Уж, місто і лавочки Далі

Ні, Сальвадор Далі тут, звичайно, ні до чого. Але білі лавочки своїми округлими формами, які наче плавляться в просторі, до болю нагадують про великого майстра й його найвідоміші картини. Хоч і стоять вони далеко-далеко від батьківщини геніального художника — в українському Ужгороді.

Багато цих чудових лавочок можна побачити вздовж річки Уж. Що кілька метрів запрошують вони перехожих не бігти, а зупинитися бодай на хвилину, розслабитися і зрозуміти, що поспішати найчастіше ні до чого. Сам Уж чудово переконує в цьому. Він завжди в русі й водночас він завжди тут, біля «сальвадорівських» лавочок. Він нікуди не зникає, як не подінеться й те, за чим вічно біжать і поспішають люди...

Узагалі поспіх треба залишити за межами історичного центру цього міста. Ужгород налаштовує на розслаблену прогулянку серед стародавньої архітектури. Ніякої гігантоманії, ніякої пафосності серед невисоких будиночків там не знайти. Можна було б навіть захопитися розмаїтістю тамтешніх будівель, що багато чого побачили на своєму віку. Але ці будинки, на жаль, позбавили цноти сучасні вивіски й зовнішнє оформлення магазинів, які зайняли всі перші поверхи. Очевидно, їхні власники не знають, що цьому начебто модернізму не по дорозі з естетикою. Не завжди, чим яскравіші фарби й більше світла, тим красивіше. Отож, гуляючи Ужгородом, ліпше бути понад усіма цими земними (чи приземленими) видами, і, підвівши голову, насолоджуватися стародавніми балкончиками та великими вікнами будинків.

Утім, насолоджуватися будівлями Ужгорода можна й в одній із невеличких кав’ярень. У маленькому закладі під назвою «Свiт кави» гостю відкриється увесь світ міста — у всякому разі той, який він був у позаминулому столітті: на стінах кав’ярні висять чудові старовинні чорно-білі фотографії. Приємно у «Свiті кави» не тільки оку. Каву там варять теж чудову.

Але засиджуватися за столиком теж не варто. Виходимо з центру міста і йдемо в напрямку замку. Саме тут якнайповніше починаєш розуміти тиху й ніжну красу цього закарпатського міста.

Вона — у старенькій акуратно викладеній бруківці. Вона — серед виноградної лози, яка обвила мало не всі будинки й надає їм казкового вигляду. Тут вони не відреставровані, як у центрі, і це надає їм особливого шарму й навіть якоїсь таємничості. Краса ця здається незайманою, як принцеса з казки, що поринула в сон. Довше б її не будили...