Вибачення, усмішки і... туалети

Років із десять тому одна відома журналістка довго виношувала ідею вивести якусь усереднену українську мрію. Зрештою, чому ні? Адже існує ж поняття американської мрії. Проте політ фантазії середньостатистичного українця виявився високим і з дуже несподіваними поворотами: той роздумував над тим, як стати буддійським ченцем, а та мріяла про яхту, на якій можна вирушити в кругосвітню подорож... Усе це так і не вдалося звести до загального знаменника. Здавалося б, парадокс: американці — усесвітньо визнані індивідуалісти, а українці не так далеко відійшли від принципів колективізму. Але факт залишається фактом: ми надто віддалені від реальності у порівнянні з прагматичними американцями, які мріють про цілком реальні речі, для досягнення яких треба грунтовно потрудитися... Щодня.

Чи побачиш де-небудь ще таку суміш різних національностей на одній території, об’єднаних чимось, що важко назвати одним словом? Американцями, як правило, стають дуже швидко. Це місце — бермудський трикутник національностей. Тримаються за свою національну ідентичність, мабуть, тільки араби й індуси... Та й то, старше покоління...

От уже воістину країна контрастів: сила-силенна товстунів і фітнес-центри на кожному кроці; боротьба за здоровий спосіб життя, кава без кофеїну і безліч фастфудів.

23 листопада, День подяки, одне з найбільших тутешніх свят, ми провели в Літл-Року — маленькому, дуже типовому американському містечку — батьківщині Білла Клінтона й вотчині баптистів. Їхня релігія не така сувора, як в українських, котрих тут називають анабаптистами (ортодоксами).

За тиждень до Дня подяки всі стурбовані тим, як більше часу провести з сім’єю, відвідати батьків, виїхати за місто... Відразу після Дня подяки, який святкують в останній четвер листопада, американці підключаються до загальнонаціональної передріздвяної гонитви за подарунками, під час якої звичайно відбуваються найбільші покупки року. День Подяки — час найбільших знижок. Відкриті тільки великі магазини, зате з сьомої ранку до дев’ятої вечора. До речі, як свідчать опитування, 63% американців планують переподарувати отримані подарунки. Зокрема кожний десятий має намір скористатися з цією метою презентом, отриманим торік. Цікаво, що молоді американці дуже позитивно ставляться до такої практики, а літні її категорично не схвалюють.

Охоплені шопоманією американці мандрують по магазинах із великими візками. У передноворічний святковий сезон, коли публіка неухильно дотримується девізу shop-till-you-drop, що можна перекласти як «ходи по магазинах, поки стоїш на ногах», шопоголікам найважче встояти перед спокусами консюмеризму. Вони почувають себе приблизно так само, як алкоголіки, котрим після тимчасового утримання наполегливо пропонують чарку горілки.

Американське суспільство часто називають суспільством споживання. Темпи економічного зростання США на дві третини залежать від споживчої активності американців. Багато дослідників зазначають, що масове споживання впливало й колосально впливає на політику, економіку й культуру США.

Водночас, як свідчить опитування служби Gallup, 65% жителів США вважають різдвяні свята надмірно комерціалізованими. На їхню думку, купівельна лихоманка і реклама забивають суть цього торжества. 40% твердять, що пошук подарунків є для них серйозним стресом. Цікаво, що чоловіки скаржаться на стрес набагато частіше, ніж жінки, а батьки — частіше за бездітних.

У листопаді по всій Америці вже стоять ошатні різдвяні ялинки. Багато хто прибирає їх уже вранці після Різдва. Будинки обвішані гірляндами. Біля ганку — фігурки оленів, Санта-Клауса... Все у вогнях, усе виблискує.

Мені розповідали, що десь у Пенсільванії два маленькі сусідні містечка постійно змагаються — хто краще прикраситься святковими вогнями. Кожного року жителі вигадують щось нове. Помилуватися ошатними вулицями з’їжджаються туристи, приплив яких такий великий, що населення двох міст змушене викликати на допомогу поліцію.

Святкова атмосфера заряджає людей відповідним настроєм. Опитування, проведене дослідницькою фірмою Greenberg Quinlan Rosner, показало, що 78% американців у новорічні свята відчувають щастя, 75 — любов, 60 — натхнення, 40 — взаємозв’язок з іншими людьми, 24% — приплив енергії.

Заразившись шопоманією, півдня вкрай очманілі ми носилися по величезному маркету, скуповуючи все, що треба й не треба. Знижки досягали вражаючих 70%. На касі привітна продавщиця запитала, чи знайшла я все, що шукала. Стомлено усміхаючись, я відповіла: «Навіть понад те». Розраховуючись у магазинах, гроші треба віддавати в руки. (Американська історія: гроші в руки не давали тільки рабам.) Як на паспортному контролі тут розмічені лінії, за які не повинен заходити наступний покупець, — прайвесі...

Більшості американців не подобається політкоректна новорічна фраза «Щасливих свят!». Вони воліють «неполіткоректного» «Щасливого Різдва!». Останніми роками для позначення цього явища у США з’явився спеціальний термін «війна з Різдвом». Суть проблеми ось у чому: в останні дні року святкується не тільки Різдво, але й єврейська Ханука з африканською Кванзою. Деякі нехристияни скаржаться, що привітання з Різдвом ображає їхні релігійні почуття, — із ними сперечаються консервативні християнські організації. Попри те, що суперечка не виходила за межі дебатів і публікацій у ЗМІ, працівники багатьох магазинів (зокрема найбільшої світової мережі роздрібної торгівлі Wal-Mart) і сервісів почали послуговуватися нейтральним формулюванням — «Щасливих вам свят!», аби не відлякувати клієнтів.

Майбутні різдвяно-новорічні канікули 71% американців планують провести в колі сім’ї та друзів. Ще 9% жителів США збираються розважатися на вечірках, 5% — проведуть вільний час перед телевізором, 3% — продовжать нишпорити по магазинах у пошуках подарунків. Чим старший американець, тим більше шансів на те, що він поставить на перше місце родину і друзів. Молоді люди віддають перевагу вечіркам і телевізору.

* * *

Один мій колега, який уже близько десяти років живе в Америці, втративши надію дочекатися від мене «американських вражень», зрештою придумав своєрідну теорію на базі типології Юнга, намагаючись пояснити, чому все-таки враження від Америки не затьмарили в моїй свідомості Індію.

Хай там як, Індія полонила моє серце, а Америка — розум. І якщо говорити чесно, то найбільше враження на мене справили американська ввічливість (це коли ти когось випадково штовхнеш, а він тобі у відповідь скаже «пробачте»), американські усмішки (це неправда, що вони нещирі; вони викликають ланцюгову реакцію — тобі усміхнулися, і ти поніс усмішку далі) й американські туалети (безплатні й неймовірно чисті). Усе це — на поверхні. І це працює кожного дня.