Вальпургієва солідарність

«У день першого травня потрібно трохи обсмалити худобу підпаленою соломою». Ні, це не таємний циркуляр ЦК КПРС парторгам, як ефективніше загнати несвідомий народ на першотравневу демонстрацію. Це ірландська народна прикмета, щоб відігнати злих духів. У нас її не було. Тому радянські злі духи дуже сердилися на несвідомих, котрі на Першотравень якось більше віддавали перевагу дачним ділянкам. І коли вже несвідомим ніяк не вдавалося відкрутитися, наприклад «закосити» під хворого, то можна було спробувати домогтися пільги. Не нести червоний прапор у колоні свого підприємства. Або портрет напівживого члена Політбюро. Найгірше було, коли тобі й такому ж сердезі впихували довгий кумачевий транспарант на двох палицях. Ніхто не читав, що там написано, бо те ж саме з надривною урочистістю цілий день волали гучномовці. Тихо ненавидячи одне одного, несуни (навіть із шеренги в шеренгу не перейдеш!) мусили донести це одоробало назад і здати завгоспу.

Могло бути й важче покарання: кілька таких галерників тягли фарбований фанерний щит, як тепер сказали б — банерну рекламу підприємства. А то й зі знаменом трудового колективу. Фізично це було, як носилки з щебенем. Хоча сумнівних типів цим не карали — боялися антирадянських провокацій. А ну раптом спіткнеться навмисно дисидент клятий, і впаде червоний прапор до підніжжя якогось обласного мавзолейчика? Це ж натяк на парад Перемоги, злісна антирадянщина, а дев’яте не за горами!

Але діти раділи завжди, особливо надувним кулькам. Дівчатка — тому що гарні, хлопчики — тому що їх можна підстрелити з рогатки. Себто — кульки підстрелити. Особливо цінувалася круглопрофільна гумка «венгерка», але можна було і з трусів витягти. Дві петлі на кінцях, на вказівний і середній, і «скоблики» з тонкого гнутого дроту. Кульки лопалися, дівчиська красиво ревіли. Тата й мами гналися слідом, і якщо мисливець на кульки відчував на своєму вусі пальці, треба було швидко викинути докази — гумку і дротики. Справж­нє свято!

Найрозумніші дорослі до початку демонстрації мовчазно й сильно пахли «Шипром», дружини урочисто вели їх під руку, демонструючи міцність осередку соціалістичного суспільства. Вдома чекало олів’є, портвейн і торт.

Так, пробиті кульки теж являли цінність. В особливий спосіб надувалися, скручувалися і затискалися між пальців мікрокульки — з клаптів однієї великої можна було наробити штук п’ять маленьких. А потім, підкравшись ззаду, з оглушливим тріском розбити його об голову однолітка. Хлопчика, звісно ж. Дівчатка тут були абсолютно непридатні — кучерики й банти заважали кульці красиво розчавлюватися об голову.

І якщо особливим способом кілька разів дати стусана автомату з газованою водою, то можна було націдити побільше грушевого сиропу і зовсім мало води. Хто б міг подумати, що це щастя мало виглядати зовсім інакше?

«Ви, міністри і дипломати, продажна наволоч, яка прислужує капіталу, котрому ви потрібні, як приводні паси експлуатації, — геть! Вам більше не бачити ваших тридцяти срібляників, за які ви продали інтереси народу. Послуги ваші більше не потрібні — пролетаріат сам візьме у свої руки державну машину, без вашої допомоги приведе її в рух... Геть, жадібна зграя, котра веде рід людський до виродження! Владу візьме у свої руки робітничий клас. Він всотав у себе всі стогони й крики знедолених, він месник за зганьблене людство. Досить! Ви, земельні хижаки, ви, хлібні лихварі, які заволоділи грунтом й обмінюєте хліб насущний на людське життя, — геть! Відтепер земля належатиме всьому суспільству. Годуватися буде тільки той, хто працюватиме для суспільства. Ви, фабриканти та підприємці, котрі знають один закон — наживу, й один засіб — хижацтво, — геть! Відтепер пролетаріат передасть усі фабрики, заводи та копальні до рук суспільства для загальної праці і загального користування».

Ні, це не про приватизацію. І слова належать не тій, про кого ви подумали. Це Троцький. Але теж про благо народу. Напередодні 1 Травня. Комуніст Лев Троцький як людина, котра дещо знала про окультизм, дуже серйозно підходив до Першотравня, поки комуніст Рамон Меркадор не проломив йому льодорубом макітру за рекомендацією комуніста Йосифа Сталіна. Вимогу восьмигодинного робочого дня Троцький дивовижним чином конвертував у вимогу розпуску регулярної армії, роздачу зброї народу і... «і після нашої перемоги ми не складемо зброї. Навпаки, не даючи ворогу оговтатися, ми зажадаємо від нового уряду негайного озброєння всіх громадян за державний кошт». (Просто дивно, що ніхто досі не повторив це гасло в повному обсязі — як швидко вирішилася б проблема корупції!)

У чому окультність цієї дати? За німецьким народним повір’ям, у ніч на 1 травня відьми збираються на свій шабаш. Любителів Булгакова, Гете, а також Шренглера й Інсісторіса відразу розчарую — весь відомий нам колорит «шабашів» був вигаданий інквізиторами не раніш XIV століття, для піару церкви. Адже зображувані шабаші — ті ж церковні церемонії навпаки. Потрібні були фізичні «винуватці» у виникненні епідемій чуми, віспи, прокази. Коли Папа Інокентій дозволив катування, кількість зізнань різко збільшилася. Церква позбавлялася таким чином і від єретиків, і від конкурентів-знахарів, підвищуючи свій авторитет. Компартія Радянського Союзу згодом цей цінний досвід запозичила і в міру потреби знаходила «шкідників» скрізь, навіть серед лікарів. А на Першотравень голосно звітувала перед трудящими про виконану роботу зі зміцнення загального блага.

Першотравень тим не менш — дуже древнє свято, день приходу весни. Тільки називалося воно Бельтейн. Дата раніше не була такою точною — його відзначали, коли відцвітав глід. Кельти рахували дні від вечора до вечора, а не від ранку до ранку. Традиція збереглася й у двох нічних торжествах — Геловіну та Вальпургієвої ночі. Ці свята були протилежністю одне одного — як на календарі, так і за змістом. Для кельтів ніч перед 1 травня знаменувала настання літа, ніч перед 1 листопада — відповідно, зими. Вважалося, що в обидва свята відкриті ворота в інший світ.

Як і у більшості народів, свято на честь початку літа було присвячене сонцю та родючості, а отже, і чоловічій силі. Про це нагадує фалічний символ, який дійшов до наших часів — травнева жердина і танці навколо неї.

Ще одним символом Бель­тейну були вогнища з дев’яти різних порід дерева. Добували вогонь, обертаючи дубові веретена в дубових гніздах. Це робилося на вершині найближчого сторожового пагорба. Кельти випускали цього дня худобу на пасовища після зимівлі у хлівах. Обов’язковим вважалося прогнати тварин між двома рядами вогнищ.

Християнська церква намагалася ігнорувати травневі свята, але сталася цікава історія. У IX столітті, але саме 1 травня, єпископ Айдштату перепоховав у скелі останки черниці Валь­пурги, потривожені під час відновлення древнього монастиря. Звідти почала витікати цілюща олія. Вальпургу хутко канонізували, мощі розтягли по різних містах Німеччини, а 1 травня назвали її головним днем. У XIII столітті одурілі від крові інквізитори у своїх звітах для стислості просто іменували поганське свято літа Вальпургієвою ніччю. Кельтське свято літа, або Бел-файр, присвячене кельтському богу світла Беленос, за звучанням підозріло схоже на «белену», або блекоту. Ця рослина була основним компонентом мазі, якою жерці натиралися під час Беленос. Може, звідси пішов вислів «немов блекоти об’ївся»?

Найстаріша жінка кидала під «травневе дерево» свою ковіньку, символізуючи смерть зими. А молоді старанно займалися коханням, щоб земля набула родючості. От вам і відьми, от вам і оргії. Як писав Кіплінг:

«Нет, попу не надо
об этом знать,

Он ведь это грехом назовет,

Мы всю ночь
валялись в лесу опять,

Чтобы вызвать лета приход».

Тож якщо не упхнуть вам злі духи прапор у руки, то вдалих вальпургій, панове трудящі!