Від максі — до міні. Вибирай сам

Схоже, тижня виявилося замало для того, щоб остаточно атрофувався розум і ти міг годинами споглядати море, часом переймаючись лише глобальною думкою про тлінність усього земного... Загалом, наша туристична група, яка складалася з всюдисущих журналістів і натасканих турагентів, сунула свій ніс всюди. Мета — одержати відповідь на головне питання: що нового готує туристична Анталія цього літа?

Один із найбільших туроператорів ANEX TOUR, котрий вирішив зміцнити свої позиції на українському ринку, провів місцями «турецької курортної слави» одразу тисячу гостей із різних куточків України та Росії. Ко­ли вся ця тисяча розмістилася у затишному холі готелю Silence Park приморського містечка Сіде, першим питанням, що спало на думку, було: як у цій юрбі можна відпочивати?.. Але вже на другий день замість бентежності виникло почуття загубленості та непізнаваності у величезній кількості барів, ресторанчиків, басейнів та інших «твоїх» містечок, які обов’язково вдавалося відшукати. Новітній мегаготель, що вміщує майже дві тисячі відпочиваючих, демонстрував стиль та диктував умови. І ти з задоволенням підпорядковувався цій глобалізації, перетворюючись на маленький гвинтик будівлі під назвою «туристична індустрія».

Тебе влаштовувала тепла вода у відкритому басейні, коли на вулиці лише +6 °С. Розслабляла турецька лазня хамам і обнадіював низькокалорійний сніданок за системою «все включено». По­тім, звичайно, турецька пахлава робила свою «чорну справу», і ти, незважаючи на загрозу для стрункості, вже на вечерю клав у тарілку відразу кілька видів цих неперевершених східних солодощів. Благо, турки передбачили масу заходів, покликаних спалювати калорії. До пропонованої йоги, звичайно, не дійшло, але, скажімо, боулінг був захоплюючий. От­же, через три дні нашої подорожі лабіринтами п’ятизір­кового Silence Park ми вже зовсім не хотіли змінювати місце дислокації та переїздити в Белек.

Затишний респектабельний белекський готель IС заспокоїв. Компактний хол. Тиша. Розкіш­ний вигляд з вікна і можливість почути шум прибою, сидячи на бал­коні. Звичайно, тут більше сімейних пар; у лобі-барі в кожного свій улюблений столик, до якого, зазвичай, дотягуються два чор­ношкірих американці, покликані розважати заїжджу публіку в цьо­му сезоні. Вони дійсно кумедні, як і літні німці, що танцюють під губну гармошку. Позитивна картинка з присмаком якогось суму. За своїх старих-переможців... Та це вже зовсім інша історія, не пов’язана з відпочинком у Туреччині.

Тут на нас, туристів, роблять великі ставки. І небезпідставно. До Туреччини їдуть. До Туреччини повертаються. Держава вважає розвиток туризму своїм пріоритетом. Сьогодні в шести основних курортних зонах турецького узбережжя — Анталії, Кемері, Белеку, Сіде, Аланії та Мармарисі — щорічно вітають відпочиваючих близько 300 готелів. Мега і міні, ексклюзивні, базові та клубні, високий клас, середній і економ... На будь-який смак і за будь-якою ціною.

Сьогодні турецький напрям — один з найосвоєніших. І якщо тури на нові маршрути до Єгипту, Іс­панії, Італії або Греції той же ANEX TOUR оцінює у 1500–1600 доларів на тиждень для однієї особи, то в п’ятизірково­му Silence Park час від часу надає можливість відпочити за 190 доларів (!) на тиждень. Звичайно, не в серпні. Проте й не в лютому.

Готелі в Туреччині ростуть як гриби. Конкуренція виражається боротьбою оригінальних пропозицій, цін і якості відпочинку. На ринку працюють здебільшого місцеві інвестори, бо держава надає їм великі пільги. Маються на увазі і землі в оренду на сорок років, і кредит — на десять. Більшість готелів функціонують цілий рік. Близько 600 футбольних команд з усього світу проводять тут свої зимові збори. Розвивається діловий і бізнес-туризм. Як результат наповнюється державна скарбниця.

Проте Туреччина, схоже, так захопилася своїм курортним пріоритетом, що намітився певний дисонанс між попитом і пропозицією. Туристичну інфляцію, пов’язану з «перетіканням» відпочиваючих із європейських країн в Іспанію та інші нові напрямки, не перекривають навіть бурхливі хвилі туристів з Росії та України (щороку кількість відпочиваючих із цих країн зростає практично вдвічі). Проте у цій ситуації турецькі туркомпанії, в очікуванні повернення ситої Єв­ропи, часу дарма не гають — ближче знайомляться з «характером» товаришів із СНД. Як на мене, найпоказовішим є навіть не те, що нам ще довго доведеться культурно «підганятися» до фор­мату «усе включено» (громадяни напідпитку, які солодко сопіли на м’яких канапах, часом дуже псували загальну картину), а соціальний зріз тих, хто відвідує блакитне узбережжя. Адже якщо в росіян це переважно представники середнього класу, то українці, як і раніше, або шикують на повну, або поводяться дуже скромно. Турки, списуючи цю обставину на стан економіки нашої країни, все ж мають надію на швидке народження середнього класу й в Україні.