«Танковий прийом» у вождя 20 вересня 1942 року начальник штабу сухопутних військ нацистської Німеч...
«Танковий прийом» у вождя
Це не зі зведень Радінформбюро, а все з того самого щоденника Гальдера, і йдеться про радянські танки!
Розпочинаючи Харківську операцію, фронт мав два танкові корпуси проти двох німецьких танкових... дивізій! Майже тисяча танків — у кілька разів більше, ніж у ворога. Проте вже через п’ять днів перевага на Барвенковському виступі перейшла на бік німців: у смузі однієї з армій — у 6,5 разу, на ділянках ворожого прориву ще значніша. Менш як за тиждень танки чи то витратили, чи то ними не змогли розпорядитися, чи то не встигли...
На прохання Військової ради фронту про допомогу серед іншого Сталін відповів: «Якщо ви не навчитеся краще управляти військами, вам не вистачить всього озброєння, виробленого в усій країні». Отже, «згори» причину танкових невдач вбачали тоді в поганому управлінні військами.
Такий, 1943-й, рік із його великими танковими баталіями, зокрема найбільшим в історії танковим боєм під Прохоровкою на Курській дузі, знову дав привід для роздумів на ту саму тему. На Заході стверджують, що Червона Армія втратила під Курськом у кілька разів більше танків, ніж вермахт.
«Порядок у танкових військах»?
Коли відгриміла битва під Курськом, інший танковий командарм — Павло Рибалко замислився: «Хочу зрозуміти, чому ми втратили так багато танків. Чи лише від вогню супротивника чи...». Той самий Мельников пригадав розмову у Верховного про живучість танків: «Давай зберемо конференцію механіків-водіїв». Але ті почали говорити не лише про «своє»: розвідка ведеться слабо; керування не завжди чітко організоване; у танку нерідко не знають поставленого завдання, у кращому випадку відомі завдання корпусу (тому, якщо головна машина відривається, інші губляться й сильно відстають); не використовуються засоби сигналізації; через заводські недоробки танки часом виходять із ладу вже на початку атаки (необхідно здійснювати їхню обкатку); механіки-водії з поповнення роблять серйозні помилки через брак досвіду; деякі екіпажі не вміють вести вогонь під час руху. Командуючий армією з усім сказаним погодився й наказав усунути згадані недоліки.
Отже, причини танкових проблем були і «згори», і «внизу». Позбавлялись від них не місяць і не рік. Так що «порядок у танкових військах» не відразу утвердився.
Проблеми з навчанням танкістів цілком можна пояснити: ще десять років тому країна була переважно селянською, а ще за двадцять років — і переважно неписьменною! За технічну відсталість довелося розплачуватися не лише «матчастиною», а й життями танкістів. Недарма в піснях Володимира Висоцького співалося про «вспыхнувший танк» (наш) і про те, що «по нашим могилам идут на восток немецкие танки».
І коли герої одного з радянських фільмів про війну запитували «Де ж наші танки?», це запитання було зовсім не риторичним, як його розуміли глядачі, — зовсім недавно солдати свої танки бачили, і у великій кількості!..
Не випадково у відомій книзі маршала Г.Жукова «Воспоминания и размышления» (друге, доповнене видання 1974 року) не було порівняних даних за танками на момент нападу на СРСР (а за артилерією були!). З радянського боку наводиться лише кількість важких і середніх танків, із боку ворога — всіх, і ще плюс штурмові гармати (самохідні артилерійські установки). А ось секретне видання 1958 року «Операции Советских вооруженных сил в Великую Отечественную войну 1941—1945 гг.» наводило точну цифру співвідношення танкових сил у прикордонній місцевості.
У процесі роботи над цією статтею автор вирішив дізнатися «громадську думку» і без будь-якої преамбули цікавився у своїх респондентів співвідношенням у танках на момент нападу Гітлера на Радянський Союз. Стандартна відповідь була: один до п’яти на користь Німеччини. Помилки не було в самому числі... Люди дивувалися, коли я повідомляв, що саме за такого співвідношення (точніше, 1 до 4,9) перевага була на боці Радянського Союзу!
Секретне видання не супроводило цю цифру ніякими коментарями. А з книги Г.Жукова дізнаємося, що серед тих наших танків була значна кількість легких радянських танків застарілої конструкції. Але ж й у супротивника були легкі танки, на один ворожий (нехай і середній!) танк припадало п’ять наших (нехай і легких!). Чи встигав би німець гармату свою повертати! Під Прохоровкою в атаку на важкі «тигри» йшли не лише середні «тридцятьчетвірки», а й легкі танки — рухаючись на скаженій швидкості та стріляючи по гусеницях...
«Списати» танкову перевагу несподіванкою першого удару не можна (це й не робилося в мемуарах), бо за три години до нападу округи отримали директиву на приведення в бойову готовність і розосередження. І якщо в Брестській фортеці солдати на момент нальоту лежали в ліжках, то це була не їхня біда, а вина командування!
У мемуарах колишнього командуючого однією з німецьких танкових груп Германа Гота можна прочитати, що саме контратаки танкових частин зупинили просування німецьких військ в Україні, зірвавши план навального прориву до Києва.
На момент нападу у ворога було менш як чотири тисячі танків і штурмових гармат (останні все-таки не могли на рівних боротися з танками). Це була велика сила, але ще більшим був «типовий для перших днів війни» (вислів Жукова) психологічний ефект застосування німецьких танків. Маршал наводить розмову, яку він мав 24 червня з командуючим однієї з армій (зважмо на характеристику, дану йому Жуковим: «дуже досвідчений генерал, котрий одержав хорошу практику в битвах на Халхін-Голі. Це був сміливий і розважливий командарм...»). Маршалу доповіли, що одну його армію атакує до двох тисяч танків — але ж це половина всіх танків супротивника на всьому неосяжному фронті!
Т-34 в бою
Згодом і радянські танкісти навчилися створювати «видимість». Автор німецької доктрини танкової війни Гейнц Гудеріан напише у своїх мемуарах, що 6 жовтня 1941 року проти однієї з дивізій його танкової армії «було кинуто велику кількість російських танків Т-34, які завдали значних втрат нашим танкам». Унаслідок цього «запланований швидкий наступ на Тулу довелося поки що відкласти». Кількість втрат правдива: одних лише танків — 43! А видимість «великої кількості» було створено навмисне, аби приховати від ворога вельми значну невідповідність сил: із німецькою танковою дивізією воювала бригада, в якій був лише один батальйон «тридцятьчетвірок» (танків у супротивника було, як згадував радянський танковий полководець Дмитро Лелюшенко, удвадцятеро більше)! Та й як було не повірити, якщо тільки група лейтенанта Дмитра Лавриненка в складі чотирьох Т-34 знищила, не зазнавши втрат, 15 ворожих танків, а також дві протитанкові гармати й чотири мотоцикли на додачу. (А взагалі, за місяць боїв лише бойова машина самого Лавриненка записала на свій рахунок 52 танки, кілька гармат, майже десять автомобілів, мінометну батарею.)
Отже, за своїми бойовими властивостями радянські танки, такі, як Т-34, не поступалися німецьким. Навіть екіпажі без бойового досвіду були здатні творити на них дива. Це засвідчує той факт, що, коли стрілецькі частини вибили з Перемишля німців (у перший день війни!), 13 «тридцятьчетвірок» стримували 50 німецьких танків на підступах до міста, підбивши при цьому 14 із них; «тридцятьчетвірки» відійшли в повному складі.
Англійський танковий історик Дуглас Орджілл у своїй книзі про Т-34 через чверть століття майже повторить процитовані вище слова Верховного Головнокомандуючого Червоною Армією про значення вміння управляти: «Російське командування нині (влітку 1941-го. — Г.Р.) виявило, що володіння зброєю є вирішальним чинником лише тоді, коли володар знає, як нею користуватися». Але одна з наступних фраз надає цій думці нового звучання: «Т-34 у руках Ставки... був ще рапірою в руках новачка». Так що навчатися потрібно було не лише рядовим танкістам і генералам, а й маршалам!
До речі, Орджілл наводить у своїй книзі одну оцінку німецького командування, причому не піддаючи її сумніву: за те «агонізуюче літо» 1941 року Червона Армія втратила 18 тисяч танків, — саме стільки танків протистояло загарбникам на 22 червня.
І невідомо, як би розгорнулися воєнні події, а з ними, можливо, й уся світова історія, якби Михайло Кошкін і його КБ у Харкові не зробили Т-34 високотехнологічним і високоремонтопридатним. Німецька розвідка не змогла цього дізнатися — 4 липня Гітлер заявив: «Добре, що ми розгромили танкові... сили росіян на самому початку. Росіяни ніколи не зможуть їх більше відновити».
Перемога над фашизмом далася цивілізованому (хоч і різною мірою) людству дорогою ціною. Чи потрібно соромитися цього й замовчувати її?
А ось запам’ятати урок (і не лише військовий, а й управлінський, політичний, економічний) необхідно. І полягає він у тому, що важлива не чисельна перевага й навіть не технічна сама по собі, а рівень володіння технікою. Свідчення того — трагічні реалії війни, яка розпочалася 60 років тому.
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google