ВІЧНЕ ПИТАННЯ

Шлюб і все, з ним пов’язане, — вічне питання. «Одружуватися чи не одружуватися? Адже мені вже незабаром 75!»

Шлюб сьогодні фактично не існує як соціальний інститут. Його дуже легко взяти й дуже легко розірвати. А ще краще — не брати й не розривати, бо й без цього можна все в добу цивільного шлюбу й унісексу.

Колись під терміном «цивільний шлюб» розуміли сімейні відносини, не освячені таїнством вінчання, але зареєстровані в ЗАГСі. Сімейні спілки, в яких чоловіка та дружину поєднували виключно кохання й усний договір, називали негарним словом «співжиття», що й нині є юридичним терміном. Або ж іще гірше — «собаче весілля». А дітей, народжених у такій спілці, — страшним словом «незаконнонароджений».

У часи доперебудовні, коли сексу в нашій країні не було й бути не могло, такі стосунки суспільство засуджувало, і людина, котра перебувала в цивільному шлюбі, навряд чи могла сподіватися на серйозну посаду. Сьогодні такі стосунки практикують, напевно, більшість молодих пар, хоча навряд чи можна тут навести якусь статистику. Такі спілки поширені на Заході (правда, там під категорію «молода людина» підпадають люди до тридцяти п’яти): вони набагато вигідніші, ніж ранні шлюби, які здебільшого через шість-сім років розпадаються.

Цивільні шлюби мають свої психологічні переваги: вони вберігають від «ярлика» чи «штампа», прописки ЗАГСу в паспорті, залишаючи чоловікові й жінці відчуття свободи. Спілки, не обтяжені штампом у паспорті, не обтяжені й соціальними стереотипами з приводу сімейного життя. Цивільний шлюб максимально відкритий для експериментів і творчості. Знов-таки, неофіційну спілку можна розглядати і як репетицію родинних стосунків. Адже взаємні закоханість та сексуальний потяг ще не гарантують побутової сумісності.

Цивільний шлюб може бути тимчасовою формою приватного життя — на період навчання, тривалого відрядження чи стажування. Такі взаємини не обов’язково переростають у стабільно сімейні — вони від початку створюються саме як тимчасові, і партнер для них підбирається зовсім за іншими критеріями, ніж для родини. Це можливість набути необхідного досвіду для людей, котрі поки що не готові заводити сім’ю.

Люди з біографією, що вже відбулася, для яких зміна сімейного статусу пов’язана з ламанням звичного способу життя, також часто вибирають таку форму стосунків. Декому цивільний шлюб підвищує життєвий тонус, дає змогу виявити свою унікальність та оригінальність, і, навпаки, печатка в паспорті робить сімейне життя невимовно нудним.

Загалом, причини, через які люди не оформляють своїх взаємин офіційно, можуть бути різноманітними. І якщо їм добре разом, то чи такі вже важливі юридичні формальності? Адже чомусь часто трапляється так, що зі зміною статусу на знак «+» регулярність стосунків переходить у знак «–». Дивний баланс між якістю й кількістю. Я знаю чимало пар, котрі, проживши щасливо кілька років у цивільному шлюбі, вирішили оформити свої взаємини офіційно — і через рік розбіглися зовсім. Можливо, річ у тому, що, як казав американець Амброз Бірс, «у шлюбі нерідко щирість заміняє дипломатія, довіру — маніпуляція, а почуття — звичка»?

Але, як відомо, за свободу потрібно платити. У людей, котрі перебувають у цивільному шлюбі, немає відчуття непорушності свого становища, серйозності стосунків. Немає його і в навколишніх — якщо люди не хочуть брати законний шлюб, очевидно, обоє (чи принаймні один з партнерів) ще не впевнені в обранцеві на всі сто. Така спілка позбавлена певного соціального статусу.

З юридичної точки зору, цивільний шлюб — безглуздий ризик, здатний примножити кількість неповноцінних родин. Дрібниця, у вигляді печатки в паспорті, захищає майнові та інші права подружжя і їхніх дітей. На Заході подружжя офіційно реєструються, коли вирішують народити дитину. Є й інший вихід — шлюбний контракт. Адже у разі розірвання стосунків пари, котра перебувала в законному шлюбі, штамп у паспорті все одно не допоможе врятувати сім’ю й не забезпечить надійності матеріальної опіки з боку годувальника.

Що так лякає у шлюбі? Найчастіше цивільний шлюб є бажанням зберегти видимість свободи й уникнути зайвої відповідальності. Багато чоловіків у шлюбі хочуть приблизно рівноправного партнерства — десь 40 на 60 на свою користь. А коли жінка скидає всі свої проблеми на чоловіка, спочатку його це тішить, потім починає дратувати.

В офіційному шлюбі люди схильні сприймати «другу половину» як свою власність. І ось ти вже не маєш права випити з друзями пива, коли заманеться, з’їздити на риболовлю, не можеш вільно розпоряджатися своїми прибутками, — взагалі ламається звичний тобі спосіб життя. Сім’я — це завжди певні обов’язки й обмеження особистої свободи. Але якщо люди люблять і шанують одне одного, то хоч як називай їхню спілку, у взаєминах двох штамп у паспорті нічого не змінює. Це важливо лише для навколишніх. І це дуже важливо для майбутньої дитини, якій необхідні не лише тепло й комфорт, відчуття родини, а й стабільність, і права якої мають бути закріплені, зокрема й юридично.