Віддам старі речі у хороші руки

Одного чудового дня ми помічаємо: наша шафа настільки напхана, що в неї вже не вміщається новий одяг. Починаємо розбирати — і знаходимо купу дитячих речей, із яких чадо вже давно виросло, сукні, що вийшли з моди, костюми й пальта, газові хустинки та краватки, які носили за часів своєї юності ще наші батьки. Балкони нерідко замінюють нам комори та горища. Там утворюються цілі поклади корисних і непотрібних старих речей. Навряд чи це добро нам колись знадобиться, але викинути шкода. Деякі речі роздаються знайомим і родичам, хтось дає оголошення про продаж у газети. Люди похилого віку несуть такий скарб на блошині ринки. Та найчастіше улюблені колись речі опиняються біля сміттєвого контейнера, стаючи трофеєм місцевих бомжів.

Постає питання: чому в нас немає магазинів секонд-хенду, куди можна було б принести ношені речі та взуття, старі меблі або апаратуру? Куди зникли такі популярні за радянських часів комісійки?

У магазини секонд-хенду, які торгують товаром, привезеним із Америки та Європи, товари від місцевого населення не приймаються. Статистика свідчить: до України щороку ввозять ношеного одягу приблизно на 23 млн. дол. із розрахунку 10 центів за одиницю товару. На сьогодні великі компанії, що торгують секонд-хендом, одержують оптові партії товару в європейських фірм і фабрик. Як відомо, щоб ввезти цей товар в Україну, необхідно пройти обов’язкову процедуру розмитнення. Чим новіший товар, тим дорожче він коштує. Тому приватні підприємці, у яких фірми менші, аби уникнути дорогої і складної процедури, воліють одержувати секонд-хенд уже в наших великих оптових компаній. Цей товар реалізується за наднизькими цінами. З одного боку, це негативно впливає на розвиток вітчизняної легкої промисловості, яка не витримує конкуренції. З іншого ж — у нашій країні мільйони людей перебувають за межею бідності. Люди змушені витрачати близько 90% свого доходу на харчування, а на одяг і взуття коштів катастрофічно не вистачає. Особливо тяжко пенсіонерам, багатодітним і неповним сім’ям.

Як відомо, міністерство торгівлі, як і департамент політики внутрішньої торгівлі, скасовані. Існує управління торгівлі, до компетенції якого входить розробка нормативної бази, правил торгівлі комісійних магазинів, правил прийому товару від населення тощо. Канув у Лету і Київкомісійторг. Основними ж питаннями торгівлі тепер займаються обласні адміністрації. Це передбачено Законом «Про місцеві державні адміністрації» і Законом «Про місцеве самоврядування». Якщо раніше торгівля ліцензувалася, що дозволяло диктувати підприємцям спеціалізацію і розміщення підприємств, то сьогодні вони купують патент і самі вирішують, яким бізнесом їм займатися.

Приватне підприємство «Беркут» має мережу магазинів секонд-хенду. Його директор Микола Мошук запевнив мене, що комісійні магазини зараз відкривати невигідно. І практичної можливості приймати держаний товар від населення теж немає. Судіть самі. Якість одягу, придбаного в Європі або США, значно вища за якість того, що продається у нас. Наше населення здебільшого вдягається на ринках, де продаються речі сумнівної якості. Найчастіше вони втрачають товарний вигляд після першого ж прання. У кращому випадку, їх вистачає на сезон. Ті ж, хто може дозволити собі купувати дорогі фірмові речі, навряд чи перейматимуться відвідинами комісійки. До того ж гроші за товар, відданий у комісійний магазин, можна отримати лише після його реалізації. Додайте до всього цього витрати на сортування і дезинфекцію товару. Інша річ — пункти прийому дрантя. Так вони існують і донині.

— За кордоном збирання старих речей — ціла індустрія, — продовжує Микола Васильович. — У громадських місцях ставлять спеціальні контейнери, куди люди складають непотрібні речі. На контейнерах зазвичай вказуються їх призначення і координати фірми.

Мені розповідали про курйозний випадок, коли дружина викинула в такий ящик чоловікові речі, які здалися їй непотрібними. А той зберігав у кишені старого піджака кругленьку заначку. Зателефонували диспетчеру фірми, пояснили ситуацію — і гроші їм повернули. Спробуйте уявити те ж саме в нас. Нереально, правда? До того ж наша людина розраховує одержати бодай символічну грошову компенсацію за старі речі. За кордоном їх віддають безплатно, на благодійність. І фірми, які торгують секонд-хендом, частину грошей виділяють на підтримку благодійних фондів. Наше підприємство також допомагає дитячому будинку «Горобинка». Двічі на рік дітки приходять у наші магазини й вибирають собі одяг. Разом із Червоним Хрестом Дніпровського району щороку на Різдво ми надаємо 100 запрошень для людей, котрих патронує ця організація. За ними вони можуть вибрати товару на 50 гривень.

Торгівля секонд-хендом обов’язково прийде в Україну. Те, що тепер продають на ринках, так званий оригінал (несортовані речі), перестане користуватися попитом. Якщо Європа змушена продавати сировину для переробки в інші країни, то в нас ця індустрія добре налагоджена, ми можемо робити це самі. У нас розвинене важке машинобудування, з’явилися сортувальні бази. Тож це справа часу.

У Європі та США ношені речі і взуття відносять у церкву або благодійні організації, на кшталт Армії порятунку, Червоного Хреста, Товариства захисту тварин тощо як пожертвування. За це списують податки, тому громадяни намагаються принести щось краще й дорожче. Потім частина одягу роздається бідним, частина продається за суто символічну ціну великим оптовим компаніям. У Швейцарії, наприклад, у певний день працівники соціальної служби проходять будинками і збирають заздалегідь приготовлені речі — обов’язково чисті й цілі. Потім усе це продають спеціальним компаніям.

В американських секонд-хендах можна знайти не лише одяг і взуття. Там продаються посуд, книжки, музичні диски, сувеніри і навіть меблі. Виторг від цих продажів іде на благодійні цілі.

Хто купує у секонд-хендах? Ті, кому потрібно заощаджувати, а також любителі. Останнім часом став модним одяг, який вибивається з мейн-стріму. З’явився навіть термін vintage clothes. Зазвичай слово vintage вживається стосовно вина, що означає «витримане, марочне, зріле». Сьогодні для багатьох модниць стало особливим шиком створити оригінальний ансамбль, що грунтується на використанні старого одягу різних часів і стилів. Навіть такі знаменитості й багачки, як Стелла Маккартні, Ніколь Кідман і Мадонна, не гребують відвідуванням барахолок.

В Америці існує навіть інтернет-базар E-Вay (вимовляється і-бей). На торгових веб-сайтах є відділи для секонд-хенду. Це дуже зручно. В такий спосіб люди можуть купити необхідну річ або продати непотрібну. Розрахунок здійснюється з допомогою електронної системи PayPal. Пошта у Штатах працює як годинник, пересилка коштує дешево, хоча трапляється, що за неї треба заплатити більше, ніж за куплену ношену річ. В усіх інтернет-магазинах запроваджено механізм відгуків покупців, і прибуток продавця залежить від його репутації. Чим кращий відгук, тим більше покупців. Тож ризик, що тобі надішлють не те, що обіцяли, досить низький.

Залишається сподіватися, що буде й на нашій вулиці свято. Ми зможемо позбавлятися старих або таких, що вийшли з моди, речей не для того, щоб одержати за них гроші, а з благодійною метою.