччан залишається в місті, намагаючись організувати собі відпочинок на місці. Літо нинішнього року видалася спекотне, тому у вихідні дні на міських ставках і пляжах річки Кальміус людей як ніколи багато. У попередні роки влада й епідеміологи постійно попереджали про непридатність місцевих водойм для купання. Сьогодні на вивіски "Купання заборонене" мало хто зважає.

На деяких ставках зони відпочинку "облагороджені" альтанками, місцем для пікніка та риболовлі. Їх оренда на день становить 200-400 грн залежно від рівня послуг.

Улюблений донеччанами аквапарк Aquasferra, що відкрився 2012 р., з минулого літа не працює. Але в місті продовжують діяти спортивні комплекси з басейнами. У спеку тут теж аншлаг. Година плавання - 25-40 грн. Із кінця весни почала працювати нова паркова пікнік-зона з відкритим басейном, перебування в якій коштує 100-130 грн на день.

Літо - період шкільних канікул. Сьогодні основне місце відпочинку дітвори - периметр двору, залишати який категорично заборонено. Весь день батьківські балкони перегукуються з майданчиками: "Діма!", "Маша!", "Лєна!" - "Мамо, можна в сусідній двір збігати?" - "Не смій виходити з двору!".

У червні виручали пришкільні табори, але через нестачу фінансування їх відкрили не в усіх навчальних закладах. У липні й серпні рятують дитячі літні центри, організовані в кількох містах на базі "Донбас Арени" тим-таки гуманітарним штабом "Допоможемо".

Звісно, дуже хочеться на море, в ліс або на річку з наметом... Ось наступного літа - обов'язково! Адже закону зебри ніхто не скасовував, і широка біла смуга ось-ось має початися...