Від штучних міфів до розуміння своєї місії на цій землі

У давні часи символіка, очевидно, мала у повсякденному житті людей набагато більше й вагоміше значення, ніж нині. Адже тоді треба було точно відрізняти ворога від свого (від цього часто залежало життя), чітко знати межі своєї території. Ми ж, живучи в усталеному світі, часом мало замислюємося над символікою, яка нас оточує. Здається, вона не має для нас серйозного прикладного значення. І даремно. Психологи стверджують: діючи на підсвідомість, символіка формує певну життєву програму як окремої людини, так і нації в цілому.

Наша область своє 70-річчя, крім традиційних заходів, відзначила випуском у світ кількох дуже серйозних ґрунтовних видань, серед яких помітне місце займає книжка «Символіка Кіровоградщини» (автори — Віталій Кривенко і Костянтин Шляховий, видавець — поліграфічно-видавничий центр «Мавік»).

Під час презентації відзначалося, що Кіровоградщина в плані розвитку геральдики та утвердження сучасної символіки входить у трійку лідерів, пос­тупаючись тільки Львівській та Рів­ненській областям. Очевидно, цьому сприяє й те, що в нашій області справа робиться спільними зусиллями громадських організацій та органів місце­вого самоврядування. Фактично через рік після створення Кіровоградського відділення Українського геральдичного товариства, рішенням облради було засновано геральдичну комісію, яка координує роботу з упровадження новітньої символіки територіальних громад сіл, селищ, міст, районів області. За 11 років роботи створено і затверджено символіку (герб і прапор) області, міст обласного підпорядкування, усіх районів (21), багатьох сіл і селищ. Близько 140 населених пунктів із 1014 мають новітню символіку. Тож простір для подальшої роботи ще чималий. І не тільки кількісно, а й якісно, адже осмислення свого минулого та трансформація символів у сучасному ключі — процес тривалий.

Це вже третє подібне видання в нашій області. За словами одного з авторів — Віталія Кривенка, перші два швидше нагадують альбоми-каталоги. У нинішньому ж — істотно розширено частину, де розповідається про історію краю. У цьому, до речі, серйозна заслуга видавництва, яке готувало книжку (автори проекту — Валерій Добробатько та Олександр Сіома). До видання підійшли творчо — залучивши відповідних фахівців, експертів, редакторів. Підготовка книжки тривала дев’ять місяців, а саме тиражування (наклад стандартний для регіональних видань — тисяча примірників) — два тижні.

Незаперечною перевагою книжки є те, що в ній відтворено погляд на минуле саме українськими очима. Якраз такого підходу часто бракує регіональним виданням, особливо там, де заснування основних населених пунктів прямо пов’язане з Російською імперією. Цей момент (як і у випадку з нашим містом) магічним чином діє на краєзнавців та істориків, провокуючи їх розглядати історію краю з погляду давно зруйнованої імперії.

Робота тих, хто творить сучасну символіку в нашому краї, надзвичайно складна: адже наші терени свого часу потужно «засимволізовані» царицею Єлизаветою Петрівною, яка видала указ про будівництво військової фортеці, названої на її честь. І хоча гер­би Київщини, на думку відповідального секретаря Кіровоградського обласно­го відділення УГТ Олександра Поляч­ка, давніші, ніж герби Московсь­кої дер­жави, все ж традицію було перервано. Отож узяти все раціональне з минулого і не скотитися до апологетики імперської ідеології — завдання не з легких. До речі, земляна фортеця святої Єлизавети чи не єдина подібна споруда в Європі, що збереглася до наших днів. Її зображення фактично стало символом нашого міста, зайнявши чільне місце на його гербі.

Книжка «Символіка Кіровоградщини» спричинила цілу дискусію щодо практичного використання символіки, і не лише гербів, а й різних архітектурних зображень. Таке використання може бути найрізноманітнішим — у нагородах, на маркуванні товарів, що тут виробляються, на дорожніх знаках при в’їзді в населені пункти. Певний досвід у нашій області вже є — усі лауреати кількох обласних премій отримують бронзову фігурку степового орла, яка відтворює його зображення на гербі області. І це не абстрактний образ — точнісінько таку золоту фігурку знайдено в позаминулому столітті під час розкопок скіфського поховання поблизу села Кучерівки Знам’янського району.

До речі, в Кіровограді кілька років тому встановлено пам’ятник Ангелу-охоронцю, де є зображення трьох гербів — України, області та міста.

Щойно виданою книжкою про символіку Кіровоградщини вже зацікавилися в інших областях. Як повідомив голова обласної ради Микола Сухомлин, Черкащина не проти перейняти наш досвід. І хоча видання зроблено на високому науковому і художньому рівнях, головний художник ПВЦ «Мавік» Валерій Нікітінський вважає, що нинішній період для української геральдики — перехідний.

— Геральдика в радянській і царській системі, — міркує пан Валерій, — це інструмент апелювання до історії, або штучний міф про певні події, їх сукупність, чи окремих особистостей. У сучасній Україні геральдика — це система знань із давніх часів, частина великого знання, яке дає людині і населенню уявлення про те, ким вони є, які задатки і можливості мають, як їх повніше розкрити. Тобто геральдика — розуміння сенсу свого життя і місії, яку слід втілити на цих теренах. Те ж саме і щодо нації. А для такого осмислення потібен час. Навіть для самої постановки питання про те, якою ж є місія цього населення і цієї території, необхідний інтегральний підхід до всього огрому знань, які ми маємо. Знайти ж відповідь на нього — отже, повернути націю до себе. А на цій основі вже можна розвиватись і рухатися далі.

Певні кроки до розв’язання цього масштабного завдання в Кіровограді вже зроблено.